Постанова

від 25.04.2013 по справі 922/410/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа № 922/410/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Бай С.Е.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1057 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 04.03.13 р. у справі № 922/410/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітаан", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім", м. Харків

про стягнення 64320,87 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ітаан", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім" 64320,87 грн. заборгованості та судові витрати у розмірі 1720,50 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.03.2013 р. у справі № 922/410/13-г позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітаан" суму заборгованості в розмірі 64320,87 грн. та судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2013 р. по справі № 922/410/13-г скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, витрати з оплати судового збору покласти до позивача, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та стверджує позивач, між сторонами ТОВ "Ітаан" (постачальник) та ТОВ "Будсім" (покупець) існували відносини щодо поставки товарів, яка відбулася, що підтверджується, зокрема, наступними видатковими накладними: № 189 від 19.04.12 р., № 190 від 19.04.12 р., № 191 від 19.04.12 р., № 192 від 19.04.12 р., № 193 від 19.04.12 р., № 194 від 19.04.12 р., № 215 від 25.04.12 р., № 216 від 25.04.12 р., № 217 від 25.04.12 р., № 253 від 21.05.12 р., № 254 від 21.05.12 р., № 255 від 21.05.12 р., № 256 від 21.05.12 р., № 257 від 21.05.12 р., № 258 від 21.05.12 р., № 264 від 21.05.12 р., № 265 від 21.05.12 р., № 266 від 21.05.12 р., № 573 від 03.10.12 р., № 574 від 03.10.12 р., № 575 від 03.10.12 р., № 576 від 03.10.12 р., № 593 від 10.10.12 р., № ІТ-01139 від 21.12.11 р., № ІТ-01140 від 21.12.11 р., № ІТ-01142 від 21.12.11 р., № ІТ-01144 від 21.12.11 р., № ІТ-01145 від 21.12.11 р., № ІТ-00066 від 08.02.12 р., № ІТ-00067 від 08.02.12 р., які підписані представниками сторін та скріплені печатками (штампами) товариств. Крім того, матеріали справи містять довіреності на отримання від ТОВ "Ітаан" цінностей за вищевказаними накладними (а. с. 10-53).

В зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за товар, позивач 25.01.2013 р. надіслав на юридичну адресу відповідача вимогу від 21.05.2013 р. (а. с. 54-55) про погашення заборгованості за поставлений товар в розмірі 64326,74 грн., яка залишилась без відповіді.

Таким чином, товар залишився неоплаченим.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару, що борг підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог , відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, конклюдентні дії сторін з приймання - передачі відповідного товару за вищезазначеними накладними, на підставі доручень свідчать про те, що між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки), згідно з якими позивач передав у власність відповідача певний товар, а відповідач вказаний товар прийняв та зобов'язаний сплатити його вартість.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав доказів погашення заборгованості, в т.ч. не виконав вимог позивача про її сплату за відповідною вимогою від 25.01.2013 р. щодо оплати отриманого товару, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 64320,87 грн. заборгованості.

При цьому, як свідчать матеріали справи, поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, в т ч. поведінка (конклюдентні дії) відповідача щодо прийняття товару.

Проте, відповідач на порушення вищенаведених норм не оплатив отриманий від позивача товар і також, не оплатив його після надсилання йому вимоги від 25.01.2013 р. щодо оплатити отриманого товару, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що позивачем були надані суду всі необхідні докази на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції правомірно вважав позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 64320,87 грн. заборгованості обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія-

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 04.03.13 р. у справі № 922/410/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 25.04.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.