Постанова

від 17.04.2013 по справі 5006/39/51пн/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Справа № 5006/39/51пн/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Дебальцівський міський ринок", м. Дебальцеве, Донецька обл. на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013 року у справі господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дебальцівський міський ринок", м. Дебальцеве, Донецька обл. доКолективного підприємства "Обласного управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки", м. Донецьк за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаКомунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Єнакієве" Єнакієвської міської ради, м. Єнакієве, Донецька обл. за участю 1. Валуєвої Валентини Олексіївни, м. Дебальцеве, Донецька обл., 2. Жиляєва Миколи Миколайовича, м. Дебальцеве, Донецька обл., 3. Амерханової Жанетти Юнаньївни, м. Дебальцеве, Донецька обл. про визнання права власності на об'єкт нерухомості

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився,

Валуєвої В.О.: не з'явився,

Жиляєва М.М.: не з'явився,

Амерханової Ж.Ю.: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дебальцівський міський ринок" (далі за текстом - ТОВ "Дебальцівський міський ринок") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до колективного підприємства "Обласного управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" (далі за текстом - КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Єнакієве" Єнакіївської міської ради (далі за текстом - КП "БТІ м. Єнакієве") про визнання за ТОВ "Дебальцівський міський ринок" права власності на об'єкт нерухомості - замощення (літ.-1) загальною площею 7 983 кв.м., придбаного товариством за договором купівлі-продажу будівель та споруд ринку від 27.04.2006 року та розташованого на території ринку по вул. Постишева, 75 А.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.07.2012 року позовні вимоги задоволено: визнано за ТОВ "Дебальцівський міський ринок" право власності на замощення 1, площею 7 983 кв.м., розташованого на території ринку за адресою: вул. Постишева, 75 А.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач в силу приписів ст. ст. 328, 655 - 697 Цивільного кодексу України є власником майна, придбаного за договором купівлі-продажу будівель та споруд ринку від 27.04.2006 року, зокрема, і замощення 1, а відтак вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на об'єкт нерухомості - замощення 1, загальною площею 7 983 кв.м. є способом захисту цивільного права у вигляді визнання права, передбаченого ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та закріпленого ст. 392 Цивільного кодексу України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013 року апеляційну скаргу Валуєвої В.О., Жиляєва М.М., Амерханової Ж.Ю. на рішення господарського суду Донецької області від 05.07.2012 року було задоволено, рішення господарського суду Донецької області від 05.07.2012 року - скасовано, у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що позивач не надав судам будь-яких доказів оспорювання або невизнання відповідачем - КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" прав позивача, а також перешкоджання набуття позивачем у встановленому законом порядку права власності чи створення будь-яких ускладнень у володінні, користуванні майном, на яке позивач просив визнати право власності; крім того, позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами приналежності йому замощення-1 саме площею 7 983 кв.м.; також судом зазначено, що апелянти є власниками крамниць, які знаходяться на території Дебальцівського міського ринку та мають на праві приватної власності або в оренді земельні ділянки під цими крамницями, у тому числі ці ділянки розташовані під часткою замощення, на яке позивач просив визнати право власності, а тому рішення місцевого господарського суду стосується їх прав та обов`язків.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Дебальцівський міський ринок" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013 року, а рішення господарського суду Донецької області від 05.07.2012 року залишити в силі.

Відповідачем відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін, третю особу та апелянтів згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.04.2006 року КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" (продавець) та ТОВ "Дебальцівський міський ринок" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу будівель та споруд ринку, відповідно до умов якого КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" продало, а ТОВ "Дебальцівський міський ринок" купило будівлі та споруди ринку (загальною площею 1 247,5 кв.м.), що знаходяться в м. Дебальцеве, вул. Постишева, буд. 75 А на земельній ділянці площею 10 460 кв.м., а саме: магазин А-1, загальною площею 55,8 кв.м., магазин Б-1, загальною площею 474 кв.м., магазин-кафе В-1, загальною площею 222,3 кв.м., адміністративна будівля-торгівельний павільйон М-2, загальною площею 480,7 кв. м., магазин Ф-1, загальною площею 14,7 кв.м., вбиральня Д, сарай Р, сарай И, навіс Ю, кіоск С, кіоск Т, огорожа 1-7, замощення 1.

Отже, загальна площа придбаних позивачем у відповідності з п. 1 Договору купівлі-продажу будівель та споруд ринку від 27.04.2006 року складає 1 247,5 кв.м.

Вказаний Договір купівлі-продажу укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено державним нотаріусом Дебальцівської державної нотаріальної контори, про що внесено запис до державного реєстру правочинів за № 809.

Відповідно до акту приймання - передачі основних засобів від 27.04.2006 року КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" передало зі свого статутного фонду, а ТОВ "Дебальцівський міський ринок" прийняло об'єкти передані йому на праві власності, розташовані за адресою: Донецька область, м. Дебальцево, вул. Постишева, 75 А, в тому числі і замощення 1.

08.03.2012 року ТОВ "Дебальцівський міський ринок" звернулось до КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" з листом, в якому було викладено пропозицію щодо укладення додаткової угоди до Договору купівлі-продажу будівель та споруд ринку від 27.04.2006 року у зв'язку з необхідністю визначити площу замощення 1 у розмірі 7 983 кв.м.

КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" листом від 17.03.2012 року повідомило позивача про те, що не може визнати, що ТОВ "Дебальцівський міський ринок" за Договором купівлі-продажу від 27.04.2006 року було придбано замощення 1 площею саме 7983 кв.м., оскільки за давністю укладеної угоди не можуть знайти документи первинного обліку того часу діяльності, які б дали змогу перевірити правильність розміру площі замощення 1.

В подальшому, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання права власності на об'єкт нерухомості - замощення (літ-1), загальною площею 7983 кв.м. у зв'язку з відсутністю визначення розміру площі замощення 1 у Договорі купівлі-продажу будівель та споруд ринку від 27.04.2006 року, у Витягу з прав власності на нерухоме майно, відмовою відповідача від укладення додаткової угоди до вищезазначеного договору з приводу визначення площі замощення 1, оскільки відсутність у правовстановлюючих документах визначення площі спірного об'єкту позбавляє позивача, як власника цього майна, реалізувати свої права в повному обсязі.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на замощення 1, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено право на звернення до господарського суду підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації) згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду мають право звертатися підприємства за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання його права власності особою, яка вказана відповідачем.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій зі сторони третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що в силу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти порушення, невизнання чи заперечення прав позивача відповідачем або створення неможливості реалізації товариством свого права власності - в матеріалах справи відсутні, оскільки останній право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорював та не заявляв претензій до позивача.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що право власності позивача на будівлі та споруди ринку, а також на замощення 1 виникло у позивача на підставі Договору купівлі-продажу будівель та споруд ринку від 27.04.2006 року і таке майно КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" передано позивачу за актом приймання-передачі від 27.04.2006 року.

Більш того, КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" в листі від 17.03.2012 року пояснило, що його відмова від укладення додаткової угоди мотивована тільки тим, що відповідач не може підтвердити, що площа придбаного замощення 1 складала саме 7 983 кв.м., оскільки за давністю укладеної угоди не можуть знайти документи первинного обліку того часу діяльності, які б дали змогу перевірити правильність розміру площі замощення 1.

З відмови відповідача від укладення додаткової угоди вбачається лише спір між сторонами саме з приводу укладення такої угоди, тобто, предметом розгляду у суді у зв'язку з цими обставинами, може бути саме цей спір, а не спір щодо визнання права власності позивача, яке не оспорюється відповідачем.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що позивачем не було доведено належними доказами порушення або оспорювання прав позивача відповідачем у розумінні приписів ст. 392 Цивільного кодексу України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем в обґрунтування того, що площа замощення 1 складає саме 7 983 кв.м. надано копію опису основних засобів за даними бухгалтерського обліку КП "Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької Облспоживспілки" (а.с. 9 т. 2), в якій іде мова про асфальтове покриття площею 7 983 кв.м., а в копії інвентарної картки № 025 обліку основних засобів взагалі вказано дві різні площі замощення (асфальтування) (а.с. 10 т. 2).

Згідно доданого до матеріалів справи Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.03.2006 року площа замощення не вказана.

Апеляційним господарським судом встановлено, що з постанови Дебальцівського міського суду Донецької області від 21.04.2010 року по справі № 2-а-22/10/0511 (а.с. 115-121 т. 1) залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.07.2010 року у цій же справі вбачається, що сторонами, які є у тому числі сторонами в цій справі, і раніше надавалися різні дані стосовно площі замощення 1, це стосується і даних, наданих начальником Єнакієвського МБТІ.

Поряд з цим, необхідно відзначити, що поняття "асфальтове покриття" та "замощенням" є різними поняттями.

Так, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 року № 127, замощенням вважається спеціальне покриття вздовж зовнішнього боку стін будинку для захисту фундаментів від атмосферних опадів. Замощення виконується на власному фундаменті - утрамбованому щебені по ущільненому ґрунтовому покриттю (глиняний замок) за допомогою бетонного чи асфальтобетонного покриття (відсутність замощення суттєво впливає на довговічність експлуатації будинку й тому фіксується в матеріалах інвентаризації детально) (додаток № 11 Інструкції).

В той же час Інструкція № 127 містить і такі поняття як "асфальтове покриття й інші вимощення" (дод. 7.9), "дворові покриття" (р. 9 Визначення вартості проектів), не ототожнюючи ці поняття з поняттям "замощення"; не вказано "асфальтове покриття" і у п. 2 Інструкції № 127.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що площа замощення 1, яке було придбано за Договором купівлі-продажу будівель та споруд ринку від 27.04.2006 року складає саме 7983 кв. м.

Також апеляційним господарським судом вірно враховано, що рішення місцевого господарського суду стосується прав та обов`язків Валуєвої В.О., Жиляєва М.М., Амерханової Ж.Ю., оскільки вони є власниками крамниць, які знаходяться на території Дебальцівського міського ринку та мають на праві приватної власності або в оренді земельні ділянки під цими крамницями, у тому числі ці ділянки розташовані під часткою замощення, на яке позивач просить визнати право власності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують право власності ТОВ "Дебальцівський міський ринок" на замощення 1 саме площею 7 983 кв.м., а також відсутні докази порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав позивача чи створення будь-яких ускладнень у володінні, користуванні майном, на яке позивач просив визнати право власності, у розумінні приписів ст. 392 Цивільного кодексу України і взагалі існування спору між сторонами.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ "Дебальцівський міський ринок", викладені в касаційній скарзі щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не відповідають матеріалам справи, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2013 року у справі № 5006/39/51пн/2012 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: В.А. Корсак

О.М. Сибіга