Рішення

від 10.04.2013 по справі 910/2560/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2560/13 10.04.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Петролюкс Оверсис» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнер»

про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 8 260 062,72 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Литвиненко С.В., довіреність № П/300613/10 від 01.04.2013 р.

від відповідача -1: не з'явився.

від відповідача - 2: Загура А.В., довіреність б/н від 21.02.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Петролюкс Оверсис» (далі - відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнер» (далі - відповідач - 2) про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 791 508,17 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, як боржником за Договором про відкриття кредитної лінії № 09/КЛ/09/019 від 23.10.2009 р. було порушено умови зазначеного договору, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, в свою чергу, відповідач - 2 є поручителем за зобов'язаннями відповідача - 1, відповідно до Договору поруки № 037/09/КЛ/09/19 від 23.10.2009 р., внаслідок чого позивач звертається до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості з відповідача - 1 та відповідача - 2.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/2560/13, розгляд справи призначено на 27.02.2013 р.

22.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача - 2 подано відзив на позовну заяву у справі № 910/2320/13.

25.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано документи на виконання вимог ухвали від 13.02.2013 р. про порушення провадження у справі № 910/2560/13.

25.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання судом задоволено.

У судове засідання 27.02.2013 р. представник позивача не з'явився. Вимоги ухвали від 13.02.2013 р. про порушення провадження у справі № 910/2560/13 позивач виконав.

Представник відповідача - 1 у судове засідання 27.02.2013 р. з'явився та надав документи на виконання вимог ухвали від 13.02.2013 р. про порушення провадження у справі № 910/2560/13. Вимоги ухвали від 13.02.2013 р. про порушення провадження у справі № 910/2560/13 відповідач - 1 виконав.

Представник відповідача - 2 у судове засідання 27.02.2013 р. з'явився. Вимоги ухвали від 13.02.2013 р. про порушення провадження у справі № 910/2560/13 відповідач - 2 виконав.

Враховуючи те, що представник позивача у судове засідання 27.02.2013 р. не з'явився, а також у зв'язку із задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи розгляд справи відкладено на 20.03.2013 р.

05.03.2013 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано уточнення до позовної заяви та заперечення на відзив.

11.03.2013 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано уточнення до позовної заяви.

19.03.2013 р. представником відповідача - 1 через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано відзив на уточнення до позовної заяви.

19.03.2013 р. представником відповідача - 2 через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано відзив на уточнення до позовної заяви.

У судове засідання 20.03.2013 р. представники сторін з'явились.

Судом у судовому засіданні 20.03.2013 р., в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 10.04.2013р.

29.03.2013 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява про забезпечення позову.

У судове засідання 10.04.2013 р. представник позивача з'явився, позовні вимоги з урахуванням уточнень до позовної заяви, поданих через відділ діловодства господарського суду міста Києва 11.03.2013 р., підтримав.

Представник відповідача - 1 у судове засідання 10.04.2013 р. не з'явився.

Представник відповідача - 2 у судове засідання з'явився, проти задоволення вимог, викладених у позовній заяві з урахуванням уточнень до позовної заяви, поданих позивачем до господарського суду міста Києва 11.03.2013 р., заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.10.2009 р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Володимирський» (далі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Петролюкс Оверсис» (далі - відповідач - 1, позичальник) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 09/КЛ/09/019 (далі - Кредитний договір), відповідно до якого банк відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію з лімітом 16 000 000,00 грн., валютою цього Кредитного договору є гривня, строк користування кредитом: з 23.10.2009 р. по 20.02.2012 р. (п. п. 1.1., 1.2., 2.1 Кредитного договору).

В подальшому між позивачем та відповідачем - 1 було укладено низку додаткових договорів до Кредитного договору.

Відповідно до п. 1.1. Додаткового договору № 9 від 09.11.2011 р. до Кредитного договору сторони домовились, зокрема, про те, що позичальник зобов'язується повернути банку одержаний кредит на накопичувальний рахунок ліквідатора не пізніше 20.08.2012 р. у певному порядку.

Пунктом 1.2. Додаткового договору № 9 09.11.2011 р. до Кредитного договору передбачено, що сторони домовились, зокрема, про те, що позичальник зобов'язується сплатити банку на накопичувальний рахунок ліквідатора проценти за фактичні суми та строки користування кредитом із розрахунку 21 % річних не пізніше 05 числа дня звітного місяця, тобто місяця нарахування процентів. Остаточна сплата процентів - не пізніше 20.08.2012 р.

Як вбачається з п. 1.1. Додаткового договору № 10 від 15.08.2012 р. до Кредитного договору, позичальник зобов'язується повернути банку одержаний кредит на накопичувальний рахунок ліквідатора не пізніше 19.08.2013 р.

Пунктом 1.2. Додаткового договору № 10 від 15.08.2012 р. до Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується сплатити банку на накопичувальний рахунок ліквідатора проценти за користування кредитом із розрахунку 21 % річних не пізніше 05 числа дня звітного місяця, тобто місяця нарахування процентів. Остаточна сплата процентів - не пізніше 19.08.2013 р.

Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору кредит забезпечується рухомим та нерухомим майном майнового поручителя Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнер», про що укладаються відповідні договори застави, іпотеки та поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

23.10.2009 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кушнер» (далі - відповідач - 2, поручитель) було укладено Договір поруки № 037-09/КЛ/09/19 (далі - Договір поруки), відповідно до якого поручитель зобов'язується перед кредитором (банком) нести солідарну майнову відповідальність за виконання у повному обсязі взятих на себе відповідачем - 1 зобов'язань за Кредитним договором з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, що складаються у своєчасному погашенні заборгованості за кредитом у сумі 16 000 000,00 грн. у терміни, визначені кредитним договором, але не пізніше 20.02.2012 р., процентів за користування кредитом, можливих пені і штрафів, передбачених Кредитним договором, у тому числі й у випадку дострокового стягнення кредиту у разі порушення боржником умов кредитного договору.

Представником позивача двічі були подані до суду уточнення до позовної заяви, якими останній фактично збільшив розмір позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Судом досліджено заяви позивача про уточнення до позовної заяви та встановлено, що вказані заяви не суперечать чинному законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймаються до уваги судом.

Проте, судом приймається до розгляду уточнення до позовної заяви, подане представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва 11.03.2013 р., так як вказана заява є останньою.

Відповідно до вказаної заяви у відповідача - 1 існує непрострочена заборгованість за кредитом в розмірі 7 059 900,00 грн., прострочена заборгованість по кредиту в розмірі 600 000,00 грн., прострочена заборгованість про процентах в розмірі 536 193,01 грн., непрострочена заборгованість по процентах, нарахованих за період з 01.03.2013 р. по 07.03.2013 р. в розмірі 31 277,93 грн., пеня в розмірі 32 691,78 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, на виконання умов Кредитного договору позивачем було перераховано відповідачу - 1 кредитні кошти на загальну суму 16 000 000,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія меморіального ордеру № 1100729 від 27.10.2009 р.

Відповідно до п. 1.19-1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Як вбачається з п. 4.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. N 254, меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи, як меморіальні ордери.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії банківських виписок по особовим рахункам, з яких вбачається, що заборгованість відповідача - 1 складає 600 000,00 грн. за основним зобов'язанням та 272 564,78 грн. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами.

Як вбачається з приписів ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.2. Кредитного договору банк має право припинити кредитування та достроково закрити кредит, вимагати розірвання Договору, сплати процентів, неустойки, а також відшкодування збитків, спричинених банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього Договору або договорів застави у випадку, якщо позичальник порушує терміни платежів, що встановлені цим Договором.

Згідно з п. 7.3. Кредитного договору вимога у відповідності до п. 7.2. цього Договору направляється позичальнику у письмовій формі та підлягає задоволенню у повному обсязі не пізніше 5 календарних днів після її отримання.

Як вбачається з п. 6.5. Кредитного договору, позичальник зобов'язується достроково, не пізніше 30-ти календарних днів з дати отримання письмового повідомлення, повернути кошти на вимогу банку у випадах, передбачених цим Договором.

Позивачем не надано суду жодного документу на підтвердження направлення вищезазначеної вимоги на адресу відповідача, як це передбачено умовами Кредитного договору та чинного законодавства України.

З огляду на вищенаведене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача - 1 на користь позивача непростроченої заборгованості по кредиту в розмірі 7 059 900,00 грн. та непростроченої заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 31 277,78 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, позовні вимоги про стягнення з відповідача - 1 частини простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом в розмірі 263 628,23 грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено суду наявність зазначеної заборгованості належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача - 1 на свою користь пеню за прострочену заборгованість по поверненню кредиту в розмірі 22 562,88 грн. та пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 10 128,90 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.7 Кредитного договору у випадку неналежного виконання цього Кредитного договору позичальник зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню), що передбачені цим Кредитним договором.

Як вбачається з п. 4.5 Кредитного договору при порушенні строків повернення кредиту та/або сплати процентів позичальник зобов'язується сплатити пеню за кожний день прострочки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від суми простроченої заборгованості по кредиту та/або процентах.

Судом здійснено перерахунок заявленого розміру пені за прострочення повернення кредиту та встановлено, що позивачем вірно розраховано даний показник. Таким чином з відповідача - 1 на користь позивача підлягає стягненню пеня за прострочену заборгованість по поверненню кредиту в розмірі 22 562,88 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача - 1 на свою користь пеню по заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 10 128,90грн.

Суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявність простроченої заборгованості по процентах в розмірі 536 193,01 грн. та непростроченої заборгованості по процентах в розмірі 31 277,93грн.

Враховуючи вищенаведене, судом було здійснено розрахунок пені, яка підлягає стягненню з відповідача - 1 за заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та встановлено, що з відповідача - 1 на користь позивача підлягає стягненню пеня за заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 8 894,92 грн.

Крім того, позивач звернувся до суду з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором.

Суд не погоджується з позицією позивача в частині заявлених ним позовних вимог до відповідача - 2, як до поручителя, з огляду на наступне.

Відповідач - 2 проти позову заперечує, оскільки, на його думку, порука припиналась з огляду на те, що внаслідок внесення позивачем та відповідачем - 1 змін до Кредитного договору відбулося продовження строку користування кредитними коштами та сплати відсотків за користування кредитом без внесення відповідних змін до Договору поруки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, а відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України дана обставина є підставою для припинення поруки.

Додатковим договором від 15.08.2012 р. № 10 до Кредитного договору передбачено, що остаточна сплата процентів - не пізніше 19.08.2013 р. та остаточне повернення кредиту - не пізніше 19.08.2013 р.

В свою чергу, як було зазначено вище, відповідно до п. 1.1 Договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором (банком) нести солідарну майнову відповідальність за виконання у повному обсязі взятих на себе відповідачем - 1 зобов'язань за Кредитним договором з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, що складаються у своєчасному погашенні заборгованості за кредитом у сумі 16 000 000,00 грн. у терміни, визначені кредитним договором, але не пізніше 20.02.2012 р., процентів за користування кредитом, можливих пені і штрафів, передбачених Кредитним договором, у тому числі й у випадку дострокового стягнення кредиту у разі порушення боржником умов кредитного договору.

Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року N 5 договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 18.06.2012 р. у справі № 6-73цс12 до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Матеріалами справи підтверджується, що укладення Додаткових договорів до Кредитного договору не супроводжувалось внесенням відповідних (аналогічних) змін до Договору поруки, укладеного позивачем з відповідачем - 2, тому суд дійшов висновку про те, що зміст основного зобов'язання був розширений без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідача - 1, як боржника, та відповідача - 2, як поручителя, заборгованості за Кредитним договором, так як судом встановлено, що порука є припиненою з 20 лютого 2012 р. у зв'язку з вищезазначеними обставинами.

Крім позовної заяви позивачем також було подано до суду дві заяви про вжиття заходів забезпечення позову, в яких банк просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачам 1 та 2.

Розглянувши вказані заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічні положення містяться у п. 1.1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову» № 01-8/2776 від 12.12.2006 р.

При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України, банком не доведено наявності обставин, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяв позивача про забезпечення позову та відмовляє у їх задоволенні.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів 1 та 2 заборгованості за Кредитним договором в розмірі 8 260 062,72 грн. підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петролюкс Оверсис» (01103, м. Київ, вул. Менделєєва, будинок 6; ідентифікаційний код: 31751828) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський» (40030, Сумська обл., місто Суми, площа Незалежності, будинок 10; ідентифікаційний код: 26120084) заборгованість за Кредитним договором в розмірі 872 564 (вісімсот сімдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят чотири) грн. 78 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 22 562 (двадцять дві тисячі п'ятсот шістдесят дві) грн. 88 коп., пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 8 894 (вісім тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн. 92 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 532 (сім тисяч п'ятсот тридцять дві) грн. 01 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 15.04.2013 р.

Суддя О.В. Нечай