Ухвала

від 27.05.2015 по справі 826/3012/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/36184/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Білецької О.В.,

представник відповідача Корчук Л.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року

у справі 826/3012/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВА»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІВА» (далі - ТОВ «ТІВА») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 листопада 2012 року № 0000862230 та № 0000872230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000862230, № 0000872230 від 19 листопада 2012 року

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки 8 листопада 2012 року ДПІ складено акт № 908/22-3/30530667 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «ВИНБАРЕЛ», їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2012 року, згідно з яким позивачем порушено вимоги п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 239 736,00 грн., в тому числі за 1 кв. 2012 на суму 116 088,00 грн. та за 2 кв. 2012 року на суму 123 648,00 грн.; п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) за лютий 2012 року на загальну суму 223 880,00 грн.

В акті перевірки ДПІ, з посиланням на ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, зазначила, що господарські операції між ТОВ «ВИНБАРЕЛ», ТОВ «Рослермед» та ТОВ «Міжнародний мовний та навчальний центр Евенор Україна» та з підприємствами покупцями з лютого по квітень 2012 року є нікчемними, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. При цьому, податковим органом використано акт Броварської ОДПІ від 23 травня 2012 року № 58/22-5/34901878 «Про неможливість проведення зустрічної звірки «ТОВ «ВИНБАРЕЛ» з питань підтвердження господарських відносин з підприємствами-постачальниками та підприємствами-покупцями за періоди: лютий 2012 року, березень 2012 року, квітень 2012 року».

На підставі вищевказаного акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2012 року:

- № 0000862230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 279 850,00 грн., у тому числі за основним платежем - 223 880,00 грн. та за штрафними санкціями - 55 970,00 грн.;

- № 0000872230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 299 670,00 грн., у тому числі за основним платежем - 239 736,00 грн. та за штрафними санкціями - 59 934,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень , з огляду на реальність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «ВИНБАРЕЛ» та їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «ВИНБАРЕЛ»(контрагент позивача) з ТОВ «Рослермед» та ТОВ «Міжнародний мовний та навчальний центр Евенор Україна» (підприємства, з якими контрагент позивача мав господарські відносини), є безпідставними, оскільки ДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев