Постанова

від 22.04.2013 по справі 903/20/13-г

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа № 903/20/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного підприємства "Безпека-Центр" на рішення господарського суду Волинської області від 13.03.2013 року у справі № 903/20/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-СВ"

до приватного підприємства " Безпека-Центр"

про стягнення 50514, 17 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Косендюк Я.А.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс-СВ" звернулось з позовом до приватного підприємства "Безпека-Центр" про стягнення 50514,17 грн..

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.03.2013 року (суддя Якушева І.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного підприємства "Безпека-Центр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-СВ" 50514 грн. 17 коп., 1536 грн. 91 коп. судового збору та 2500 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що у виконання зобов'язань, визначених у п. 3.5. договору купівлі-продажу від 01.07.2011 року позивачем для відповідача було перераховано 52900 грн. в якості 100% передоплати вартості нафтопродукту. Однак, відповідач, в порушення зобов'язань за договором, за вимогою покупця у відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України товар йому не поставив, й суму попередньої оплати в повному обсязі не повернув. 24.01.2013 року добровільно перерахував лише 2385,83 грн., й на вказану суму позивач зменшив розмір позовних вимог. За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з продавця суми попередньої оплати вказаної позивачем з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення. Апелянт вказує на невірний висновок суду про безпідставність застосування до спірних правовідносин положень ст. 601 ЦК України про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а також на те, що суд першої інстанції повинен був зупинити провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи за позовом ПП "Безпека-Центр" до ТзОВ "Ресурс-СВ" та Франтик Л.П. про солідарне стягнення пені, процентів річних та штрафу (№0308/19543/12), яка перебуває на розгляді у Луцькому міськрайонному суді. Крім того апелянт звертає увагу на те, що строк виконання його зобов'язання за договором з поставки товару не настав, оскільки в п. 8.1. договору купівлі-продажу визначено, що передача товару у власність покупця здійснюється протягом одного року з моменту укладення договору.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Відповідач подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості забезпечити явку представника. Неможливість забезпечення явки представника Шестерніна В.Д. обґрунтовує зайнятістю останнього в іншій судовій справі.

Враховуючи те, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції інтереси відповідача окрім Шестерніна В.Д. на підставі довіреності, дійсної до 17.12.2013 року представляв також інший представник - Луцик А.М. (а.с.63), колегія суддів вважає, що відповідач не був позбавлений можливості забезпечити явку останнього для представництва своїх інтересів в суді апеляційної інстанції, а тому клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржене рішення господарського суду Волинської області слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Положення ст.ст. 173, 193, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, договору. Згідно ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Загальними умовами зобов'язання є те, що воно має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Апеляційним судом встановлено, що 01.07.2011 року між ТзОВ "Ресурс-СВ" (покупець) та приватним підприємством "Безпека-Центр" (продавець) було укладено договір купівлі - продажу нафтопродуктів №01/07/11, згідно з п.1.1, п. 3.5. якого покупець зобов'язався здійснити 100% попередню оплату товару у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця на підставі виставленого ним рахунку, а продавець зобов'язався передати дизельне пальне у власність покупця.

Згідно з абзацом 1 п.8.1. розділу 8 "Термін (строк) дії договору" договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором.

Як зазначено в абзаці 2 п.8.1. договору, передача у власність (поставка) товарів за цим договором здійснюється протягом одного року з моменту укладення цього договору. У випадку, якщо протягом 30 календарних днів з моменту закінчення цього строку жодна із сторін не повідомить протилежну сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично пролонговується ще на один рік.

Отже, положення, зазначене в абз. 2 п. 8.1. договору, який знаходиться у розділі 8 договору "Термін (строк) дії договору" у відповідності до вимог ч. 1 ст. 267 ГК України визначає початок та тривалість дії договору, тобто період існування правовідносин сторін з поставки товару, а не момент виникнення зобов'язання з поставки товару, про що помилково вказує апелянт.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що платіжними дорученнями № 1601 від 18.10.2012 року, № 1603 від 19.10.2012 року, № 1604 від 19.10.2012 року у відповідності до вимог п. 3.5. договору та положень ч. 1 ст. 693 ЦК України позивач перерахував відповідачу 52900 грн. як попередню оплату за товар згідно договору, однак в порушення зобов'язань за договором, відповідач товар покупцеві не поставив.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Строк поставки товару договором купівлі - продажу встановлено не було, тому у відповідності до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, вимогою від 23.11.2012 року позивач просив відповідача протягом трьох банківських днів з моменту її отримання перерахувати йому 52900 грн., а вимогою від 24.12.2012 року просив у семиденний строк від дня її пред'явлення поставити товар або повернути оплату за товар в сумі 52900 грн. в такий же строк.

Факт надіслання вимоги від 24.12.2012 року та її отримання відповідачем 08.01.2013 року підтверджується фіскальним чеком від 24.12.2012 року, описом вкладення у цінний лист, повідомленням про вручення.

В строк до 15.01.2013 року та станом на день винесення судом першої інстанції рішення, відповідачем не було поставлено оплачений покупцем товар та не було виконано вимогу про повернення суми попередньої оплати, тому колегія суддів апеляційного господарського суду на підставі положень ст.ст. 526, 655, ч. 2 ст. 693, ч. 3 ст. 612 ЦК України погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог 50514,17 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу.

Судом першої інстанції також вірно не прийнято до уваги доводи відповідача про необхідність зарахування зустрічних однорідних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Закон не виключає можливості здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилося спірних (неврегульованих) питань; якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.( п. 22 листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року №01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України).

Припинення зобов'язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності та безспірності зустрічних вимог сторін.

В цьому контексті суд першої інстанції дав вірну оцінку факту наявності іншого судового спору щодо вимог, які відповідач просив зарахувати в суму боргу як зустрічні однорідні вимоги, й відсутність судового рішення, яке набрало чинності за таким спором у справі Луцького міськрайонного суду №0308/19543/12 за позовом ПП "Безпека-Центр" до ТзОВ "Ресурс-СВ", Франтик Л.П. про солідарне стягнення 50262,67 грн., з яких 13068,25 грн. - пеня, 3634,42 грн.- проценти річних, 33560 грн. - штраф.

Крім того, згідно з ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст.ст.546,548,549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.4 ст.213 ГК України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, неустойка (штраф, пеня) є засобом забезпечення виконання зобов'язання та заходом відповідальності (правовим наслідком порушення зобов'язання), а тому її (неустойку) не слід ототожнювати з боргом за поставлений товар.

Отже, вимоги про стягнення основного боргу та про стягнення неустойки не є однорідними, оскільки правова природа їх виникнення є різною.

Наявність у провадженні Луцького міськрайонного суду справи №0308/19543/12 за позовом ПП "Безпека-Центр" до ТзОВ "Ресурс-СВ" та Франтик Л.П. про солідарне стягнення пені, процентів річних та штрафу не є підставою для зупинення провадження у даній справі, оскільки правовідносини у обох справах є відмінними. Спірні правовідносини у вказаній справі суду загальної юрисдикції хоча і виникли за договором 01/07/11, однак внаслідок боргу за поставку товару, здійснену 22.02.2012 року, 03.06.2012 року та 23.06.2012 року, а тому дані справи не є пов'язаними з спірними правовідносинами, що, відповідно, виключає підстави для зупинення апеляційного провадження у справі.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 13.03.2013 р. у справі №903/20/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства "Безпека-Центр" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу№903/20/13-г повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.