Постанова

від 21.03.2011 по справі 6/318

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2011 р. Справа № 6/318

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Паскаря А.Д. , при секретарі Лагадину Т. І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області

до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради

про зобов'язання повернути до міського бюджету безпідставно витрачені кошті в сумі 39035,00 грн.

представники сторін:

від позивача -Ганевич А. І.;

від відповідача -не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Контрольно-ревізійне управління в Чернівецькій області звернулося з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про зобов'язання повернути до міського бюджету м. Чернівці безпідставно витрачені кошті на загальну суму 54264,21 грн.

Позов обґрунтовується тим, що проведеною працівниками позивача ревізією фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.01.2005 по 31.12.2007, встановлено неповернення коштів на загальну суму 39035,00 грн. до міського бюджету, витрачених на навчання 7 працівників Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, зайве перерахування коштів в сумі 633,00 грн., переплату двом працівникам надбавки за стаж державної служби у сумі 9109,05 грн. та відповідно зайве перерахування внесків до державних цільових фондів в сумі 5487,16 грн.

Вимоги позивача направлені відповідачу листом від 27.03.2008 № 24-08-10/1425 про вжиття заходів щодо повернення звільненими працівниками фінансових ресурсів, сплачених за їх навчання в сумі 30035,00 грн., зайво сплачених коштів АКБ "Укрсоцбанк" в сумі 633,00 грн., переплати заробітної плати (надбавки за вислугу років) в сумі 9742,06 грн. та повернення зайво сплачених внесків до державних цільових фондів в сумі 5487,16 грн. відповідач не виконав.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні представник позивача, уточнивши свої позовні вимоги, просив суд зобов'язати відповідача повернути до міського бюджету кошти в сумі 39035,00 грн., витрачені на навчання 7 працівників виконкому, та переплату за майнове право в сумі 633,00 грн.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у його письмових запереченнях. Будучи належним чином повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, відповідач вже двічі підряд явку свого представника у судовому засіданні не забезпечив без поважних причин, у зв'язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що в січні-березні 2008 року працівниками КРУ в Чернівецькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, про що складено акт від 05.03.2008 № 24-08/24/51.

За результатами ревізії 27.03.2008 за № 24-08-10/1425 позивач направив відповідачеві вимоги про усунення виявлених ревізією фінансових порушень, в пункті 2.6 яких, в числі інших, містилася вимога про вжиття заходів щодо повернення звільненими працівниками фінансових ресурсів, оплачених за їх навчання, в сумі 39035 грн., а також зайво оплачених коштів АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»в сумі 633 грн.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі -Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Права державної контрольно-ревізійної служби визначено в ст. 10 Закону, згідно з пунктами 7, 8, 10 якої органам контрольно-ревізійної служби надано право:

· пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

· у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;

· звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до ст. 15 Закону законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що, позивач, звернувшись з даним позовом, обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Викладене свідчить про те, що суд, як орган судової влади, повинен діяти у відповідності до Конституції та законів України і захищати порушене право в спосіб, установлений законом.

Зокрема, п. 8 ст. 10 Закону визначено підстави, з яких контрольно-ревізійна служба має право звертатися до суду, а саме, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, способом захисту порушеного права держави в контексті зазначеної норми Закону є звернення органу Контрольно-ревізійної служби до суду в інтересах держави з відповідним позовом до особи, яка безпідставно отримала та використала державні активи (кошти).

Пунктом 7 цієї статті Закону передбачено право КРУ ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (зокрема, й у разі неправильного їх використання під час здійснення господарської діяльності).

В силу ст. 15 Закону відповідач зобов'язаний виконати вимоги позивача, викладені в листі від 27.03.2008, тому зобов'язання відповідача виконати ці вимоги в судовому порядку не є способом захисту порушеного права, як не є способом захисту порушеного права, наприклад, зобов'язання платника податків сплачувати податки, зобов'язання страхувальника зареєструватися у відповідному Фонді соціального страхування тощо, оскільки такі дії відповідні особи зобов'язані вчинити на підставі закону і за їх невиконання законодавством визначено певні види відповідальності.

Так, п. 9 ст. 10 Закону передбачено право контрольно-ревізійної служби накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ адміністративні стягнення.

Таким чином, ураховуючи вибрання позивачем неналежного способу захисту інтересів держави, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Суд також зазначає, що навіть у разі задоволення судом вимог позивача у тому вигляді, як вони сформульовані в позовній заяві, неможливо здійснити примусове виконання такого судового рішення в порядку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження», що також зайвий раз свідчить про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права держави.

Крім того, позивач не позбавлений правом пред'явити позови в інтересах держави в особі відповідача до відповідних юридичних або фізичних осіб про повернення коштів, про які йдеться у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У позові відмовити за безпідставністю.

Постанова набирає законної сили через десять днів з дня її проголошення, якщо протягом цього строку не подано заяву про її апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через господарський суд Чернівецької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення та подачею апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, встановленого частиною 5 статті 186 КАС України.

Суддя А. Паскарь