Постанова

від 16.04.2013 по справі 826/3012/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 квітня 2013 року 15:01 № 826/3012/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Білецької І.В.,

від відповідача: Лисай О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВА» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби пропро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 листопада 2012 року № 0000862230, № 0000872230, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВА» (далі - позивач, ТОВ «ТІВА») з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року № 0000862230, № 0000872230.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2013 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач помилково дійшов висновку про безтоварність операцій, здійснених між ТОВ «ТІВА» та ТОВ «Винбарел», в результаті чого позивачеві було донараховано податок на додану вартість у сумі 279 850,00 грн. та 299 670,00 грн. податку на прибуток згідно спірних податкових повідомлень-рішень.

Позивач зазначав, що укладені ним правочини з контрагентом ТОВ «Винбарел» відповідають вимогам чинного законодавства та направлені на реальне настання правових наслідків, їх реальне фактичне виконання підтверджується первинними документами, якими зафіксовані факти здійснення господарських операцій, в тому числі податковими накладними, отриманими від вказаного контрагента, який на час здійснення господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Також позивач вказував на те, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому позивач не може нести відповідальність за зобов'язаннями своїх контрагентів з підприємствами у попередніх ланцюгах постачання, з якими ТОВ «ТІВА» ніколи не мало господарських взаємовідносин.

Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що поставлені його контрагентом ТОВ «Винбарел» товари, були використані ним у власній господарській діяльності, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що свідчить про реальність проведених операцій із зазначеним суб'єктом господарювання, а тому висновок відповідача про нікчемність правочинів, укладених з вказаним контрагентом, є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем порушено пункти 198.6 ст. 198, 200.1 та 200.2 ст. 200, підпункти 138.1 ст. 138, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України внаслідок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення витрат до складу валових відбулося на підставі первинних документів за наслідками операцій з ТОВ «Винбарел», оскільки господарських операцій з поставки товарів не відбувалось, що свідчить про протиправність правочинів, укладених з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов'язань.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВА» (код ЄДРПОУ 30530667) зареєстроване Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією 18.08.1999 року, що підтверджується копією виписки серії ААВ № 691051 та копією довідки АБ № 618035 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 21.09.2012 року (том І, а.с. 135-138).

ТОВ «ТІВА» перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Оболонському районі м. Києва з 03.09.1999 року за № 1285 та є платником податку на додану вартість згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.10.2012 року № 200076111, ІПН 305306626544 (том І, а.с. 19). Вказані обставини сторонами не заперечувались.

Як вбачається з матеріалів справи у період з 26.10.2012 по 01.11.2012 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «ТІВА» щодо документально підтвердження господарських відносин з ТОВ «Винбарел», їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2012 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 908/11-2/20530667 від 08.11.2012 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том І, а.с. 18-27.

19 листопада 2012 року, на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення :

- № 0000862230 , яким позивачу за порушення пунктів 198.6 ст. 198, 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 279 850,00 грн., у тому числі за основним платежем - 223 880,00 грн. та за штрафними санкціями - 55 970,00 грн. (том І, а.с. 16);

- № 0000872230 , яким позивачу за порушення підпункту 138.1 ст. 138, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 299 670,00 грн., у тому числі за основним платежем - 239 736,00 грн. та за штрафними санкціями - 59 934,00 грн. (том І, а.с. 17).

Наведені податкові повідомлення-рішення позивачем оскаржено в адміністративному порядку до Державної податкової служби м. Києва та до Державної податкової служби України, якими ТОВ «ТІВА» залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін (том І, а.с. 51-56).

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «ТІВА» на підставі господарських договорів поставки придбало товари з віднесенням сплачених за них сум до складу валових витрат підприємства, а до складу податкового кредиту з податку на додану вартість - сум ПДВ, сплачених ним у складі вартості товарів, поставлених ТОВ «Винбарел». За укладеними між позивачем та його контрагентом господарськими договорами було проведено розрахунки в повному обсязі.

Як вбачається з Акту перевірки, податковий орган в ході аналізу акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 23.05.2012 року №58/22-5/34901878, отриманого від Броварської ОДПІ встановив, що у ТОВ "Винбарел" відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

Також, як зазначено у наведеному акті, ТОВ «Винбарел» було безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок ТОВ «Рослермед» та ТОВ «ММНЦ Евенор Україна», директори яких Лісовський О.В. та Кудрявцева Г.С. надали пояснення стосовно непричетності до господарської діяльності цих підприємств.

За наведених підстав податковий орган прийшов до висновку, що ТОВ "Винбарел" має ознаки фіктивності та факти реального здійснення господарських операцій даним контрагентом за лютий-квітень 2012 року відсутні, а відтак, фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «ТІВА» з ТОВ «Винбарел» не мали реального характеру.

У зв'язку з вищевикладеним податковий орган дійшов висновку, що бухгалтерські та податкові документи, складені ТОВ «Винбарел» по взаємовідносинах з ТОВ «ТІВА» є недійсними, внаслідок чого ТОВ «ТІВА» в порушення:

- підпунктів 138.1 ст. 138, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України було занижено податок на прибуток на суму 239 736,00 грн., в тому числі за 1 кв. 2012 на суму 116 088,00 грн. та за 2 кв. 2012 року на суму 123 648,00 грн.;

- пунктів 198.6 ст. 198, 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України було занижено податок на додану вартість за лютий 2012 року на загальну суму 223 880,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ "ТІВА" та ТОВ "Винбарел" було укладено Договір постачання № 01/02-12/З від 01 лютого 2012 року , за умовами якого ТОВ "Винбарел" зобов'язувалось закупити та здійснити постачання продукції за поданою ТОВ "ТІВА" специфікацією, а ТОВ "ТІВА" зобов'язувалось оплатити послуги згідно з представленим Протоколом договірної ціни. Вартість продукції за Договором становила 1 218 960,00 грн.

Також між ТОВ "ТІВА" та ТОВ "Винбарел" було укладено Договір на поставку елементів корпусів № 02/02-12/З від 24 лютого 2012 року, за умовами якого ТОВ "Винбарел" зобов'язувалось в порядку і на умовах, визначених договором, здійснити поставку елементів корпусів. Перелік та кількість товару має постачатись згідно Специфікації та креслення (додатки №1-2 до договору) (Том І, а.с. 167-173).

На підставі вказаних договорів ТОВ "Винбарел" поставило ТОВ "ТІВА" товар - матеріали для виробництва цифрових рекодерів - на загальну суму 1 343 279,16 грн., в т.ч. ПДВ - 223 879,86 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №РН-0003021 від 03.02.2012 року; №РН0006021 від 06.02.2012 року; №РН0006022 від 06.02.2012 року; №РН-0007023 від 07.02.2012 року; №РН-0008022 від 08.02.2012 року, № РН-0027027 від 27.02.2012, № РН-0028027 від 28.02.2012, № РН-0029027 від 29.02.2012 (Том І, а. с. 43-50).

В рахунок оплати за отримані комплектуючі ТОВ «ТІВА» перерахувало на користь ТОВ «Винбарел» грошові кошти у розмірі 1 343 279,16 грн., в т.ч. ПДВ - 223 879,86 грн., що підтверджується банківськими виписками (том І, а.с. 177-181).

За наслідками поставки товарів ТОВ "Винбарел" було виписано на користь позивача податкові накладні №2 від 03.02.2012 року на суму 343 480,00 грн., в тому числі податку на додану вартість - 57 080,00 грн.; №7 від 06.02.2012 року на суму 153 480,00 грн., в тому числі податку на додану вартість - 25 580,00 грн.; №8 від 06.02.2012 року на суму 216 282,00 грн., в тому числі податку на додану вартість - 36 047,00 грн.; №17 від 07.02.2012 року на суму 253 680,00 грн., в тому числі податку на додану вартість 42 280,00 грн.; №19 від 08.02.2012 року на суму 253 038,00 грн., в тому числі податку на додану вартість 42 173,00 грн., №66 від 27.02.2012 року на суму 53 279,64 грн., в тому числі податку на додану вартість - 8 879,94 грн.; №79 від 28.02.2012 року на суму 44 399,70 грн., в тому числі податку на додану вартість - 7 399,95 грн.; №83 від 29.02.2012 року на суму 26 639,00 грн., в тому числі податку на додану вартість - 4 439,97 грн. (Том І, а.с. 28-35).

Суми податку на додану вартість на підставі вказаних податкових накладних були включені позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2012 року у розмірі 223 879,86 грн. (том І, а.с. 36-38).

Витрати по взаємовідносинах з ТОВ «Винбарел» за І та ІІ квартали 2012 року були віднесені позивачем до складу валових витрат у зазначених періодах.

Правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками вказаних господарських операцій є предметом даного судового спору.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000862230 від 19 листопада 2012 року, якими позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» та в Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року

№ 2755-VI, що набрав чинності 01 січня 2011 року (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Пунктом 198.1ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «ТІВА» до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року у складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Винбарел», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням товарів.

За приписами пункту 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 ПК України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до вимог статті 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

З'ясовуючи питання про реєстрацію ТОВ "Винбарел" платником податку на додану вартість, судом використано інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України, де відповідно до вимог пункту 183.13 статті 183 Податкового кодексу України для інформування платників ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників ПДВ за заявою платника податку, з ініціативи органів державної податкової служби чи за рішенням суду.

Як вбачається з бази реєстру платників ПДВ, витяг з якої залучено до матеріалів справи (том І, а.с. 158), на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Винбарел" (індивідуальний податковий номер 349018710066) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва №100038701 від 03.05.2007 року.

Даних про анулювання вказаного свідоцтва на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України не міститься, відповідач суду відповідних доказів не надав.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 ПК України та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 р. за № 1490/20228, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявними в матеріалах справи витягом № 170775 від 08.04.2013 року та довідкою № 153146 від 08.04.2013 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (том І, а.с. 155-157) підтверджується, що ТОВ «Винбарел» станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованими видами діяльності підприємства є: 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 62.01 Комп'ютерне програмування, 46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля , 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткованням, 73.20 Дослідження кон'юктури ринку та виявлення громадської думки.

Відповідно до відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, контрагент позивача - ТОВ «Винбарел» на момент проведення господарських операцій не було ліквідовано, його діяльність у встановленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ вказане підприємство не було виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

З наведеного суд приходить до висновку, що вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність виконання ТОВ «Винбарел» господарських договорів про поставку товарів на користь ТОВ «ТІВА» з метою їх використання останнім у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу №169654 від 26.03.2013 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до основних видів діяльності ТОВ "ТІВА" належать: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері природничих і технічних наук; 80.20 Обслуговування систем безпеки; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 80.30 Проведення розслідувань; 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв'язку ; 43.21 Електромонтажні роботи; 69.10 Діяльність у сфері права (том І, а.с. 153-154).

Матеріали справи свідчать, що товари, які поставлялися ТОВ «Винбарел», фактично замовлялися позивачем з метою використання у власній господарській діяльності.

Так, алюмінієві елементи корпусу, резистори, транзистори, конденсатори мікросхеми та інші деталі, поставлені позивачеві відповідачем, були продані у вигляді готових виробів - цифрових рекордерів "Камертон" за Контрактом №16/08-11/3 від 15.08.2011, укладеним між ТОВ "ТІВА" та компанією Espace Soft Trading Limited (том І, а.с. 196-201). Поставка зазначених товарів ТОВ «ТІВА» своєму замовнику підтверджується видатковими накладними №1 від 08.02.2012 року та №5 від 15.05.2012 року (том І, а.с. 246-247). Використання поставлених ТОВ «Винбарел» комплектуючих при виготовленні готової продукції підтверджується актами № 2 від 08.02.2012 та № 3 від 15.05.2012 (том І, а.с. 248- 250).

Таким чином, придбання товарів у ТОВ «Винбарел» здійснювалось позивачем з метою здійснення звичайної господарської діяльності - виготовлення та торгівлі електротехнічними товарами, що відносяться до його основних видів діяльності.

Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Винбарел» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари у вказаного підприємства придбавалися позивачем з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Фактично, згідно висновків Акту перевірки, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, головною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань були вищеописані обставини діяльності контрагентів в другому ланцюгу господарських відносин - ТОВ "Рослермед", ТОВ "Міжнародний мовний та навчальний центр Евенор Україна", з якими позивач безпосередньо не мав господарських взаємовідносин.

Суд вважає, що порушення контрагентом позивача та/або його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції , вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Слід зазначити, що зі змісту Акту перевірки не вбачається дослідження реальності отримання позивачем товарів від його безпосереднього постачальника - ТОВ «Винбарел», рівно як і не наведено жодних фактів, які б свідчили про неможливість виконання таких операцій.

Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів того, що фіктивний характер діяльності ТОВ "Рослермед" та ТОВ "Міжнародний мовний та навчальний центр Евенор Україна" унеможливлює виконання безпосереднім постачальником позивача - ТОВ «Винбарел» своїх зобов'язань з поставки товарів.

Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Винбарел» реально не здійснювалися через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами господарські відносини визнані безтоварними.

Також необґрунтованими є посилання відповідача на акт Броварської ОДПІ Київської області ДПС про неможливість проведення перевірки ТОВ «Винбарел» від 23.05.2012 № 58/22-5/34901878, як на доказ безтоварності операцій ТОВ «ТІВА» і ТОВ «Винбарел».

Вказаний акт було складено, як зазначено у ньому, у зв'язку з відсутністю ТОВ «Винбарел» за зареєстрованим місцезнаходженням (том ІІ, а.с. 20-24). Як вбачається зі змісту наведеного акту, первинні документи, якими б підтверджувались чи спростовувались господарські відносини між ТОВ «ТІВА» і ТОВ «Винбарел» податковим органом не досліджувались.

Таким чином, висновок про відсутність фактичного виконання ТОВ «Винбарел» і ТОВ «ТІВА» своїх зобов'язань ґрунтується лише на припущенні про відсутність у контрагента позивача документів, що підтверджують здійснення відповідних операцій. Однак, самі по собі такі припущення не можуть бути підставою для донарахування ТОВ «ТІВА» податкових зобов'язань.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про можливі дефекти статусу постачальників товару у першому, другому та наступних ланцюгах поставок, в матеріалах справи відсутні.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Винбарел», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Винбарел» з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В Акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ТІВА» правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ за лютий 2012 року, висновки Акту перевірки про порушення позивачем пунктів 198.6 ст. 198, 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України є помилковими, а відтак, прийняття ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС податкового повідомлення-рішення № 0000862230 від 19 листопада 2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 279 850,00 грн., у тому числі за основним платежем - 223 880,00 грн. та за штрафними санкціями - 55 970,00 грн. є неправомірними.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000872230 від 19 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України визначає правила оподаткування податком на прибуток підприємств з 01 січня 2011 року.

У відповідності до п 138.1ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно абз. 1 п. 138.2ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд, аналізуючи вищезазначені положення ПК України, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.

В даному разі, як було встановлено судом, факт поставки ТОВ «Винбарел» на користь позивача товарів підтверджується наявними у справі документами первинного обліку, які були складені в залежності від виду господарської операції, а саме - договорами, рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними тощо, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів.

Договори, на виконання яких складалися зазначені первинні документи, є чинним на день розгляду спору, в судовому порядку недійсним не визнавалися, його сторонами виконано в повному обсязі.

Подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується первинними документами, які наявні в матеріалах справи (том І, а.с. 196-251).

З огляду на вищевказане, враховуючи, що валові витрати позивача за договорами з ТОВ «Винбарел» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача встановлена в ході судового розгляду, суд приходить до висновку про правомірність віднесення вказаних витрат до складу валових.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пункту 138.1 ст. 138, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000872230 від 19 листопада 2013 року - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «ТІВА» підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані , шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 294,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28 від 27 лютого 2013 року (том І, а.с. 15).

За таких обставин суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 2 294,00 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби № 0000862230, № 0000872230 від 19 листопада 2012 року

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА» судові витрати у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 23 квітня 2013 року.