Рішення

від 24.04.2013 по справі 922/1012/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2013 р.Справа № 922/1012/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Прокурора Краснокутського району Харківської області, смт. Краснокутськ в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області, м. Харків до 1. Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, смт. Краснокутськ , 2. Приватного виробничо-комерційного підприємства "Вітчизна", м. Полтава 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків про визнання недійсними актів органів державної влади та визнання недійсними договорів за участю представників:

прокурора - Хряка О.О. (посв. № 013774 від 06.12.2012 р.)

позивача - Місевич О.В. (дов. № 13-14-34/1223/0/9-13 від 15.03.2013 р.)

1. відповідача - не з'явився

2. відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області (надалі - Позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про:

- визнання недійсним розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 35 від 29.01.2007 року;

- визнання недійсним розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 34 від 16.02.2010 року;

- визнання недійсним розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 297 від 26.08.2010 року;

- визнання недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.02.2011 р. укладеного між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області (надалі - 1. Відповідач) та ПВКП "Вітчизна" (надалі - 2. Відповідач), сільськогосподарського призначення загальною площею 12,4000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області (кадастровий номер земельної ділянки: 6323583700:04:001:0222);

- зобов'язання 2. Відповідача повернути Позивачеві земельну ділянку загальною площею 12,4000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області (кадастровий номер земельної ділянки: 6323583700:04:001:0222).

Суддя запитує в учасників судового процесу про наявність заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.

Від прокурора заяв або клопотань не надійшло, супровідним листом надав суду додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Від представника позивача заяв або клопотань не надійшло, надав суду письмові пояснення, які суд долучає до матеріалів справи.

Перший відповідач в судове засідання не з'явився, причин не з'явлення суд не повідомив, свого повноважного представника до суду не направив, документів, витребуваних судом не надав. Про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Другий відповідач в судове засідання не з'явився, 02 квітня 2013 року через канцелярію суду 2-й відповідач надав заяву, в якій проти розгляду справи без його участі не заперечує. Надана заява була долучена судом до матеріалів справи.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, причин не з'явлення суд не повідомила, свого повноважного представника до суду не направила. Про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Суддя переходить до розгляду справи по суті.

Пояснення прокурора - позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Пояснення представника позивача - заявлені прокурором позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Прокуратурою Краснокутського району Харківської області проведено перевірку додержання Краснокутською районною державною адміністрацією вимог чинного законодавства, в частині надання у користування земельних ділянок ПВКП «Вітчизна», в ході якої встановлено наступне.

Так, Краснокутською районною державною адміністрацією 29.01.2007 видано розпорядження № 35 «Про надання дозволу ПВПК «Вітчизна» на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та дозвіл на виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для подальшого надання земельної ділянки в оренду із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом 2 вказаного розпорядження визначено, що технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель подати на затвердження до районної ради, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на протязі чотирьох місяців з дня видачі цього розпорядження подати на затвердження до райдержадміністрації.

Пунктом 3 розпорядження зазначено, що заявнику забороняється приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації.

Як зазначає Прокурор, розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації №35 від 29.01.2007 видане з порушенням вимог законодавства, що регулює порядок надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у державній власності, виходячи з наступного.

Відповідно до інформації управління Держкомзему у Краснокутському районі, на час видання розпорядження межі земельних ділянок, що передавалися ПВПК «Вітчизна» не були визначені в натурі.

Крім того, Краснокутською районною державною адміністрацією 16.02.2010 видано розпорядження № 34.

Пунктом 1 вказаного розпорядження затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 12,4 га ріллі надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Колонтаєвської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження визначено, що технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель подати на затвердження до районної ради.

Краснокутською районною державною адміністрацією 26.08.2010 видано розпорядження № 297.

Прокурор вважає, що Розпорядження Краснокутської РДА № 34 від 16.02.2010 та №297 від 26.08.2010 про затвердження технічної документації та про фактичну передачу в оренду вказаних земель могли бути прийняті в термін до 01.01.2008 року.

14.02.2011 між Краснокутською районною державною адміністрацією, в особі голови Ечкенка В.М. з одного боку, та ПВКП «Вітчизна» в особі директора Корчака А.П. з іншого боку, укладено договір оренди землі, сільськогосподарського призначення, загальною площею 12,4000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Кадастровий номер земельної ділянки: 6323583700:04:001:0222.

Відповідно до п. 5 вказаного договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2010 року складає 108986,11 грн.

Разом з цим, згідно витягу з технічної документації нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 18.01.2013, наданого відділом Держкомзему у Краснокутському районі Харківської області, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2013 року складає 191379,61 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Прокурора слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою для представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Приписами ч. 2 ст. 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у п. 5 рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Суд зазначає, що Прокурором в поданому позові невірно визначено початок дії ст.124 Земельного кодексу України в частині щодо визначення аукціонних засад (обов'язковість проведення торгів) для набуття права на оренду земель державної власності та не враховано наявність розпорядження Краснокутської РДА №297 від 26 серпня 2010р.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" зазначено, що до компетенції місцевих державних адміністрацій віднесено питання розпорядження землями державної власності (в редакції станом на день видання розпорядження).

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування (в редакції станом на день видання розпорядження).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні забезпечується дія принципу верховенства права. Не допускається зворотня дія законів крім випадків пом'якшення відповідальності особи (ст. 58 Конституції України).

Відповідно до абз. 3 п. 1 Розділу "Перехідні положення" Земельного кодексу України в редакції, що діяла станом на день винесення Розпорядження Краснокутською РДА №35 від 29.01.2007р. зазначено, що у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Дана норма Закону підлягала застосуванню протягом двох років з дня набуття чинності законом №509-VI від 16.09.2008р., з дня опублікування (опублікований в газеті "Голос України" 14.10.2008р.), що також підтверджено Прокурором.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України придбання права оренди земельних ділянок, які знаходяться в державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах. Вказана норма закону вперше була введена в дію Законом України від 28.12.2007р. "Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який в подальшому визнаний Конституційним Судом України неконституційним у відповідній частині (рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008р. №10-рп/2008).

Відповідно до прийнятого 03.06.2008р. Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким були внесені зміни до Земельного кодексу України, в тому числі і в ст.124 ЗК України, а саме знову передбачено придбання права на оренду земельних ділянок виключно на аукціонах.

При цьому, ст. 11 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008р. № 309-VI передбачена можливість визначення особливостей оформлення права оренди земельної ділянки без проведення аукціону громадянам чи юридичним особам, які звернулись із заявою (клопотанням) про передачу земельної ділянки в оренду із земель державної або комунальної власності, станом на 1 січня 2008 року відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування було прийнято рішення про погодження місця розташування такого об'єкту або про надання дозволу на розробку проекту її відведення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України, у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01.01.2008 p., передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки був наданий згідно розпорядження Краснокутської РДА №35 від 29 січня 2007р. "Про надання дозволу ПВКП "Вітчизна" на розробку технічної документації із землеустрою (щодо встановлення меж земельних ділянок) в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району". Зазначене розпорядження є дійсним та діючим, не скасоване та не визнане недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між Краснокутською РДА та ПВКП "Вітчизна" щодо попереднього узгодження і оформлення документів про передачу в оренду земельної ділянки, виникли ще в 2007 р. та тривали до набуття чинності Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" і Закону України від 03.06.2008р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", в зв'язку з чим до правовідносин сторін положення ст. 124 Земельного кодексу України щодо необхідності проведення аукціонів застосуванню не підлягають.

Розроблена землевпорядна документація проходила належну державну експертизу на предмет її відповідності вимогам законодавства і є чинними та дійсними, не скасовані станом на день розгляду справи (висновок №1-121/2557 від 04.03.2010р.).

Таку ж позицію суд знайшов у практиці Вищого господарського суду України при розгляді аналогічних справ, а саме: постанов Вищого господарського суду України від 26 червня 2012р. у справі №8/5009/7089/11; від 19 червня 2012р. у справі №37/197-08; від 15 квітня 2010р. у справі №8/114-09.

Відповідно до приписів ст. ст. 1, 6 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Законом. Приписами ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Приписами ст. 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відповідно до ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до ч. 2 ст.15 цього Закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Невід'ємною частиною договору оренди є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення, згідно з Законом.

Господарським судом при розгляді справи по суті не встановлено порушення істотних умов договору оренди землі, необхідних для даного виду договорів та порушення інших вимог закону при укладенні спірного договору, натомість суд зазначає про наявність в матеріалах справи усіх обов'язкових документів, які являються невід'ємними частинами цього договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином виконує умови спірного договору в частині сплати орендної плати, що підтверджуються відповідними квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно п. 2 Постанови Верховного Суду від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ж до приписів ст. 203 цього Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання прокурора та позивача на Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", прийнятий 27.12.2007 року, який вніс зміни до Земельного кодексу України, Закону України " Про оренду землі " та змінив процедуру набуття права оренди земель державної та комунальної власності , запровадивши передачу земельних ділянок в оренду на аукціонах, господарський суд не приймає до уваги та вважає за необхідне зауважити на наступне.

Системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину саме при укладенні цього правочину є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, волевиявлення відповідного органу (Краснокутської районної державної адміністрації) як орендодавця, в даному випадку, було здійснено у формі рішення (розпорядження) такого органу і було реалізовано шляхом укладення оспорюваного прокурором договору оренди.

Вимогами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Скасування ж розпорядження № 297 від 26.08.2010 р. голови Краснокутської районної державної адміністрації про надання в оренду 2. Відповідачеві земельної ділянки (на підставі якого був укладений спірний договір) розпорядженням голови свідчить не про відсутність на час укладання цього договору оренди вільного волевиявлення відповідного органу як орендодавця, а свідчить лише про зміну попереднього волевиявлення; що не може вважатися достатньою правовою підставою для визнання недійсним вказаного договору оренди земельної ділянки, як такого, що не відповідає загальним умовам дійсності правочину.

Наведена правова позиція не суперечить приписам оглядового листа Вищого господарського суду України від 30.11.2007 р. № 01-8/918. Зміна ж волевиявлення органу, уповноваженого приймати рішення щодо надання в оренду земельних ділянок після укладання відповідного договору оренди, може бути підставою для дострокового розірвання такого договору оренди в установленому законом порядку, а не підставою для визнання такого договору недійсним.

Враховуючи вищезазначене, суд не знаходить достатніх обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора.

Крім того Прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено, що с приводу земельних ділянок зазначених у договорах оренди з боку Відповідачів було необхідно розробляти замість технічної документації, проект відведення земельних ділянок, оскільки першим (Прокурором) не доведено і матеріалами справи не підтверджено зміни цільового призначення та не встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), як це передбачено ст. 123 ЗК України.

Прокурором не доведено, а судом не встановлено з боку 1. Відповідача порушення щодо видачі та підстав скасування розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 118 від 12.04.2010 року.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 44 та ст. 49 ГПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на Позивача оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 58, 124, 129, 142, 145 Конституції України, ст. ст. 180, 203, 215 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 29.04.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.