Постанова

від 24.04.2013 по справі 5024/1319/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року Справа № 5024/1319/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддівГубенко Н.М., Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Херсонський хлібокомбінат" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі№ 5024/1319/2012 господарського судуХерсонської області за первісним позовомВідкритого акціонерного товариства "Херсонський хлібокомбінат" до 1. Херсонської міської ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Маркет-Груп-Херсон"; 3. Управління комунальної власності Херсонської міської ради провизнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Маркет-Груп-Херсон" доВідкритого акціонерного товариства "Херсонський хлібокомбінат" провиселення з нежитлового приміщення за участю представників сторін (по первісному позову):

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача 1: повідомлений, але не з'явився;

відповідача 2: повідомлений, але не з'явився;

відповідача 3: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.11.2012 у справі №5024/1319/2012 (суддя Грицай О.С.) відмовлено у задоволенні первісного позову та зустрічного позову.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шевченко В.В., судді - Мирошниченко М.А., Головей В.М.) рішення Господарського суду Херсонської області від 22.11.2012 у справі №5024/1319/2012 скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та в цій частині прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ТОВ "ТД "Маркет-Груп-Херсон" до ВАТ "Херсонський хлібокомбінат" про виселення з нежитлового приміщення. В решті частини рішення Господарського суду Херсонської області від 22.11.2012 у справі №5024/1319/2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ВАТ "Херсонський хлібокомбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні первісні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Н адресу суду 23.04.2013 від ТОВ "ТД "Маркет-Груп-Херсон" надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду касаційної скарги на іншу дату, однак зазначене клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає за можливе задовольнити дане клопотання про відкладення розгляду справи зважаючи на те, що п. 4 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 15.04.2013 у справі № 5024/1319/2012 доведено до відома сторін, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між відповідачем-3 (Орендодавець) та позивачем (Орендар) 01.03.2004 укладено договір № 227-с оренди комунального майна міської територіальної громади, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 129,2 м 2 , яке розташоване в будинку № 21 по вул. Суворова в м. Херсоні належить на праві власності територіальній громаді м.Херсона в особі Херсонської міської ради для розміщення магазину.

Пунктом 11.1 визначено, що договір діє з 01.03.2004 по 01.03.2007, однак в п. 11.9 договору зазначено, що Орендар, який бажає продовжити термін користування об'єктом оренди, зобов'язаний письмово повідомити про це Орендодавця за 60 календарних днів до закінчення строку договору оренди, в іншому випадку договір пролонговано не буде.

Відповідач-3 листом від 27.11.2011 № 2158 повідомив позивача про розміщення в газеті "Херсонський вісник" від 27.10.2011 повідомлення про умови продажу з аукціону нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 21 та запропоновано позивачу взяти участь в аукціоні. Також, позивач повідомлявся про зазначене вище листом відповідача-1 від 14.10.2011 № 8-9360-7/17.

Втім, не зважаючи на обізнаність позивача про проведення аукціону, останній не скористався переважним правом прийняти участь в проведенні процедури викупу орендованих ним за договором від 01.03.2004 № 227-с приміщень.

Судами встановлено, що відповідач-2 подав заяву про прийняття участі в аукціоні та платіжним дорученням від 01.08.2012 № 2183 перерахував відповідачу-3 грошові кошти в сумі 47 639,30 грн. за участь в аукціоні (заставу) в розмірі 10% від початкової ціни продажу об'єкта нерухомості.

При цьому, суди дослідили, що будь-які інші особи відповідні заяви про прийняття участі в аукціоні не подавали, тобто на аукціон з продажу названого об'єкту нерухомості надійшла заява лише від одного покупця, а саме - відповідача-3.

Внаслідок проведення вищезазначений дій, між відповідачем-3 (Продавець) та відповідачем-2 (Покупець) 27.08.2012 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху, за умовами якого, Продавець продав, а Покупець купив нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 129,2 м 2 , які розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 21.

Предметом первісних позовних вимог є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.08.2012 з підстав його невідповідності ст.ст. 203, 215 ЦК України, Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Приймаючи рішення у справі про відмову в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив з того, що спірний договір укладений сторонами з дотриманням вимог чинного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни);продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено підстави припинення та визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі, однак, як встановлено попередніми судовими інстанціями, матеріали справи не свідчать про наявність доказів, які б підтверджували здійснення позивачем відповідних дій, передбачених законодавством.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надавши юридичну оцінку правовідносинам сторін в межах заявленого позивачем позову, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції мотивовано визначились, що позивачем не доведено, що вказаний вище договір купівлі-продажу суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем, в межах заявленого позову, не підтверджено відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для визнання спірного договору недійсним у судовому порядку на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.

Матеріали справи свідчать про те, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права щодо вирішення спору по первісному позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні первісного позову.

Що стосується зустрічної позовної заяви ТОВ "ТД "Маркет-Груп-Херсон" до ВАТ "Херсонський хлібокомбінат" про виселення з нежитлового приміщення, то суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні такого позову, тоді як апеляційний господарський суд, здійснивши перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, вказав на безпідставність таких висновків та скасував рішення суду в цій частині, прийнявши нове рішення про задоволення зустрічного позову та виселення ВАТ "Херсонський хлібокомбінат" з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 129,2 м 2 , розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 21.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій в межах розгляду спору по первісному позову, між Управління комунальної власності Херсонської міської ради (Орендодавець) та ВАТ "Херсонський хлібокомбінат" (Орендар) 01.03.2004 укладено договір № 227-с оренди комунального майна міської територіальної громади, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 129,2 м 2 , яке розташоване в будинку № 21 по вул. Суворова в м. Херсоні належить на праві власності територіальній громаді м.Херсона в особі Херсонської міської ради для розміщення магазину.

Пунктом 11.1 визначено, що договір діє з 01.03.2004 по 01.03.2007, однак в п. 11.9 договору зазначено, що Орендар, який бажає продовжити термін користування об'єктом оренди, зобов'язаний письмово повідомити про це Орендодавця за 60 календарних днів до закінчення строку договору оренди, в іншому випадку договір пролонговано не буде.

Відповідно до вимог ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Дана норма кореспондується зі ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Судами досліджено та з'ясовано, що договір оренди від 01.03.2004 є продовженим до 01.03.2014.

Між відповідачем-3 (Продавець) та відповідачем-2 (Покупець) 27.08.2012 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху, за умовами якого, Продавець продав, а Покупець купив нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 129,2 м 2 , які розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 21.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "ТД "Маркет-Груп-Херсон" посилається на порушення ВАТ "Херсонський хлібокомбінат" його права власності, що виражається у перешкоджанні здійснення господарської діяльності та не звільнення приміщення, придбаного позивачем за договором купівлі-продажу від 27.08.2012.

Приписами ст. 770 ЦК України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об'єкту оренди, ліквідації суб'єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Оскільки майно, яке було об'єктом оренди за вказаним вище договором належало до комунального до моменту укладення договору купівлі-продажу від 27.08.2012, то в даному випадку слід враховувати положення Закону України "Про оренду державного і комунального майна".

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди;ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Згідно з ч. 1 ст. 23 вказаного Закону, в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Таким чином, задовольняючи позов про виселення відповідача з підстав припинення договору оренди внаслідок продажу ТОВ "ТД "Маркет-Груп-Херсон" нежилих приміщень, які були об'єктом оренди за договором від 01.03.2004, суд апеляційної інстанції не врахував вимог зазначених норм матеріального права, та, як наслідок, не звернув уваги, що права та обов'язки орендодавця переходять до нового власника з моменту переходу права власності на об'єкт оренди, тобто не з'ясував правових наслідків для договору оренди у разі зміни власника майна, переданого в оренду.

Здійснюючи розгляд справи за зустрічним позовом, місцевий господарський суд помилково вдався до оцінки способу захисту права, обраного позивачем при зверненні до суду із зустрічним позовом.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що не зважаючи на помилкове обґрунтування, викладене в мотивувальній частині прийнятого місцевим господарським судом рішення в частині розгляду зустрічного позову, рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову є законним. Касаційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення частково не відповідає вимогам матеріального та процесуального права в частині задоволення зустрічних позовних вимог.

Слід звернути увагу заявника касаційної скарги - ВАТ "Херсонський хлібокомбінат", що ним в скарзі ставиться питання про оскарження постанови суду апеляційної інстанції за результатами прийняття судового рішення по первісному та зустрічному позову , які носять немайнові характери, тобто судовий збір підлягав сплаті за перегляд в касаційному порядку рішення прийнятого як по первісному, так і по зустрічному позову.

З доданої до матеріалів касаційної скарги квитанції від 06.03.2013 № к10/6/40 вбачається про сплату лише 802,90 грн. судового збору, що свідчить про перерахування скаржником коштів в сумі меншій, ніж передбачено ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Херсонський хлібокомбінат" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі №5024/1319/2012 змінити, виклавши резолютивну частину постанови в наступній редакції: "У задоволенні первісного позову відмовити. У задоволенні зустрічного позову відмовити."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Маркет-Груп-Херсон" (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Некрасова, 2, код ЄДРПОУ 30142680) на користь Відкритого акціонерного товариства "Херсонський хлібокомбінат" (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Червоностудентська, 30, код ЄДРПОУ 00380267) 802,90 грн. відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з оплатою касаційної скарги судовим збором.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Херсонський хлібокомбінат" (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Червоностудентська, 30, код ЄДРПОУ 00380267) в доход Державного бюджету України (р/р 31211254700007; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві; отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код банку - 820019; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; код бюджетної класифікації 22030004, символ звітності банку 254) 802,90 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду Херсонської області.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.Б. ІВАНОВА