Ухвала

від 17.04.2013 по справі 2а-14191/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К/800/13225/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Тесля А. В., Руденко В. В.,

від відповідача - Черковська Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 р.

у справі № 2а-14191/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Одесем»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одесем» (далі - позивач, ТОВ «Одесем») звернулось до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.10.2012 р. № 0001322202.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 р., в позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованим та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, надав письмові заперечення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ на виконання постанови від 26.04.2011 р. старшого слідчого з СВ ПМ СДПІ по роботі з ВПП у м.Львові Лещуха І.Я. та постанови від 16.07.2012 р. старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві Бабія О.В. було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Одесем» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «НВЦ «Електропромторг», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама -Дизайн», ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», ТОВ «Ізумруд», ТОВ «ЛВП «Максан», ТОВ «Денвік», ТОВ «Євроопт ЛТД», ТОВ «Промпостачобладнання», ТОВ «Фірма Ден ЛТД», ТОВ «Прана 2010», ТОВ «Імпульс К», ТОВ «Леорд Плюс-К», ТОВ «Форс-Опт», ПП «ВКФ «Інвест-Сервіс Компані», ПП «ТПФ «Відаркет», ТОВ «КФ «Профі-Консалтінг», ТОВ «Харчові ресурси», ТОВ «Ювекс Трейд» за період з 01.01.2009 р. по 01.07.2012 р., за результатами якої складено акт від 10.09.2012 р. № 682/23-6/24926423 та встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) та п.п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), статей 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1 ст. 215, п. 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1 961 650 грн., в тому числі за жовтень 2010 р. на суму 469 598,45грн., листопад 2010 р. на суму 259 816,40 грн., грудень 2010 р. на суму 376 833,33 грн., січень 2011 р. на суму 161 252,35 грн., лютий 2011 р . на суму 300 282,30грн., березень 2011 р. на суму 118 476,13 грн., квітень 2011 р. на суму 134 758,30 грн., травень 2011 р. на суму 138 865,06 грн., червень 2011 р. на суму 136 525,94 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач 01.10.2012 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 0001322202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2 238 212,75 грн., в тому числі основний платіж - 1 961 650 грн. та штрафні санкції - 276 562,75 грн.

Висновок щодо завищення ПДВ та правомірності формування бюджетного відшкодування, податковий орган обґрунтовує фіктивністю господарської діяльності позивача за спірними угодами з вищенаведеними контрагентами.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення прийшов що висновку, що позивачем не було допущено порушення норм діючого законодавства при формуванні податкового кредиту, оскільки господарські угоди є реальними, що підтверджуються первинними документами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Із аналізу положень статті 7 Закону № 168/97-ВР випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК (який набрав чинності з 01.01.2011р. та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності мав взаємовідносини з ТОВ «НВЦ «Електропромторг», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест», ТОВ «Ізумруд», ТОВ «ЛВП «Максан», ТОВ «Денвік», ТОВ «Євроопт ЛТД», ТОВ «Промпостачобладнання», ТОВ «Фірма Ден ЛТД», ТОВ «Прана 2010», ТОВ «Імпульс К», ТОВ «Леорд Плюс-К», ТОВ «Форс-Опт», ПП «ВКФ «Інвест-Сервіс Компані», ПП «ТПФ «Відаркет», ТОВ «КФ «Профі-Консалтінг», ТОВ «Харчові ресурси», ТОВ «Ювекс Трейд» за результатами яких задекларував податковий кредит в розмірі 7 195 272 грн.

З врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» за наявності доказів: договорів, актів приймання-передачі обладнання, податкових накладних, рахунків-фактур, банківських виписок тощо, вбачається реальність вчинення позивачем господарських операцій.

Отже, висновки суду податкового органу щодо безтоварності господарських операцій за спірним договором не ґрунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи (а.с.130-250 том1, 1-250 том 2).

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо фіктивності (недійсності) зазначених правочинів. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків, наявності обвинувального вироку суду, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами.

Досліджуючи доводи касаційної скарги щодо наявності вироку Синівського районного суду від 08.02.2012 р., суд касаційної інстанцій встановив, що його прийнято не стосовно посадових осіб позивача та спірних правочинів, а також без встановлення фактів фіктивного підприємництва позивача.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Крім того, судами вірно зазначено, що за приписами п. 86.9 ст. 86 ПК у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що оспорювані правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено не відповідність законодавству винесеного податкового повідомлень-рішень № 0001322202, позовні вимоги щодо скасування спірного акту були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 р. у справі № 2а-14191/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. Бухтіярова Помічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська