Постанова

від 17.04.2013 по справі 5006/27/111б/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Справа № 5006/27/111б/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Дюфор", м. Донецьк на ухвалувід 15.02.2013 р. Донецького апеляційного господарського суду у справі№5006/27/111б/2012 господарського суду Донецької області за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Донецьк дотовариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест Трейд-М", м. Донецьк пробанкрутство ліквідаторКарпенко А.А., м. Селідове Донецької області представники сторін у судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.10.2012 р. за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 порушено провадження у справі № 5006/27/111б/2012 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест Трейд-М".

Ухвалою від 15.10.2012 р. за результатами підготовчого засідання визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника в сумі 348 500 грн., зобов'язано його здійснити відповідну публікацію у офіційному друкованому органі та інше.

Ухвалою від 11.12.2012 р. за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, до якого включені лише грошові вимоги ініціюючого кредитора.

Постановою господарського суду Донецької області від 25.12.2012 р. визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та зобов'язано його вчинити певні дії.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2013 р. (судді: Геза Т.Д. - головуючий, Азарова З.П., Кододова О.В.) відмовлено дочірньому підприємству "Дюфор" (далі - скаржник ) в прийнятті апеляційної скарги на вказану постанову з тих підстав, що скаржник не набув статусу учасника провадження у справі про банкрутство.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції ст. 107 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України ). Скаржник зазначає про наявність грошових вимог до боржника, які були визнані ліквідатором, що свідчить про набуття ним права на оскарження судових рішень.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку , встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, ГПК України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Між тим, згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство ).

Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 4 1 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

У відповідності до абз. 22 ст. 1 Закону про банкрутство учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (кредитори, боржник), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Необхідно зазначити, що особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після подачі у встановленому порядку заяви з грошовими вимогами до боржника . Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.

Як вбачається, провадження у даній справі про банкрутство здійснюється за загальною процедурою банкрутства.

При винесенні оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржник не звертався до боржника з конкурсними грошовими вимогами у порядку ст. 14 Закону про банкрутство і ці вимоги не були включені судом до реєстру вимог кредиторів у попередньому засіданні. У зв'язку з чим скаржник не є учасником справи про банкрутство.

Разом з тим, відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство після визнання боржника банкрутом грошові вимоги поточних кредиторів набувають статусу конкурсних та можуть бути пред'явлені в межах ліквідаційної процедури.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія повідомлення ліквідатора боржника від 30.01.2013 р. про визнання грошових вимог скаржника на загальну суму 169 000 грн. (а.с. 73). Вказана обставина може свідчити про набуття скаржником статусу учасника провадження у справі про банкрутство - кредитора.

Отже, у даному випадку питання щодо статусу скаржника підлягає дослідженню виключно у судовому засіданні, а не на етапі вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.

У зв'язку з чим передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову в прийнятті апеляційної скарги з підстав ненабуття скаржником статусу учасника провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття або відмову в прийнятті апеляційної скарги.

Разом з тим, при наданні оцінки правомірності визнання грошових вимог скаржника ліквідатором суду апеляційної інстанції слід врахувати встановлений Законом про банкрутство порядок заявлення та розгляду грошових вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.

Так, відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство з моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (у процедурах розпорядження майном, санації та ліквідації), зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури. Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів (ст. 15 Закону про банкрутство) .

При цьому ліквідатор у загальній процедурі банкрутства не наділений повноваженнями щодо розгляду вимог поточних кредиторів, а згідно зі ст. 25 Закону про банкрутство може лише заявляти заперечення по таких вимогах. Вимоги щодо яких не заявлено заперечень та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу.

Крім того, звертає увагу та обставина, що, як свідчать матеріали справи, з моменту порушення справи про банкрутство боржник не знаходиться за юридичної адресою, тобто фактично не здійснює господарської діяльності.

На підставі вказаного та керуючись ст.ст. 14, 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Дюфор" задовольнити частково.

2. Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2013 р. у справі № 5006/27/111б/2012 скасувати.

3. Справу № 5006/27/111б/2012 передати до Донецького апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття або відмову в прийнятті апеляційної скарги дочірнього підприємства "Дюфор" на постанову господарського суду Донецької області від 25.12.2012 р. у справі № 5006/27/111б/2012.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич