Ухвала

від 18.06.2013 по справі 2а-5919/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2013 р.Справа № 2а-5919/12/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Середа О.Ф.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів - Милосердного М.М.

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Гарник А.С.

з участю: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби - Платонова Юрія Михайловича, представника товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" - Бутиркіна Вадима Валерійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (в теперішній час Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Грінтур-Екс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (далі СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 жовтня 2012 року:

- №0000650260 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1 346 243 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 673 122 грн.;

- №0000660260 щодо завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 412 751 грн.;

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що висновки відповідача щодо відсутності здійснення господарських операцій між підприємством позивача та його контрагентами не є доведеними, а висновки, викладені в акті перевірки щодо нікчемності правочинів являються необґрунтованими, оскільки під час проведення перевірки підприємство мало всі технічні та економічні можливості необхідні для здійснення правочинів та підтверджувалось належними первинними документами. Товар, придбаний у постачальників, в подальшому був позивачем експортований, що підтверджується належними вантажно-митними деклараціями.

Відповідач позов не визнав, вважаючи його необґрунтованим.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 29 жовтня 2012 року №0000660260, винесене СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві Державної податкової служби.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 29 жовтня 2012 року №0000650260, винесене СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві Державної податкової служби.

В апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

В ході апеляційного провадження, в зв'язку з реорганізацією, було замінено відповідача СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві Державної податкової служби на Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 25 вересня 2012 року по 08 жовтня 2012 року відповідач по справі провів документальну позапланову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення правових відносин з ТОВ "Оліон" (код ЄДРПОУ 37104311) за період з 01 грудня 2011 року по 31 січня 2012 року та з ТОВ "АПК "АРІАНА-М" (код ЄДРПОУ 31497631) за період з 01 грудня 2011 року по 31 грудня 2011 року, з 01 лютого 2012 року по 30 квітня 2012 року в частині формування від'ємного значення з ПДВ за грудень 2011 року по квітень 2012 року та бюджетного відшкодування з ПДВ в рахунок майбутніх платежів за січень-квітень 2012 р., про що склав Акт від 15 жовтня 2012 року №107/26/25380435.

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зробив висновки про порушення:

- п.187.1 ст. 187, п.198.2 ст. 198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст. 200, п.201.4 ст. 201 ПК України, внаслідок чого позивачем було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 346 243 грн., у тому числі за січень 2012 року - 151 932 грн., лютий 2012 року - 86 694 грн., березень 2012 року - 79 676 грн., квітень 2012 року - 1 027 941 грн.

- п.187.1 ст. 187, п.198.2 ст. 198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст. 200, п.201.4 ст. 201 ПК України, внаслідок чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту декларації з ПДВ за квітень 2012 року у розмірі 412 751 грн.

Крім того, відповідач зазначив про неможливість підтвердити суму від'ємного значення з ПДВ та суму бюджетного відшкодування, які сформовані по взаємовідносинам підприємства позивача з ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "Аріана-М" на загальну суму 1 459 722 грн., у тому числі ПДВ 243 287 грн., що пов'язано з не отриманням на дату підписання Акту перевірки відповідей на запити щодо проведення зустрічних перевірок по ланцюгу постачання до виробника щодо підтвердження документального підтвердження господарських відносин із платниками податків - постачальниками позивача, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За наслідками складеного Акту перевірки та зроблених висновків відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 29 жовтня 2012 року:

- №0000660260 про зменшення підприємству суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 412 751 грн.;

- №0000650260 про зменшення підприємству суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок наступних зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 1 346 243 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 673 122 грн.

Висновки відповідача ґрунтувались на довідці ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 07 червня 2012 року №547/22-200/37104311 "Про результати проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Оліон" щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Грінтур-Екс" за період з 01 січня 2012 року по 30 січня 2012 року" та Акті від 27 липня 2012 року №593/22-200/31497631 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АПК "Аріана-М", якими встановлено, що правочини, які були здійснені ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "Аріана-М" з іншими контрагентами-покупцями можливо є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави і є нікчемними, а самі господарські операції по придбанню товарно-матеріальних цінностей носять безтоварний характер.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з контрагентами у перевіряємий період були правильно відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліку, а первинні документи були оформлені відповідно до вимог діючого законодавства України, а тому податковий кредит та сума бюджетного відшкодування ПДВ були правомірно визначені позивачем відповідно вимогам ПК України.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, п.138.2 ст. 138, ст. 198 Податкового Кодексу України.

В апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві вказується, що правочини, вчинені між позивачем та ТОВ "Оліон" і ТОВ "АПК "Аріана-М" є такими, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави, є нікчемними, та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а самі господарські операції по придбанню товарно-матеріальних цінностей носять безтоварний характер.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Згідно п.138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Під час проведення перевірки відповідачу було надано вичерпний перелік платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких з урахуванням специфіки господарських операцій передбачена законодавством і перевіряючи повинні були робити висновки з обов'язковим врахуванням цього.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції з поставки сої врожаю 2011 року здійснювалися ТОВ "Грінтур-Екс" з ТОВ "Оліон" та ТОВ "АПК "Аріана-М" на основі договорів поставки. Поставки сої здійснювались автомобільним транспортом на умовах "CPT" (Інкотермс-2000) на територію ДП "Миколаївський морський торговельний порт" за місцем розташування виробничих потужностей покупця з прийому, зберіганню та подальшого відвантаження зернових. Ці операції здійснювались позивачем з метою подальшої реалізації сої на експорт відповідно до укладених зовнішньоекономічних контрактів.

Реальність здійснення цих господарських операцій підтверджена належними первинними документами, а саме договорами, видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, товаро-траспортними накладними, виписками з банківських розрахунків.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Також судова колегія зазначає, що підприємство позивача є сертифікованим зерновим складом, який відповідає вимогам Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", постанові Кабінету міністрів України від 11 квітня 2003 року № 510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" і є внесеним в Державний реєстр, що додатково підтверджує реальність здійснених господарських операцій.

Вищевказане свідчить про те, що підприємство позивача має відповідну дозвільну документацію, необхідні технічні та технологічні можливості до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, у тому числі основні фонди, транспортні засоби для перевезення та виробництва, приміщення для зберігання товару, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо, що є необхідним для ведення даного виду господарської діяльності

Таким чином, все вищевикладене свідчить про те, що господарські операції з поставки сої мали цілком реальний характер.

На момент складення податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваному повідомленні - рішенні, контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та суми по податку на додану вартість, які підлягають відшкодуванню.

Колегія суддів зазначає, що якщо навіть безпосередні контрагенти не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

А також, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

Стосовно доводу апелянта щодо нікчемності правочинів, здійснених позивачем, судова колегія зазначає наступне.

Так, статтею 20 "Права органів державної податкової служби" ПК України не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено Законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Також, судова колегія зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 208 ГК України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Разом з тим, положення ст. 207 та ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (який втратив чинність, але регулював спірні правовідносини на час їх виникнення), можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З вищевикладеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відноситься до компетенції судів а не податкових органів, відповідно, оскаржувані дії щодо викладення таких висновків в акті перевірки вчинені з перевищенням повноважень і це є достатньою підставою для визнання їх неправомірними та задоволення позову.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору між позивачем та ТОВ "Оліон" і ТОВ "АПК "Аріана-М", спираючись на данні перевірок останніх.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень №0000650260, №0000660260 є правильними.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (в теперішній час Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби) залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 червня 2013 року.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: