Рішення

від 25.04.2013 по справі 117/221/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/588/13Головуючий суду першої інстанції:Петрова Ю.В. Доповідач суду апеляційної інстанції:Полянська В. О. "25" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О., СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В., При секретаріКувшиновій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим про зобов'язання видати дублікат трудової книжки, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 19 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим, в якому просив зобов'язати відповідача видати дублікат трудової книжки та у відшкодування моральної шкоди стягнути 1500 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2012 року позивачем була втрачена трудова книжка, у зв'язку з чим він у січні 2013 року звернувся до відповідача з вимогою видати дублікат трудової книжки. Проте відповідачем було відмовлено та, з посиланням на п. 5.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, пропоноване ОСОБА_6 звернутися до останнього місця роботи - Чапаївського професійно-технічного аграрного училища. Позивач вважає, що оскільки призначення на посаду, звільнення з посади та внесення записів у трудову книжку здійснювались саме відповідачем, тому він зобов'язаний видати дублікат трудової книжки. Неправомірні дії відповідача, що виразилися у порушенні законних прав, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та спричинили позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 1500 грн.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 19 березня 2013 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт, з посиланням на положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 Мінпраці України, Мінюстом України Мінсоцзахисту України 29.07.1993 року, зазначає, що дублікат трудової книжки зобов'язано видати Міністерство освіти та науки АР Крим, оскільки саме воно є роботодавцем, саме між ним та позивачем був укладений трудовій договір. Суд першої інстанції вирішуючи спір безпідставно відмовив у задоволенні позову про зобов'язання відповідача видати дублікат трудової книжки.

У запереченнях на апеляційну скаргу Міністерство освіти і науки, молоді та спорту АР Крим просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Совєтського районного суду АР Крим від 19 березня 2013 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок їх ведення визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення 29 липня 1993 року № 58 (з наступними змінами).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, посилаючись на те, що позивач до Кримського Республіканського професійно-техничного учбового закладу «Чапаївське професіональне-техничне аграрне училище» (останнє місце роботи), із заявою про видачу дублікату трудової книжки не звертався.

З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам трудового законодавства.

Згідно п.32. Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Міністрів України від 5 серпня 1998 р. N 1240, та п. 6.2 Положення про вище професійне училище та центр професійно-технічної освіти, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України 20 червня 2000 р. N 225, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 липня 2000 р. за N 442/4663 керівництво діяльністю державного професійно-технічного навчального закладу здійснюють директори, яких призначає Міністерство освіти і науки України, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані ВПУ, Центр.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 за наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим 07.07.1987р. №108-к від 09.07.1987р. був призначений на посаду директора середнього професійно-технічного училища №44. Наказом відповідача від 04.05.2005р. за №216-к був звільнений з посади (а.с.25).

Тобто між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту АР Крим та ОСОБА_7 був укладений трудовій договір, де роботодавцем є відповідач. Останнім місцем роботи позивача є Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим.

Трудова книжка відповідно до ч.2 п.1.1. ст.1 Наказу Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України та Міністерства соціального захисту населення «Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» ведеться за основним місцем роботи.

Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 "Про трудові книжки працівників".

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2013р. ОСОБА_6 звернувся з заявою до Міністерства освіти та науки АР Крим про видачу йому дубліката трудової книжки (а.с. 22).

Проте, згідно відповіді Міністерства освіти та науки АР Крим від 31.01.2013р.позивачу відповідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993р. для отримання дублікату трудової книжки було пропоноване звернутися до останнього місця роботи - Чапаївського професійно-технічного аграрного училища (а.с. 19).

Згідно п.5.1 Інструкції Особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а в разі ускладнення - в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Зі змісту Інструкції випливає, що при втраті трудової книжки роботодавець зобов'язаний видати дублікат трудової книжки. Якщо працівник після звільнення втратив трудову книжку, він зобов'язаний заявити про це за місцем останньої роботи. На власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок видати дублікат трудової книжки в п'ятнадцятиденний строк.

Отже відмова позивачу у видачі дублікату трудової книжки суперечить вимогам вищевказаної звернення позивача з вимогою Інструкції.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами.

При заповненні дубліката вносяться відповідні записи за місцем останньої роботи на підставі наказів (розпоряджень).

Якщо працівник до працевлаштування на це підприємство мав трудовий стаж, то при заповненні дубліката запису можуть вноситися тільки на підставі справжніх документів або копій, завірених в установленому порядку.

Зі змісту Інструкції випливає, що непрямо обов'язок одержання документів, які підтверджують роботу на попередніх підприємствах, установах, організаціях, лежить на працівникові. Власник підприємства, установи, організації за останнім місцем роботи несе в цьому випадку тільки обов'язки: внести в дублікат трудової книжки або вкладиша відомості про роботу, нагороди і заохочення за останнім місцем роботи на підставі раніше виданих наказів; сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж роботи, що передувала влаштуванню на роботу на дане підприємство; 3) внести до трудової книжки запис про загальний стаж роботи до влаштування на роботу на дане підприємство на підставі поданих документів, а також записів про прийняття, переведення, звільнення, якщо вони підтверджені документами.

Зазначених положень закону суд не врахував та у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України належним чином не перевірив доводів позивача щодо наявності вини відповідача у видачі йому дублікату трудової книжки й дійшов неправильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Посилання суду на те, що за останнім місцем роботи, тобто до Кримського Республіканського професійно-техничного учбового закладу «Чапаївське професіональне-техничне аграрне училище» позивач із заявою про видачу дублікату трудової книжки не звертався є неспроможним, оскільки роботодавцем позивача є Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим.

Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди суд першої інстанції не врахував, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Підставою для відшкодування моральної шкоди є моральні страждання працівника, або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає тільки за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав.

При цьому, суду слід мати на увазі, що особа на власний розсуд вибирає спосіб захисту порушеного права, а тому моральна шкода може бути застосована без додатково захисту порушеного права, наприклад: поновлення на роботі, стягнення заробітної плати тощо.

При розгляді зазначеної справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відмовою у видачі дублікату трудової книжки, яка необхідна позивачу для пред'явлення у пенсійні органи для призначення пенсії за віком, порушені законні права позивача, що призвело до моральних страждань, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 237-1 КЗпП України надає право працівникові на відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням наведених норм закону, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково у розмірі 200 грн.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог частини 5 статті 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Крім цього, відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати: судовий збір, витрати на оренду автомобіля та витрати на бензин, поштові витрати.

Задоволенню підлягають вимоги позивача лише в частині повернення судового збору у сумі 114 грн. 70коп., в решті вимоги задоволенню не підлягають, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих витрать суду не надано.

Керуючись ст.ст. 303, 307 п.2 ч.1, 309 п.п. 3,4 ч.1, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Совєтського районного суду АР Крим від 19 березня 2013 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зобов'язати Міністерство освіти і науки, молоді та спорту АР Крим видати ОСОБА_6 дублікат трудової книжки згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення 29 липня 1993 року № 58.

Стягнути з Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у відшкодування моральної шкоди 200 грн. ( двісті).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити

Стягнути з Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим на користь ОСОБА_6 в повернення судового збору 114 грн. 70коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

В.О. Полянська Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько