Рішення

від 26.04.2013 по справі 911/1267/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-23-25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2013 р. Справа № 911/1267/13

За позовом Селянського (фермерського) Господарства Агрофірма „Рогізнянська"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Богуславщина-Еко"

про стягнення 505 931,51грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Янішевська М.М. (дов. від 27.02.2012р.);

від відповідача Капуста А.С. (дов. від 17.04.2013р.).

Обставини справи:

Селянське (фермерське) Господарство Агрофірма „Рогізнянська" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Богуславщина-Еко" (далі - відповідач) про стягнення 505 931,51грн. заборгованості, з яких: 500 000грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар, 1 000грн. інфляційних втрат та 4 931,51грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за отриманий від позивача на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.04.2013р. порушено провадження у справі № 911/1267/13, розгляд справи призначено на 26.04.2013р.

25.04.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 10505 від 25.04.2013р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом.

В судовому засіданні 26.04.2013р. представник позивача підтримав позов повністю, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач в якості обґрунтування позовних вимог посилається на те, що за період з 12.01.2012р. по 22.02.2012р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 000 000грн., що підтверджується підписаними обома сторонами договору накладною № 1 від 12.01.2012р. на суму 192 000грн. (а.с. 11), № 2 від 12.01.2012р. на суму 64 000грн. (а.с. 12), № 3 від 12.01.2012р. на суму 220 000грн. (а.с. 13), № 9 від 20.02.2012р. на суму 364 000грн. (а.с. 14) та № 12 від 22.02.2012р. на суму 160 000грн. (а.с. 15) та довіреністю № 4 від 12.01.2012р. (а.с. 16), виданої Мостипану Валерію Васильовичу на отримання від СФГ АФ „Рогізнянська" насіння кукурудзи.

Крім того, позивач виставив відповідачу для оплати рахунки-фактури № 80 від 14.12.2011р. на суму 500 000грн. та № 88 від 30.10.2012р. на суму 500 000грн. (а.с. 17-18).

Як вбачається з банківської виписки (а.с. 19) та довідки АТ „Райффайзен Банк Аваль" № 28 від 25.04.2013р. (а.с. 43) відповідач повністю оплатив рахунок № 80 від 14.12.2011р., сплативши 500 000грн., рахунок № 88 від 30.10.2012р. відповідач не оплатив.

06.12.2012р. позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою № 140 від 05.12.2012р. (а.с. 20), згідно якої позивач просив відповідача сплатити борг у сумі 500 000грн., яка 08.12.2012р. отримана представником відповідача, що підтверджується підписом останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення. Дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Cудом встановлено, що строк дії довіреності № 4 від 12.01.2012р. (а.с. 16), виданої Мостипану Валерію Васильовичу на отримання від СФГ АФ „Рогізнянська" насіння кукурудзи - до 22.01.2012р.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.04.2013р. заперечив факт отримання відповідачем від позивача товару на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. (а.с. 14) та № 12 від 22.02.2012р. (а.с. 15).

Предметом позову є вимоги про стягнення 500 000грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар, 1 000грн. інфляційних втрат та 4 931,51грн. 3 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Абзацами третім, четвертим та п'ятим Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. передбачено, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Суд встановив, що позивачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст. 33, 34 ГПК України, не доведено суду факту постачання відповідачу товару на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р., що підтверджується наявними матеріалами справи та поясненнями представника відповідача у судовому засіданні 26.04.2013р.

Посилання позивача на те, що відповідачем визнається факт наявності боргу у сумі 500 000грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків (а.с. 22), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору, не приймаються судом, оскільки акт звірки розрахунків - це документ, який застосовується сторонами у господарській практиці, але правова природа цього документу не визначена. Цивільним законодавством України такого документу не передбачено. Акт звірки є документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, тощо). Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. у справі № 48/257-6/330-7/515.

Наявність в матеріалах справи накладних № 9 від 20.02.2012р. на суму 364 000грн. (а.с. 14) та № 12 від 22.02.2012р. на суму 160 000грн. (а.с. 15) також не може вважатися судом належним та допустимим доказом поставки позивачем відповідачу товару на підставі вказаних накладних, оскільки строк дії довіреності (до 22.01.2012р.) (а.с. 16), на яку позивач посилається, як доказ наявності у Мостипана В.В. повноважень на отримання товару згідно накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р., сплив на момент поставки товару згідно вказаних накладних.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене та те, що позивачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст. 33, 34 ГПК України, не доведено суду факту постачання відповідачу товару на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р., а також відсутності правової підстави для виникнення у відповідача обов'язку з оплати поставленого товару, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 500 000грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 1 000грн. інфляційних втрат та 4 931,51грн. 3 % річних.

Приймаючи до уваги незадоволення судом основної вимоги про стягнення з відповідача 500 000грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар та похідний характер вимог про стягнення 1 000грн. інфляційних втрат та 4 931,51грн. 3 % річних, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення 1 000грн. інфляційних втрат та 4 931,51грн. 3 % річних.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 500 000грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар, 1 000грн. інфляційних втрат та 4 931,51грн. 3 % річних є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено: 07.05.2013р.

Суддя П.В. Горбасенко