Рішення

від 10.04.2013 по справі 120/1514/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/292/13Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю. Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В. "10" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіКустової І.В., СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О., При секретаріМартиненко М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора м. Судака, що діє в інтересах держави в особі Судацької міської ради АР Крим до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, третя особа - Кримське республіканське підприємство «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Судак» про визнання права власності на майно, визнання рішення та свідоцтва про право власності недійсними; за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморье - К.С.» до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Віра», про визнання права власності, вилучення майна з чужого незаконного володіння, визнання частково недійсним рішення, визнання свідоцтва на право власності недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморье - К.С.», Судацької міської ради АР Крим, ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Віра» Дербіна Володимира Леонідовича, треті особи - виконавчий комітет Судацької міської ради АР Крим, Кримське республіканське підприємство «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Судак» про визнання права власності та скасування рішення, за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморье - К.С.», ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2008 року прокурор м. Судака звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Судацької міської ради АР Крим до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, в якому просив визнати недійсними: пункт 2 рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про присвоєння адрес та видачу свідоцтв про право власності» в частині видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на будівлю складу реконструйованого літер «А-2» з верандою літер «а», відкритою верандою літер «а1» у цілому по АДРЕСА_1; свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА № 936817 від 21 серпня 2003 року на будівлю складу реконструйованого літер «А-2» з верандою літер «а», відкритою верандою літер «а1» у цілому по АДРЕСА_1; визнати за Судацькою міською радою право власності на будівлю гуртожитку літер «А-2» з верандою літер «а», відкритою верандою літер «а1» у цілому по АДРЕСА_1.

Позов обґрунтований тим, що рішенням виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року будинкам, які були включені до складу торгівельної бази по АДРЕСА_4, надано юридичні адреси та вирішено видати ОСОБА_6 свідоцтво про власності на ці споруди, фактично передано у її власність будівлю гуртожитку, чим порушені права його мешканців та територіальної громади.

У березні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморье - К.С.» (далі - ТОВ «Чорноморье - К.С.»), Судацької міської ради АР Крим, ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Віра» (далі - ТОВ «Фірма Віра») Дербіна В.Л. про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, отримане нею від Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвлад» (далі - ТОВ «Санвлад») за актом прийому-передачі від 30 липня 2003 року, право власності на яке зареєстроване за нею 21 серпня 2003 року; визнання незаконним та скасування рішення Судацької міської ради від 30 січня 2008 року № 1323/26 «Про протест прокурора м. Судака на рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про привласнення адрес та видачу свідоцтв про право власності».

Позов мотивований тим, що Судацькою міською радою АР Крим та ТОВ «Чорноморье-К.С.» ставиться під сумнів правомірність набуття позивачем права власності на спірні об'єкти, внаслідок чого останні неодноразово звертаються до судових органів з вимогами про визнання за ними права власності на належне їй майно. Крім того, її право власності порушено Судацькою міською радою, яка 30 січня 2008 року задовольнила протест прокурора м. Судака на рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року, прийнявши це рішення з перевищенням наданих органу місцевого самоврядування повноважень.

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморье - К.С.» (далі - ТОВ «Чорноморье - К.С.») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, виконавчого комітету Судацької міської ради АР Крим, в якому просило поновити строк позовної давності; визнати за позивачем право власності на будівлі контори літер «А-2» з цокольним поверхом літер «під А-2», прибудовою літер «а», котельні літер «а1», тамбуром літер «а2» у цілому по АДРЕСА_2, на будинок складу літер «А» з цокольним поверхом «під А», прибудовами літер «а», літер «а1», літер «а2», літер «а3» у цілому по АДРЕСА_3, будівлю складу реконструйованого літер «А-2» з верандою літер «а», відкритою верандою літер «а1» у цілому по АДРЕСА_1; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 зазначені об'єкти нерухомості; визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про присвоєння адрес та видачу свідоцтв про право власності» у частині майна, що перейшло ОСОБА_6; визнати недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 936816, серії САА № 936817, серії САА № 936818 від 21 серпня 2003 року, видані ОСОБА_6; визнати недійсним пункт 2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 березня 2003 року, що видане ОСОБА_6, яка складається з частки у статутному фонді ТОВ «Санвлад» в розмірі 74,24 %, що складає 170 185,29 грн.

Позов мотивований тим, що ухвалою Господарського суду АР Крим від 14 січня 2010 року затверджено мирову угоду, за умовами якої до ТОВ «Чорноморье-К.С.» перейшли права боржника - ТОВ «Фірма «Віра», в тому числі все майно, зокрема, і спірні об'єкти, розташовані по АДРЕСА_4 ОСОБА_6 неправомірно заволоділа спірним майном, оскільки рішення судів про визнання права власності за ТОВ «Санвлад» і ОСОБА_6 скасовані постановою Верховного суду України від 21 жовтня 2003 року.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року у задоволенні позовів відмовлено.

На це рішення прокурор м. Судака подав апеляційну скаргу, від якої заявою від 20 березня 2013 року відмовився. Відмова прокурора м. Судака від апеляційної скарги прийнята ухвалою Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 20 березня 2013 року, апеляційне провадження за цією скаргою закрите.

В апеляційній скарзі на вказане судове рішення ОСОБА_6, посилається на неврахування судом того, що її право власності оспорюється та не визнається іншими особами.

На думку апелянта, суд не врахував право ради на скасування лише тих рішень виконавчого комітету, які прийняті в межах їх власної компетенції, а не з питань, що відносяться до делегованих повноважень.

Крім того, апелянт зауважує на те, що суд не врахував позицію Конституційного суду України щодо неможливості скасування актів органів місцевого самоврядування, які виконані (рішення №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року).

Цей апелянт просить рішення суду в частині відмови у задоволенні її позову скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення - про задоволення зустрічного позову.

В апеляційній скарзі ТОВ «Чорноморье - К.С.», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині відмови у задоволенні його позову скасувати та задовольнити заявлені вимоги.

Апелянт наполягає на тому, що ТОВ «Чорноморье - К.С.» набуло право власності на майно, власником якого є ОСОБА_6, на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду АР Крим від 14 січня 2010 року та вказує, що, як власник майна, яке вибуло з його володіння не з його волі, має право на підставі статей 387, 388 та 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати це майно з незаконного володіння ОСОБА_6

Також в цій апеляційній скарзі йдеться про неправомірність переходу права власності на спірне майно від ТОВ «Фірма-Віра» до ТОВ «Санвлад», а також про те, що рішення Господарського суду АР Крим від 09 жовтня 2001 року, на підставі якого визнано право власності за ТОВ «Санвлад» на майно, яке у подальшому перейшло ОСОБА_6, скасовано постановою Верховного суду України від 21 жовтня 2003 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ТОВ «Чорноморье - К.С.» задоволенню не підлягає.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що у справі відсутні обставини, відповідно до яких можливо визнання за нею права власності на спірне майно на підставі положень статті 392 ЦК України, а також з відсутності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Судацької міської ради від 30 січня 2008 року.

З такими висновками місцевого суду колегія суддів погоджується частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 18 червня 1997 року, укладеного між Фондом майна АР Крим та організацією орендарів Судацького міськторгу, остання набула право власності, зокрема, на головну торгівельну базу, розташовану у АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 25-29).

Учасники ТОВ «Фірма «Віра» - члени організації орендарів Судацького міськторгу відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ «Фірма «Віра» від 21 липня 1998 року та протоколу зборів засновників від 05 серпня 1998 року перейшли разом зі своїми майновими частками до ТОВ «Санвлад», зокрема, частка ОСОБА_8 дорівнювала 20,41 % (172 181,00 грн.) (т. 1 а.с. 31).

Відповідно до акту прийому-передачі майна від 05 серпня 1998 року, з ТОВ «Фірма «Віра» до ТОВ «Санвлад» перейшли на баланс контора з обладнанням, склад реконструйований (т. 1 а.с. 35).

Згідно змін та доповнень до Статуту ТОВ «Санвлад» від 23 квітня 1999 року частка ОСОБА_8 у вказаному товаристві дорівнювала 74,24 %, або 170185,29 грн. (Т.1 а.с 42-43).

З акту прийому-передачі майна від 27 квітня 1999 року здійснено передачу нерухомого майна до статутного фонду ТОВ «Санвлад», зокрема, контори з обладнанням, складу реконструйованого, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 41).

Рішенням Господарського суду АР Крим від 09 жовтня 2001 року визнано за ТОВ «Санвлад» право власності, зокрема, на будівлі контори, складу реконструйованого, складів № 1-3, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 113-114). Вказане рішення було скасовано постановою Верховного Суду України від 21 жовтня 2003 року (т. 3 а.с. 23), ухвалою Господарського суду АР Крим від 06 липня 2004 року провадження у справі закрито (т. 3 а.с. 31).

Згідно реєстраційного посвідчення, виданого КРП «БРТІ м. Судака» 19 липня 2002 року, будівля головної торгівельної бази, розташованої в АДРЕСА_4, зареєстрована за ТОВ «Санвлад» (Т. 1 а.с. 30).

ОСОБА_6 набула право власності, зокрема, на частку в статутному фонді ТОВ «Санвлад» в розмірі 74,24 %, або 170 185,29 грн. на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори Шевченко О.Н. 28 березня 2003 року та зареєстрованого в реєстрі за № 835, виданого після смерті чоловіка ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 76, спадкова справа - т. 4 а.с. 135-139, 191-223).

Згідно акту прийому-передачі від 30 червня 2003 року знято з балансу та передано ОСОБА_6 із статутного фонду ТОВ «Санвлад» будівлі контори, складу реконструйованого, складів № 1-3, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с.77).

Рішенням виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про присвоєння адрес та видачу свідоцтв про право власності», зокрема, привласнено домоволодінням, що належать ОСОБА_6, адреси: НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; по АДРЕСА_1, та вирішено видати свідоцтва про право власності на вказані об'єкти нерухомого майна (т. 1 а.с. 6).

ОСОБА_6 видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 936816, серії САА № 936817, серії САА № 936818 від 21 серпня 2003 року на вказані об'єкти, розташовані в АДРЕСА_4 (т. 1 а.с 4, т. 3 а.с. 132-137).

Рішенням 26 сесії 5 скликання Судацької міської ради від 30 січня 2008 року № 1328/26 «Про протест прокурора м. Судака на рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про присвоєння адрес та видачі свідоцтв про право власності» задоволено протест прокурора та скасовано пункт 2 рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року (т. 1 а.с. 115).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_6 вбачається, що її вимоги обґрунтовані тим, що з часу державної реєстрації її право власності на спірні будівлі не визнається та оспорюється у судовому порядку прокурором м. Судака, який діє в інтересах держави в особі Судацької міської ради АР Крим, та ТОВ «Чорноморье - К.С.». Саме ці обставини, на думку апелянта ОСОБА_6, не враховані місцевим судом, як підстава для визнання її права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції у цій частині, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статями 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Право на рівний захист прав усіх суб'єктів права власності державою також гарантовано положеннями статті 3 ЦПК України.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, що передбачено нормами статей 386, 391 ЦК України.

На підставі статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідачем у справах за позовами про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України може бути особа, яка не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження майном, або має власний інтерес у межах існуючих між сторонами відносин.

Доказів існування цивільних правовідносин з приводу спірного нерухомого майна між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чорноморье - К.С.», Судацькою міською радою АР Крим та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Віра», до яких заявлено позов цим позивачем, матеріали справи не містять.

Вимоги останніх про визнання за ними права власності, на майно, титульним власником якого є ОСОБА_6, можуть бути предметом розгляду у інших судових процесах. Отже, ОСОБА_6 не позбавлена можливості захищати наявне у неї право, яке оспорюється іншими особами.

Враховуючи викладене, обраний ОСОБА_6 спосіб захисту особистих майнових прав на підставі положень статті 392 ЦК України не можна визнати правильним.

Проте, з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Судацької міської ради від 30 січня 2008 року № 1323/26 «Про протест прокурора м. Судака на рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про привласнення адрес та видачу свідоцтв про право власності» колегія суддів погодитися не може, враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні цих вимог, місцевий суд послався на положення пункту 15 частини 1 статті 26 та частини 9 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон), відповідно до яких: виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання щодо скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

При цьому суд не врахував, що відповідно до підпункту 10 пункту «б» частини 1 статті 30 вказаного Закону облік та реєстрація об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності віднесено до повноважень, які делеговані виконкому відповідною радою, а тому до рішень, винесених саме з цих питань, не можливо застосувати положення частини 9 статті 59 цього Закону, на чому обґрунтовано наполягає апелянт ОСОБА_6

Також судом не враховано, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, на яке суд послався у своєму рішенні, повноваження органа самоврядування щодо скасування раніше прийнятих рішень, які стосуються прав власності є обмеженим, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, на який також послався суд, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.

Крім того, місцевий суд не звернув уваги на те, що мотивувальною частиною рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року зазначено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання; також Конституційний суд України звернув увагу на те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, якщо відповідно до них виникли певні суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, що є гарантією стабільності суспільних відносин між органами самоврядування і громадянами.

Таким чином, поза увагою суду залишилося те, що рішення виконавчого комітету про видачу ОСОБА_6 свідоцтв на право власності реалізоване, отже, воно є саме таким рішенням, яке відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України не може бути скасовано органом місцевого самоврядування.

На неврахування вищевикладеного при ухваленні судового рішення вказує апелянт ОСОБА_6, доводи апеляційної скарги якої у цій частині заслуговують на увагу.

Таким чином, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті 309 ЦПК України) оскаржуване судове рішення у частині відмови у визнанні незаконним та скасуванні рішення Судацької міської ради від 30 січня 2008 року підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення вказаної вимоги ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні вимог ТОВ «Чорноморье - К.С.», суд першої інстанції виходив з того, що цей позивач не довів наявності у нього прав на спірне майно, а тому не може звертатися до суду з вимогам при його повернення та іншими заявленими ним вимогами, які є похідними.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів і таке інше.

Відповідно до частин 1, 4 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтями 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини 3 статті 78 Господарського процесуального кодексу України мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Згідно частини 1 статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Крім того, оскільки мирова угода одночасно є і правом, і судовою процедурою у справі про банкрутство (стаття 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), господарський суд, розглядаючи клопотання про затвердження мирової угоди, має перевірити чи не порушує мирова угода права кредиторів або інших осіб.

Звертаючись до суду, ТОВ «Чорноморье - К.С.» посилається на те, що на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду АР Крим від 14 січня 2010 року, саме у нього виникло право власності на нерухоме майно, яке з 2003 року неправомірно належить ОСОБА_6

З'ясувавши обставини, на які посилався цей позивач в обґрунтування наявності у нього певного права, суд першої інстанції вказав, що судове рішення від 14 січня 2010 року скасовано постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2012 року, яка прийнята у справі про визнання банкрутом ТОВ «Фірма «Віра», правонаступником якої вважає себе ТОВ «Чорноморье - К.С.», та якою встановлено, що останнє не є ані кредитором, ані боржником ТОВ «Фірма «Віра».

Крім того, судовим рішенням від 28 листопада 2012 року встановлено, що на час укладення мирової угоди спірне майно належало ОСОБА_6, свідоцтва про право власності, які були їй видані у 2003 році, не скасовані та не визнані судом незаконними; зазначене у мировій угоді нерухоме майно, як на час укладення та затвердження мирової угоди, так і у наступному не було власністю боржника ТОВ «Фірма «Віра»; господарський суд, розглядаючи клопотання про затвердження мирової угоди, не перевірив, чи не порушуються при цьому права кредиторів та інших осіб, та не врахував, що ОСОБА_6, як власник майна, включеного до умов мирової угоди, не є її стороною, згоди на її затвердження не надавала, взагалі не була повідомлена про розгляд справи (а.с. 32 зворот т.5).

Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2012 року оскаржена ТОВ «Чорноморье - К.С.», але скарга останнього 28 лютого 2013 року Вищим Господарським судом України відхилена.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Судацького міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року в межах доводів апеляційної скарги ТОВ «Чорноморье - К.С.» ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а підстав для його скасування ця скарга не містить.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморье - К.С.» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_6 про скасування рішення Судацької міської ради від 30 січня 2008 року № 1323/26 «Про протест прокурора м. Судака на рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про привласнення адрес та видачу свідоцтв про право власності» скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану вимогу ОСОБА_6 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Судацької міської ради від 30 січня 2008 року № 1323/26 «Про протест прокурора м. Судака на рішення виконавчого комітету Судацької міської ради № 410 від 05 серпня 2003 року «Про привласнення адрес та видачу свідоцтв про право власності».

В решті рішення Судацького міського суду АР Крим від 14 січня 2013 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко