Постанова

від 14.03.2013 по справі 2а-5919/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

м. Миколаїв.

14 березня 2013 року Справа № 2а-5919/12/1470

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс», м. Миколаїв

до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.,

секретар судового засідання Котенкова Л.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Лущенков С.В., Бутиркін В.В.

Від відповідача: Гузенко А.М.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000660260 від 29.10.2012 року та № 0000650260 від 29.10.2012 року.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000660260 від 29.10.2012 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000650260 від 29.10.2012 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби.

Стягнути судові витрати в сумі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.) з Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 22440171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» (код ЄДРПОУ 25380435).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О. Ф. Середа

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 року Справа № 2а-5919/12/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс", м. Миколаїв

до відповідача : Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

секретар судового засідання Котенкова Л.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: Лущенков С.В., Бутиркін В.В.

від відповідача: Гузенко А.М.

Суть спору : про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.12 р. № 0000660260 та № 0000650260, прийнятих Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві державної податкової служби (надалі - відповідач).

Позивач вважає податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки були прийняті за наслідками перевірки та складеному Акту, висновки якого не є обгрунтованими.

Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо відсутності здійснення господарських операцій між підприємством позивача та його контрагентами не є доведеними. У відповідача були відсутні передбачені законом підстави вважати господарські операції позивача такими, що фактично не відбулися, виходячи лише із припущень та не приймаючи до уваги документального підтвердження факту здійснення операцій, наявність грошових та товарних потоків за цими операціями.

Позивач посилається на те, що складений відповідачем Акт перевірки не містить належних доказів, які надають право визнавати правочини нікчемними.

Позивач також зазначає, що під час проведення перевірки підприємство мало всі технічні та економічні можливості необхідні для здійснення правочинів та підтверджувалось належними первинними документами.

Товар, придбаний у постачальників, в подальшому був позивачем експортований, що підтверджується належними вантажно-митними деклараціями.

Таким чином, висновки відповідача були зроблені на підставі неповно досліджених документів та з'ясованих обставин, з помилковим тлумаченням та застосуванням норм діючого законодавства України .

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні. При цьому, відповідач посилається на результати Акту перевірки та висновків щодо встановлення порушення позивачем пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пункту 201.4 статті 201 з урахуванням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-УІ із змінами і доповненнями (надалі - ПК України).

Відповідач зазначає, що вказані порушення позивача призвели до завищення заявленої ним суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 1346243 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту декларації з ПДВ за квітень 2012 р. у розмірі 412751 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "Аріана-М".

Приймаючи податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що згідно наданих іншими податковими інспекціями довідок про результати перевірок ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "Аріана-М" у нього були підстави вважати, що правочини, вчинені останніми зі своїми контрагентом-постачальником в ланцюгу постовок можливо є такими, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків (пункт 5 статті 203 ЦК України), та згідно частини 1 статті 203 ЦК України суперечать інтересам держави, є нікчемними, та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а самі господарські операції по придбанню товарно-матеріальних цінностей носять безтоварний характер.

Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що висновки усіх Актів перевірок є обґрунтованими, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті ним у відповідності із вимогами податкового законодавства.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 25.09.12 р. по 08.10.12 р. відповідач по справі провів документальну позапланову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення правових відносин з ТОВ "Оліон" (код ЄДРПОУ 37104311) за період з 01.12.11 р. по 31.01.12 р. та з ТОВ "АПК "АРІАНА-М" (код ЄДРПОУ 31497631) за період з 01.12.11 р. по 31.12.11 р., з 01.02.12 р. по 30.04.12 р. в частині формування від'ємного значення з ПДВ за грудень 2011-квітень 2012 р. р. та бюджетного відшкодування з ПДВ в рахунок майбутніх платежів за січень-квітень 2012 р., про що склав Акт від 15.10.12 р. № 107/26/25380435 (надалі - Акт перевірки № 107/26/25380435).

Зокрема, в Акті перевірки № 107/26/25380435 відповідач зробив висновки про порушення:

- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пункту 201.4 статті 201 з урахуванням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, внаслідок чого позивачем було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 346 243грн., у тому числі за січень 2012 р. - 151932 грн., лютий 2012 р. - 86694 грн., березень 2012 р. - 79676 грн., квітень 2012 р. - 1027941 грн.

- про порушення пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200, пункту 201.4 статті 201 з урахуванням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, внаслідок чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту декларації з ПДВ за квітень 2012 р. у розмірі 412751 грн.

Крім того, відповідач зазначив про неможливість підтвердити суму від'ємного значення з ПДВ та суму бюджетного відшкодування, які сформовані по взаємовідносинам підприємства позивача з ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "Аріана-М" на загальну суму 1459722 грн., у тому числі ПДВ 243287 грн., що пов'язано з не отриманням на дату підписання Акту перевірки № 107/26/25380435 відповідей на запити щодо проведення зустрічних перевірок по ланцюгу постачання до виробника щодо підтвердження документального підтвердження господарських відносин із платниками податків - постачальниками позивача, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За наслідками складеного Акту перевірки № 107/26/25380435 та зроблених висновків відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 29.10.12 р.:

- № 0000660260 про зменшення підприємству суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 412751 грн.;

- № 0000650260 про зменшення підприємству суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок наступних зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 1346243 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 673122 грн.

Висновки відповідача ґрунтувались на наступному, що від ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ним було отримано довідку від 07.06.12 р. № 547/22-200/37104311 "Про результати проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Оліон" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків контрагентом-покупцем ТОВ "ГРІНТУР-ЕКС", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.12 р. по 30.01.12 р."

Довідкою від 07.06.12 р. № 547/22-200/37104311 було встановлено, що згідно товарно-транспортних накладних, виписаних ПП "Конкурент", підприємство ТОВ "Оліон" з 17.0.12 р. по 24.01.12 р. здійснювало транспортування сої вантажівкою за держномером ВЕ 0374 ВЕ (пункт завантаження Винницька область, м. Бар - пункт розвантаження м. Миколаїв) та вантажівкою ВЕ 2387 АХ (пункт завантаження Винницька область, м. Бар - пункт розвантаження м. Миколаїв), відмітки на товарно-транспортних накладних щодо отримання товару вантажоодержувачем відсутні, адреса розвантаження також відсутня.

Також, довідкою було встановлено не відповідність обсягів поставки (тоннажу) та відповідних днів, в яких здійснювалося перевезення сої від ПП "Конкурент" до ТОВ "Оліон" та в подальшому на адресу позивача по справі. Так, 20.01.12 р. вантажівка ВЕ 0374 ВЕ згідно ТТН б/н від 20.01.12 р. та ТТН № 026880 від 20.01.12 р. здійснила транспортування сої різного тоннажу та з різних пунктів навантаження до м. Миколаєва.

На думку відповідача таке дає підстави вважати, що правочини, здійснені ТОВ "Оліон" з контрагентом-постачальником ПП "Конкурент" можливо є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та згідно частини 1 статті 203 ЦК України суперечать інтересам держави і є нікчемними.

Як слід, правочини, які були здійснені ТОВ "ОЛІОН" з контрагентами-покупцями також є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави і є нікчемними, а самі господарські операції по придбанню товарно-матеріальних цінностей від ПП "Конкурент" носять безтоварний характер.

Крім того, від ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва відповідачем було отримано Акт від 27.07.12 р. № 593/22-200/31497631 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АПК "АРІАНА-М".

Перевіркою та складеним Актом від 27.07.12 р. № 593/22-200/31497631 було встановлено, що підприємством ТОВ "АПК "АРІАНА-М" відображено у податкових зобов'язаннях обсяг операцій у березні-квітні 2012 р. на загальну суму 2124650,13 грн. по взаємовідносинам з вищезазначеними контрагентами - покупцями, які відповідно до частин 1, 2 статті 215, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним та суперечить інтересам держави і суспільства, та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Перевіркою також було встановлено, що підприємством ТОВ "АПК "АРІАНА-М" на порушення пункту 187.1 статті 187 ПК України у березні-квітні 2012 р. включено до складу податкових зобов'язань на загальну на суму 2124650,13 грн.

Таким чином, податкові зобов'язання на суму 2124650,13 грн. по ТОВ "АПК "АРІАНА-М" за березень-квітень 2012 р., які проведені на підставі нікчемних правочинів, згідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України відповідач визнав недійсними.

Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи за такими господарськими операціями не можуть вважатися належними первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачено чинним законодавством.

Відповідач зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до підпункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Тобто, податковий кредит та податкове зобов'язання у платників податків виникають внаслідок здійснення реальної операції, а податкова накладна лише складається для документального підтвердження. Податкова накладна є вторинною по відношенню до господарської операції, та сама по собі без здійснення операції не дає право на податковий кредит. Без здійснення реальної господарської операції не може бути ні податкового зобов'язання, ні податкового кредиту.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає висновки відповідача, що викладені в Акті перевірки № 107/26/25380435 помилковими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що предметом дослідження відповідача в ході документальної позапланової невиїзної перевірки були взаємовідносини з поставки сої врожаю 2011 р., що фактично здійснені та задекларовані підприємством позивача із своїми контрагентами - ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "АРІАНА-М" в грудні 2011 р. та січні 2012 р., що наведено в Акті перевірки № 107/26/25380435 .

Поставки сої були здійснені автомобільним транспортом на умовах "CPT" (Інкотермс-2000) на територію ДП "Миколаївський морський торговельний порт" за місцем розташування виробничих потужностей покупця з прийому, зберіганню та подальшого відвантаження зернових, що підтверджується необхідними первинними документами.

Придбання сої врожаю 2011 р. здійснювалось позивачем з метою подальшої реалізації на експорт відповідно до укладених зовнішньоекономічних контрактів.

Під час судового слухання, представник позивача зазначив, що до перевірки відповідачу були надані всі необхідні первинні документи, які підтверджували операції з поставки, а саме: договори поставок, рахунки-фактури, накладні, податкові накладні, товаротранспортні накладні, банківські виписки по оплаті за фактично поставлений товар, що не спростовано представником відповідач Вказане свідчить про реальність здійснених господарських операцій та є законною підставою для їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку.

Судом з'ясовано, що зазначена діяльність підприємства позивача з придбання сої відповідає видам економічної діяльності, що відображені в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Позивач зазначає, що з іншими контрагентами по другому та третьому ланцюгах постачання він не мав будь-яких правовідносин та не вчиняв жодних правочинів. Господарські операції позивача з придбання сої у ТОВ "ОЛІОН" та ТОВ "АПК "АРІАНА-М" відповідачем досліджувались лише на підставі попередніх актів перевірок з іншими контрагентами, службових записок тощо, що є відображеним в Акті перевірки № 107/26/25380435 та на підставі чого відповідач ставить під сумнів факт реального здійснення господарських операцій із зазначеними підприємствамит. А крім того, по контрагенту ТОВ "АПК "АРІАНА-М" висновки відповідача щодо відсутності здійснення реальних господарських операцій ґрунтувались виключно на підставі актів перевірок з контрагентами по другому та третьому ланцюгах постачання.

З матеріалів справи вбачається, що господарські операції з контрагентами у період, що перевіряється були правильно відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліку відповідно із первинними документами, були оформлені відповідно до вимог діючого законодавства України, а тому податковий кредит з ПДВ в сумі 412751 грн. та сума бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 1346243 грн. була правомірно включена ним до податкової декларації з ПДВ правомірно за наявності належних первинних документів та факту реальної поставки сої, що відповідає вимогам ПК України.

Суд встановив, що підприємство позивача є сертифікованим зерновим складом, який відповідає вимогам Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", постанові Кабінету міністрів України від 11.04.03 р. № 510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" і є внесеним в Державний реєстр.

Згідно наказу Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу" від 15.06.04 р. № 228, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05.07.04 р. за № 835/9434:

- зерновий склад це юридична особа, що має на праві власності зерносховище(а) і сертифікат відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки;

- складський документ на зерно це товаророзпорядчий документ, що видається зерновим складом власнику зерна як підтвердження факту прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна й зобов'язання зернового складу повернути зерно володільцеві такого документа.

Регламент містить обов'язкові для виконання вимоги до зернового складу, що надає послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки власникам зернових, зернобобових, олійних культур та насіння.

Регламент є одним з основних документів для організації державного регулювання ринку зерна в Україні, зокрема сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки, і поширюється на юридичні особи, що мають на праві власності зерносховища, на власників зерна, органи сертифікації послуг зернових складів, на інші суб'єкти підприємницької діяльності, що діють на ринку зерна.

Для надання послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки зерновий склад має право, окрім типових (серійних) зерносховищ, будівель, обладнання, технологій та приладів, використовувати й інші, але тільки такі, що відповідають установленим вимогам.

Контроль за виконанням положень Регламенту покладається на державну інспекцію з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку.

Згідно підпункту 5.1.1 пункту 5.1 Регламенту зерновий склад для надання послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки зобов'язаний мати:

а) документи встановленого зразка про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

б) сертифікат відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки;

в) зерносховище(а), необхідне обладнання та персонал відповідної кваліфікації для надання послуг із зберігання зерна;

г) проектну, технічну і нормативну документацію для об'єктів виробничого призначення на технологію, обладнання, прилади, зернову продукцію, методи визначення її якості, щодо забезпечення безпеки праці, пожежовибухобезпеки та для окремих об'єктів допоміжного призначення;

ґ) бланки складських документів на зерно.

Відповідно із підпунктом 5.1.2 пункту 5.1 Регламенту майно зернового складу не має перебувати в податковій заставі, а зерновий склад не повинен перебувати в процедурі банкрутства.

Відповідно до підпункту 5.1.3 пункту 5.1 Регламенту зерновий склад зобов'язаний оприлюднювати інформацію про:

- зерновий склад і послуги, які він надає;

- кількісне та якісне зберігання зернових культур з використанням прогресивних технологій, ефективного обладнання при максимальному зниженні витрат на зберігання зерна;

- доробку зернових культур до норм якості, що відповідають умовам договору складського зберігання зерна, контрактам, державним стандартам та іншим чинним нормативним документам;

- своєчасне виконання умов договорів із поклажодавцями;

- своєчасну звітність про обіг складських документів на зерно;

- щомісячне декларування зерна, що зберігається;

- безпеку праці, виробничу санітарію, охорону природного довкілля, пожежовибухобезпеку;

- охорону підприємства.

Представником позивача зазначено, що підприємство цим вимогам цілком відповідає, що не спростовано представником відповідача, і підтверджується Сертифікатом відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. Вказане свідчить про те, що досліджені в судовому засіданні господарські операції з поставки сої, починаючи з моменту поставки, руху зерна згідно технологічної схеми та відвантаження на морські судна згідно зовнішньоекономічним контрактам контролюються Державною інспекцією з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку, що унеможливлює здійснення безтоварних операцій.

Таким чином, вищевказане свідчить про те, що господарські операції з поставки сої мали цілком реальний характер.

Згідно "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10 р. № 984 (надалі - Порядок), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01. 11 р. за № 34/18772 - акт це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Зокрема, пунктом 5.2. цього Порядку визначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень.

Як вбачається з матеріалів справи та Акту перевірки № 107/26/25380435 відповідачем не наведено у чому саме полягає порушення саме позивача, оскільки перевіряючими розглядалось питання тільки стосовно правомірності діяльності ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "АРІАНА-М" з іншими контрагентами по попередньому ланцюгу постачання.

Слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стосовно висновків відповідача щодо правомірності укладених позивачем правочинів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсність господарського зобов'язання пов'язується з наступним:

- невідповідністю його змісту вимогам закону;

- наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Однак, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Згідно Постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.09 р. № 9 вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.11 р. № 7318 : "Щодо правомірності органів державної податкової служби визнавати угоди нікчемними зазначимо, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Виходячи із положень статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна".

В Акті перевірки № 107/26/25380435 не наведено жодних доказів на порушення підприємством позивача конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договорів поставки із контрагентами ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "АРІАНА-М".

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо фіктивності правочинів укладених позивачем з ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "АРІАНА-М" є лише припущеннями, що протирічить закону, а тому не може покладатися в основу податкового повідомлення-рішення.

Посилання відповідача в Акті перевірки № 107/26/25380435 на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Вказане підтверджуються статтею 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Вказане кореспондується із висновком наведеним в Постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.12 р. у справі № К/9991/50772/12.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV (надалі - Закон № 996-XIV) визначає, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції позивача з контрагентами у період, що перевіряється були відображені ним у податковому та бухгалтерському обліку на підставі первинних документів у відповідності з вимогами діючого законодавства України. Відповідачем будь яких доказів щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції в Акті перевірки № 107/26/25380435 не наведено.

Згідно Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд з'ясував, що операції з поставки сої врожаю 2011 р. спричинили реальні зміни майнового стану платника податків - позивача по справі, що підтверджено зокрема, первинними документами, фінансовою та податковою звітністю.

Реальність зміни майнового стану позивача, як обов'язкова ознака господарської операції, узгоджується з нормами ПК України.

Згідно приписів пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Під час проведення перевірки відповідачу було надано вичерпний перелік платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких з урахуванням специфіки господарських операцій передбачена законодавством і перевіряючи повинні були робити висновки з обов'язковим врахуванням цього.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до норм пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, наявність податкової накладної є підставою для віднесення сум до податкового кредиту. Відповідачем в Акті перевірки № 107/26/25380435 не встановлена відсутність податкових накладних по операціям з поставки сої. Податкові накладні були оформлені належним чином, надані до перевірки у повному обсязі, що не спростовано представником відповідача.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З наведеного вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В сукупності, факт здійснення позивачем господарських операцій та формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податкового кредиту з ПДВ підтверджується наступним:

- наявний рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій з ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "АРІАНА-М", що підтверджується необхідними первинними документами;

- підприємство позивача має необхідні технічні та технологічні можливості до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, у тому числі основні фонди, транспортних засобів для перевезення та виробництва, приміщення для зберігання товару, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідної дозвільної документації, що є необхідним для ведення даного виду господарської діяльності;

- згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, на момент вчинення господарських операцій всі позивач та контрагенти були зареєстровані як юридичні особи, а отже мали належу правоздатність, у тому числі щодо вчинення право чинів, мали спеціальну податкову правосуб'єктність.

На момент вчинення відповідної господарської операції щодо товарів, придбання яких було підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивач був зареєстрований як належний платник ПДВ.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В обгрунтування висновків Акту перевірки № 107/26/25380435, відповідач посилається на норми ПК України, які встановлюють прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого податку. При цьому, вказує певні етапи які нерозривно пов'язані між собою: сплата податку - включення відповідних сум до податкового кредиту по ПДВ - відшкодування ПДВ за рахунок коштів, сплачених у вигляді податку.

Відповідач вважає, що в контексті норм ПК України, право на відшкодування податку виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. Тобто, на думку відповідача, для визначення права підприємства на відшкодування податку на додану вартість необхідно встановити наявність трьох обов'язкових підстав у їх сукупності:

- здійснення операції з придбання товарів (стаття 198 ПК України);

- наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість (пункт 198.6 статті 198, статті 201 ПК України);

- фактичне надходження сум податку до Державного бюджету України (пункти 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 ПК України).

Представник відповідача зазначає, що ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що позивачем було перераховано відповідні суми податку на додану вартість ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "АРІАНА-М", які і повинні були, але не сплатити відповідні суми податку до Державного бюджету України, у відповідних податкових періодах.

Тобто, несплата контрагентами по ланцюгу поставок коштів до бюджету впливає на наявність вини позивача за бюджетними зобов'язаннями та позбавляє його права на формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що в ПК України відсутні норми щодо обов'язковості сплати контрагентами підприємства податку до бюджету для отримання позивачем права на бюджетне відшкодування.

З огляду на викладене є помилковою точка зору відповідача, що відшкодуванню підлягають тільки суми податку сплачені до Державного бюджету, а не ті, які сплачуються підприємством у вартості придбавання товарів.

Такий висновок суперечить суті податку на додану вартість, як непрямого податку. Приймаючи до уваги економічну суть податку, а також світову практику застосування ПДВ до операцій - він є податком, який сплачується кінцевим споживачем товару у країні споживання. При цьому, зобов'язання з ПДВ виникає протягом всього ланцюгу операцій з товаром, починаючи з продажу товару виробником до сплати податку у ціні придбавання кінцевим споживачем.

У випадках експорту товару за межі території країни, суми податку сплачені експортером у ціні при придбаванні такого товару підлягають відшкодуванню (крім випадків передбачених законодавством).

Таким чином, є безпідставним посилання відповідача на те, що у контрагентів в ланцюгах постачання встановлено взаємовідносини з суб'єктами господарської діяльності, які порушили свої податкові зобов'язання, що стало підставою для висновку, згідно чинного законодавства, про необґрунтованість заявлених позивачем вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, так як він діяв без належної обачності й обережності. В судовому засіданні представник відповідача не зміг обґрунтовано пояснити в чому полягає податкова вигода позивача. До того ж, взагалі незрозумілим є цей термін, оскільки він не передбачений чинним законодавством, так само, як і не визначені такі поняття як належна обачність і обережність при здійсненні господарських операцій.

Чинним законодавством не передбачена відповідальність однієї особи за несплату іншої особою податків, які належать до сплати такою іншою особою, а органи державної податкової служби не мають законних прав та підстав перекладати обов'язок щодо сплати контрагентами позивача належних сум ПДВ та податку на прибуток на останнього.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Жоден платник податків не повинен відповідати по зобов'язаннях іншого платника податків.

В постанові Верховного суду України від 31.01.11 р. вказано, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

В постановах Верховного суду України від 09.09.08 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10 р. у справі № 21-573во10 судова палата в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Тобто, при проведенні перевірки та дослідженні факту здійснення господарської операції відповідач повинен досліджувати відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно приписів пункту 2 статті 8 КАС України, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

09.01.07 р. Європейський суд з прав людини прийняв рішення на користь заявника і визнав порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав" проти України". Фабулою даної справи було порушення права заявника на відшкодування ПДВ. Зокрема, право заявника на податковий кредит ставилося державою в залежність від законності дій його контрагентів. У пункті 37 даного рішення Європейського суду зазначено: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови".

У пункті 38 рішення Європейського суду зазначено, що: "На думку суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У пункті 71 рішення від 22.01.09 р. по справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський суд дійшов: "Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський суд підтвердив у своєму рішенні від 18.03.10 р. по справі "Бізнес Сепорт Сентре" проти Болгарії".

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а оскаржені податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають вимогам податкового законодавства.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.12 р. № 0000660260, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.12 р. № 0000650260, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби.

Стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.) з Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 22440171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю 'Грінтур-Екс' (код ЄДРПОУ 25380435).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О.Ф. Середа

19.03.2013 р.