Постанова

від 16.04.2013 по справі 5016/1945/2012(17/64)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2013 р.Справа № 5016/1945/2012(17/64) Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів : Бєляновського В.В., Мишкіної М.А.,

при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом - Лушніков В.Л. - за довіреністю,

від відповідача за первісним позовом - Лютий О.В. - за довіреністю,

Луцький В.Б. - голова,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства „Прогрес"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 18 грудня 2012 року

у справі №5016/1945/2012 (17/64)

за позовом Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Каро"

до відповідача Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства „Прогрес"

про зобов'язання виконати певні дії

та

за зустрічним позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства „Прогрес"

до Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Каро"

про визнання договору про спільну діяльність неукладеним, визнання права власності на врожай та стягнення збитків

В судовому засіданні 26 березня 2013 року оголошувалась перерва

до 16 квітня 2013 року.

встановив:

У вересні 2012 року приватне підприємство „Виробничо-комерційне підприємство „Каро" (далі-позивач за первісним позовом, ПП „ВКП „Каро") звернулося до господарського суду з позовом до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства „Прогрес" (далі-відповідач за первісним позовом, ПОСП „Прогрес") про зобов'язання останнього повернути ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Каро" 34 тонни 780 кілограм кукурудзи вартістю 49143,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на те, що ПОСП „Прогрес" було набуте майно ПП „ВКП „Каро" - 34780 кг кукурудзи без відповідної правової підстави, а отже зібраний ПОСП „Прогрес" врожай підлягає вилученню та поверненню законному володільцеві в натурі.

У жовтні 2012 року приватне-орендне сільськогосподарське підприємство „Прогрес" (далі-позивач за зустрічним позовом) звернулося до господарського суду Миколаївської області з зустрічною позовною заявою до приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Каро" (далі-відповідач за первісним позовом) про: визнання договору спільного обробітку землі та вирощування сільськогосподарських культур, укладеного 01 квітня 2010 року між сторонами, неукладеним; визнання урожаю кукурудзи 2012 року вагою 34780 кг вартістю 49143,79 грн., який знаходиться у ПАТ ДП ЗКУ „Врадіївський елеватор", власністю ПОСП „Прогрес" та стягнення з збитків у розмірі вартості недоотриманого врожаю за 2012 рік в сумі 65059 грн.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що договір спільної діяльності з обробки землі та вирощування сільськогосподарських культур від 01.04.2010р. є неукладеним, оскільки не відповідає вимогами ст.180 Господарського кодексу України, земельна ділянка була самовільно зайнята ПП „ВКП „Каро", а отже посіяний останнім врожай кукурудзи є власністю ПОСП „Прогрес".

У відзиві на зустрічну позовну заяву ПП „ВКП „Каро" її не визнало, зазначивши, що ПОСП „Прогрес" не надано належних доказів та не доведено обставин, які б встановлювали факти укладення сторонами удаваного правочину, нанесення збитків ПОСП „Прогрес" та їх розміру, самовільного зайняття земельної ділянки ПП „ВКП „Каро".

Крім того, вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18 грудня 2012 року (суддя Коваль С.М.) первісний позов ПП „ВКП „Каро" задоволено в повному обсязі, а саме зобов'язано ПОСП „Прогрес" повернути ПП „ВКП „Каро" 34 т. 780 кг кукурудзи вартістю 49143,79 грн. В задоволенні зустрічного позову ПОСП „Прогрес" до ПП „ВКП „Каро" відмолено повністю.

Як зазначено в рішенні суду щодо задоволення первісного позову про зобов'язання ПОСП „Прогрес" повернути ПП „Виробничо-комерційне підприємство „Каро" 34 тонни 780 кілограм кукурудзи вартістю 49143,79 грн., позивач за первісним позовом заявлені вимоги обґрунтував та підтвердив належними доказами.

Стосовно відмови у задоволенні зустрічного позову ПОСП „Прогрес" до ПП „ВКП „Каро" про визнання договору про спільну діяльність неукладеним, визнання права власності на врожай та стягнення збитків, суд в своєму рішенні вказав на те, що такі вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи та документально не підтверджені.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач за первісним позовом (ПОСП „Прогрес") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 18.12.2012р. у справі №5016/1945/2012 (17/64) за первісним позовом ПП „ВКП „Каро" до ПОСП „Прогрес" про повернення 34780 кг кукурудзи та за зустрічним позовом ПОСП „Прогрес" до ПП „ВКП „Каро" про визнання договору про спільну діяльність неукладеним, визнання права власності на врожай та стягнення збитків скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати врожай кукурудзи 2012 року вагою 34780 кг вартістю 49143,79 грн., який знаходиться у ПАТ ДП ЗКУ „Врадіївський елеватор" власністю ПОСП „Прогрес" та стягнути з ПП „ВКП „Каро" на користь ПОСП „Прогрес" збитки в розмірі вартості недоотриманого врожаю кукурудзи за 2012 рік в сумі 65059 грн.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

Судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення не взято до уваги відсутність обов'язкових умов в договорі про спільну діяльність, а саме: строку дії та предмету договору, визначення порядку покриття витрат та збитків учасників договору.

Судом безпідставно не взято до уваги договору, укладеного ПОСП „Прогрес" з ПП Шліхарем О.В., який підтверджував, що саме Шліхар О.В. обробляв та засівав поля відповідача.

Також позивач за зустрічним позовом посилається на те, що судом не прийнято до уваги докази, які підтверджують законність користування ПОСП „Прогрес" спірними земельними ділянками, а саме: договори оренди, сплата відповідачем орендної плати орендодавцям, сплата земельного податку, тощо.

Господарським судом не надано оцінки тому, що позивачем за первісним позовом порушені не тільки інтереси відповідача за первісним позовом, а й фізичних осіб - орендодавців, оскільки саме відповідач сплатив людям орендну плату.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом в апеляційній скарзі, судом не надано належної оцінки п.2.1 договору, укладеного між сторонами, оскільки кукурудза не відноситься до озимих культур, а в цьому пункті мова йде саме про озимі культури.

Позивач за зустрічним позовом наголошує на тому, що він правомірно користується земельними ділянками, а тому в нього є право власності на врожай кукурудзи у відповідності до ст.212 Земельного кодексу України, як у землекористувача.

Приймаючи рішення суд повинен був припустити можливість помилки механізаторів та вплив людського фактору на ситуацію між сторонами.

Враховуючи вказане, рішення суду прийняте при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за зустрічним позовом її не визнав, вважаючи доводи, викладені в ній, безпідставними.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача за зустрічним позовом підтримав апеляційну скаргу повністю з підстав, викладених в ній.

Представник відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 01.04.2010р. між приватним підприємством „Каро" та приватно-орендним сільськогосподарським підприємством „Прогрес" укладено договір спільної діяльності з обробки землі та вирощування сільськогосподарських культур.

Пунтком.1.1 договору сторони зобов'язались шляхом об'єднання зусиль спільно діяти в сфері обробки землі та вирощуванні сільськогосподарських культур.

Згідно п.3.4 договору сторони визначили, що всі поля, які будуть оброблені з 30.04.2010р., а також зібраний врожай з цих полів, будуть власністю ПП „ВКП „Каро".

Позивач за первісним позовом на виконання зобов'язань по договору обробив восени 2011 року поля площею 350 га, які знаходились в оренді в ПОСП „Прогрес", а також здійснив передпосівну обробку ґрунту, посіяв кукурудзу, здійснив коткування, вніс добрива, гербіциди, виконав міжрядну обробку.

07.09.2012р. відповідач за первісним позовом скосив врожай кукурудзи з полів, які були засіяні та оброблені позивачем за первісним позовом. Всього відповідачем за первісним позовом скошено близько 20 га поля та зібрано 34780 кг кукурудзи.

Даний факт не заперечувався відповідачем за первісним позовом в суді першої інстанції.

За даним фактом ПП „ВКП „Каро" звернулось до Врадіївсьокго РВ УМВС України в Миколаївській області з заявою на незаконні дії ПОСП „Прогрес". На час перевірки правоохоронними органами заяви ПП „ВКП „Каро" зерно кукурудзи передано на зберігання в ПАТ ДП ЗКУ „Врадіївський елеватор".

Статтею 189 Цивільного кодексу України встановлено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, виходячи зі змісту вказаної статті, врожай (плоди), одержаний з посівів (речі), належить саме власнику цих посівів, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки позивач за первісним позовом є власником посівів кукурудзи, то відповідно він є власником і врожаю кукурудзи, одержаного з цих посівів.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Договором від 01.04.2010р. сторони визначили, що з 30.04.2010р. позивач за первісним позовом буде власником отриманого з полів врожаю.

Нормами цивільного законодавства передбачено, що власник, права якого порушені має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) - повернути потерпілому це майно встановлений ст.1212 ЦК України .

З огляду на викладене, судом першої інстанції вірно задоволено вимоги позивача щодо повернення 34780кг кукурудзи вартістю 49143,79 грн.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, то судова колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Між позивачем та відповідачем на підставі укладеного договору виникли правовідносини, що регулюються нормами законодавства, зокрема, ст.ст.1130, 1131 ЦК України, згідно з якими за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що у спірному договорі відсутній предмет та строк його дії, які є обов'язковими для всіх видів господарських договорів у відповідності до ст.180 Господарського кодексу України, що є однією з підстав вважати цей договір неукладеним.

Але такі висновки є безпідставними, оскільки сторони в п.1.1 договору визначили предмет договору, а саме: зобов'язались шляхом об'єднання зусиль спільно діяти в сфері обробки землі та вирощуванні сільськогосподарських культур.

Що стосується відсутності строку дії договору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність в господарському договорі строку його дії не дає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, які містяться в матеріалах справи, свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому.

Жодних належних доказів того, що спірний договір є неукладеним, відповідачем не надано.

Крім того, позивач за зустрічним позовом, однією з підстав неукладеності договору зазначив його удаваність, оскільки, на його думку, сторони за договором спільної обробки землі і вирощування сільгоспкультур приховали інший правочин - договір суборенди землі.

Статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Із спірного договору вбачається, що він не містить жодних істотних умов, які притаманні договорам оренди (суборенди) земельної ділянки, наявність яких може свідчити про те, що сторони в дійсності мали намір та уклали договір суборенди земельної ділянки.

Відповідно, не заслуговують на увагу суду твердження позивача за зустрічним позовом стосовно того, що земельна ділянка була самовільно зайнята ПП „ВКП „Каро" та посіяний ПП „ВКП „Каро" врожай кукурудзи є власністю ПОСП „Прогрес".

Крім того, відповідно до ст.212 Земельного кодексу України повернення самовільно зайнятих ділянок з передачею врожаю здійснюється виключно за рішенням суду.

Судом першої інстанції також правомірно відмовлено в задоволенні зустрічної позовної вимоги в частині стягнення збитків.

Позивачем за зустрічним позовом, крім акту обстеження земельної ділянки, жодних інших документів в підтвердження самовільного (позадоговірного) зайняття позивачем земельної ділянки до матеріалів справи не надано.

Отже, виходячи з викладеного, відсутні підстави для розрахунку та відшкодування шкоди.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що ПП ВКП „Каро" без будь-яких правових підстав зібрало урожай на земельній ділянці, засіяній ФОП Шліхар О.В. судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки в суді першої інстанції позивачем за зустрічним позовом була викладена інша позиція.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання договору спільного обробітку землі та вирощування сільськогосподарських культур від 01 квітня 2010 року неукладеним , про визнання права власності на врожай та стягнення збитків у розмірі вартості недоотриманого врожаю за 2012 рік в сумі 65059 грн. у зв'язку з необґрунтованістю заявлених вимог та відсутністю належних доказів на їх підтвердження.

Доводи, викладені позивачем за зустрічним позовом в апеляційній скарзі не заслуговують а увагу суду, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

постановив:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 18 грудня 2012 року у справі №5016/1945/2012 (17/64) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя: Будішевська Л.О.

Судді: Бєляновський В.В.

Мишкіна М.А.