Постанова

від 24.04.2013 по справі 02-03/1028/8

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року Справа № 02-03/1028/8

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "СУПРЕММУМ", м. Васильків Київської області на постанову та ухвалувід 26.02.2013 р. Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2012 р. господарського суду Київської області у справі№ 02-03/1028/8 господарського суду Київської області за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "СУПРЕММУМ", м. Васильків Київської області до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД-ТРЕНД", с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області провизнання банкрутом

в судовому засіданні взяв участь представник:

ТОВ "СУПРЕММУМ"Дробах С.В., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.11.2012 року (суддя - П.Ф. Скутельник) № 02-03/1028/8 у прийнятті заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Супреммум" (далі-Кредитор) про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард-Тренд" (далі-Боржник) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство) відмовлено та цю заяву повернуто заявнику.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Супреммум" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 30.11.2012 року та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року (головуючий суддя - Гарник Л.Л., судді: Верховець А.А., Пантелієнко В.О.), апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 30.11.2012 року - без змін.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Супреммум" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Київської області від 30.11.2012 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 52 Закону про банкрутство, ст.ст. 1, 19 Закону України "Про державну юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відмовляючи у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство Боржника в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство, місцевий суд встановив, що до заяви не були додані належні докази щодо відсутності керівних органів Боржника за його місцезнаходженням, так як в Єдиний державний реєстр була внесена інформація лише щодо непідтвердженності відомостей про юридичну особу Боржника. Також, не були додані докази безспірності кредиторських вимог. Підтримуючи вказані висновки, апеляційний суд додав, що також не були додані докази відсутності підприємницької діяльності Боржника.

Заперечуючи вказані висновки судів, заявник в касаційній скарзі зазначив, що обставини щодо відсутності Боржника за його місцезнаходження підтверджуються довідкою з поштового відділення зв'язку, відомостями з офіційного сайту Державної податкової служби, а скаржник 12.02.2013 року звернувся до органів Єдиного державного реєстру про внесення в цей реєстр інформації щодо відсутності юридичної особи Боржника за його місцезнаходженням, однак жодної відповіді з цього приводу не надійшло.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями, оскільки вони викладені із невірним застосуванням норм Закону про банкрутство.

Так, встановивши факт щодо відсутності доказів безспірності кредиторських вимог до Боржника, суди, між тим, не послались на відповідні обставини та докази у справі, у зв'язку із чим мотивувальна частина оскаржуваних судових рішень підлягає доповненню наступним.

Норми ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо підстав для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника.

Поряд з цим, необхідність дотримання таких загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, як безспірність кредиторських вимог зберігає свою обов'язковість і при зверненні боржника із заявою про порушення справи про банкрутство за обставин, визначених ст. 52 Закону про банкрутство.

Порядок же застосування норм ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство щодо визначення безспірності вимог кредиторів та доказів, що можуть, відповідно до законодавства, підтверджувати безспірні вимоги до боржника полягає у наступному.

Так, виходячи з положень абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство та частин 1, 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України та враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника (за відсутністю його розпорядження про таке списання у добровільному порядку) в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, а тому порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження.

Викладене підтверджує необхідність додання ініціюючим кредитором до своєї заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника доказів порушення виконавчого провадження про стягнення з боржника заборгованості.

Як вбачається, в обґрунтування своїх грошових вимог до Боржника у даній справі Кредитор послався на виникнення цих вимог у зв'язку із невиконанням Боржником свого грошового зобов'язання з оплати отриманої ним продукції за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу товарів широко "вжитку" № 01-06 від 01.06.2011 року (а.с. 42-46).

Між тим, як вбачається, в порушення викладених норм на підтвердження цих грошових вимог до Боржника Кредитором були надані лише копії згаданого договору, докази його виконання Кредитором (видаткові накладні), а також претензія до Боржника без додання доказів звернення щодо стягнення відповідної заборгованості у судовому порядку, задоволення таких вимог та відкриття відповідного виконавчого провадження. У зв'язку із цим слід зробити висновок про недотримання Кредитором при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство Боржника в порядку норм ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство такої обов'язкової умови, як безспірність кредиторських вимог.

Що ж до спеціальних умов за вказаною статтею, касаційний суд підтримує висновки судів попередніх інстанцій щодо непідтвердженності такої ознаки відсутнього боржника, як відсутність за місцезнаходженням.

Відповідно до положень п.п. 11-12, 14 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" підставою та належним доказом на підтвердження відсутності юридичної особи за місцем знаходження є внесений до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, який вноситься у порядку та на підставах, визначених в п.п. 11-12, 14 ст. 19 вказаного закону.

Отже, при з'ясуванні обставин та встановленні факту відсутності за місцезнаходженням керівних органів боржника - юридичної особи слід керуватися положеннями, зокрема, ст.ст. 17-19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що містяться у відповідній довідці, яка є належним та достатнім доказом на підтвердження визначених вище обставин .

Отже, виходячи з наведених приписів частин 10-14 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та враховуючи встановлені судами обставини щодо відомостей, які були внесені в єдиний державний реєстр щодо Боржника (статус відомостей про юридичну особу не підтверджено - а.с. 93), касаційний суд погоджується з висновками судів про те, що така особлива підстава для порушення справи про банкрутство щодо Боржника - відсутнього боржника, як відсутність за місцезнаходженням, не підтверджена.

У зв'язку із викладеним та відсутністю згаданої довідки з Єдиного державного реєстру колегія суддів також погоджується із висновками про неналежність посилання скаржника на інформацію з офіційного сайту Державної податкової служби України щодо підстави для анулювання виданого Боржнику свідоцтва платника податку на додану вартість - внесення в Єдиний державний реєстр запису про відсутність за місцезнаходженням.

При цьому слід зазначити, що аналіз положень ч. 8 ст. 7 Закону про банкрутство (документи, що додаються, до заяви кредитора про порушення справи про банкрутство) свідчить про те, що факт відсутності боржника за місцезнаходженням має існувати та підтверджуватися на момент звернення із заявою про порушення справи про банкрутство . Надання ж таких доказів після порушення провадження у справі про банкрутство в порядку ст. 52 Закону про банкрутство не є належним.

У зв'язку із цим також є неналежним посилання скаржника на звернення до органів Єдиного державного реєстру із вимогами внести щодо Боржника інформації про відсутність за місцезнаходженням лише 12.02.2013 року, тобто вже після винесення місцевим судом оскаржуваної ухвали про відмову Кредитору в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство Боржника.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що дотримання та підтвердженність належними доказами у справі умов, передбачених нормами ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, є обов'язком кредитора при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, у суду були відсутні підстави для порушення справи про банкрутство Боржника, а відповідно, у прийнятті відповідної заяви слід відмовити, правомірний та обґрунтований висновок судів попередніх інстанцій про що слід підтримати.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "СУПРЕММУМ" не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, а тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів (з урахуванням викладених вище доповнень в мотивувальну частину) підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 8, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання з 19.01.2013 року чинності внесених до нього змін), ст. 17-19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СУПРЕММУМ" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 р. та ухвалу господарського суду Київської області від 30.11.2012 р. у справі № 02-03/1028/8 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О. Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 24.04.2013 року.