Постанова

від 22.01.2009 по справі 24/231

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/231

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 січня 2009 р.                                                                                    № 24/231  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддісуддівКота О.В.,Барицької Т.Л.,Губенко Н.М.

розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Енергоринок"

на рішення господарського суду Донецької області від 24 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2008 року

у справі                                       № 24/231

за позовом Державного підприємства "Енергоринок" (далі по тексту –"ДП")

ДоВідкритого акціонерного товариства "Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" (далі по тексту –"ВАТ")

Простягнення 41 039 667,61 грн.

за участю представників:

позивача: Бойко М.О.

відповідача: Юрової Н.Б.

встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 24 липня 2008 року (суддя Ломовцева Н.В,) позовні вимоги задоволено частково. Провадження у справі щодо стягнення 23 782 496,65 грн. –основного боргу місцевим господарським судом припинено в зв'язку з затвердженням укладеної сторонами мирової угоди. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля" 3 % річних в розмірі 2 001 489,19 грн., суми інфляційних нарахувань в розмірі 8 287 521,38 грн., 7 % штрафу в сумі 1 739 463,54 грн. відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2008 року (Алєєва І.В., Величко Н.Л., М'ясищев А.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Державне підприємство "Енергоринок" (далі по тексту –"ДП "Енергоринок") звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки судами при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 22 квітня 2002 року між ДП та Відкритим акціонерним товариством "Підприємство електричних мереж - "Енерговугілля" (далі по тексту –"ВАТ "Енерговугілля") укладено договір № 1048/01, згідно якого ДП "Енергоринок" зобов'язується продавати, а ВАТ "Енерговугілля" зобов'язується купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.

Згідно п. 5.1 ст. 5 вищезазначеного договору ВАТ "Енерговугілля" з поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також, за ініціативою ВАТ "Енерговугілля", з інших рахунків ВАТ  "Енерговугілля" здійснює оплату грошовими коштами за куплену у ДП "Енергоринок" електроенергію, шляхом їх перерахування на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок".

Пунктом 5.2 ст.5 договору від 22 квітня 2002 року № 1048/01 перерахування коштів ВАТ "Енерговугілля" за куплену у ДП "Енергоринок" електроенергію здійснюється кожного банківського місяця і зараховується Сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ВАТ "Енерговугілля" у ДП "Енергоринок" у цьому місяці з урахуванням умов п. 5.4. та п. 5.5 цього договору.

В пункті 5.4. ст. 5 договору купівлі-продажу зазначено, що остаточний розрахунок за куплену ВАТ "Енерговугілля" у ДП "Енергоринок" електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків ВАТ "Енерговугілля". У цьому випадку ВАТ "Енерговугілля" зобов'язано вказати призначення платежу.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади організації та експлуатації енергосистеми. Таким законом є Закон України "Про енергоенергетику", статтею 15 якого передбачено, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, то весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України. Оптовий ринок електроенергії створюється на підставі договору, у якому визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін. Такий договір між членами оптового ринку електроенергії укладений 15 листопада 1996 року.

Порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії встановлений ст. 151 Закону України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електроенергію енергопостачальники, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Зокрема, перерахування коштів енергогенеруючим компаніям та іншим суб'єктам підприємницької діяльності, які проводять продаж електричної енергії на оптовому ринку, здійснюється уповноваженим банком з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму (порядку розподілу коштів), встановленого Національною комісією регулювання електроенергетики України. На оптового постачальника електричної енергії покладено обов'язок забезпечити інформування учасників оптового ринку електричної енергії про стан проведення розрахунків.

Приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій правильно виходили з приписів Договору між членами оптового ринку електричної енергії України, яким передбачено, що зобов'язання ВАТ "Енерговугілля" щодо сплати грошових коштів за куплену електроенергію чітко обмежується наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ВАТ "Енерговугілля" грошовими коштами, що відповідно до алгоритму оптового ринку електричної енергії підлягають перерахуванню ДП "Енергоринок".

Окрім того, порядок погашення заборгованості відповідача перед позивачем регулюється Інструкцією про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України (додаток № 4 до Договору між членами оптового ринку електричної енергії від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до п. 6.8 вищевказаної Інструкції у разі виявлення коштів понад очікувану вартість електричної енергії, придбаної в розрахунковому періоді від Оптового постачальника, сума таких надходжень зараховується виробником відповідно, як оплата з погашення боргів за придбану електричну енергію з найбільшим терміном їх виникнення. Таким чином, відповідач не може впливати ані на перерахування коштів та їх обсяг, ані на встановлення алгоритму, оскільки перерахування коштів здійснюється виключно на підставі алгоритму і лише алгоритмом визначається частка коштів, наявних на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, яка є власністю не відповідача, а енергогенеруючої компанії.

Також колегія суддів погоджується і з висновками судів щодо необґрунтованості вимог позивача в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних, з підстав не надання ДП "Енергоринок" належних доказів на підтвердження того факту, що відповідач користувався грошовими коштами, які належать або призначалися безпосередньо позивачеві, та що належні саме йому грошові кошти знецінювалися внаслідок інфляційних процесів.

Стосовно вимог про стягнення штрафу в розмірі 7 % господарські суди аргументовано відмовили в цій частині позову з огляду на наступне.

Статтею 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Припиняючи провадження у справі на підставі п. 5 ст. 80 ГПК України, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що сторонами у справі укладено мирову угоду, оскільки останні дійшли згоди про врегулювання спору в частині позовних вимог про стягнення основного боргу і така угода не порушує будь-чиїх прав та відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вимоги ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку        ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Донецької області від 24 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2008 року у справі № 24/231 залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                            О. Кот

судді:                                                                            Т. Барицька

                                                                                                                        Н. Губенко