Постанова

від 19.11.2013 по справі 911/1267/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 911/1267/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина-Еко" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року у справі№911/1267/13 Господарського суду Київської області за позовомСелянського (фермерського) господарства агрофірми "Рогізнянська" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина-Еко" простягнення 505 931,51 грн. за участю представників сторін :

позивача : не з'явився,

відповідача : не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Селянське (фермерське) господарство агрофірма „Рогізнянська" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Богуславщина-Еко" про стягнення з останнього 505 931,51грн. заборгованості, з яких: 500 000 грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар, 1 000грн. інфляційних втрат та 4 931,51грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2013 р. у справі №911/1267/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року рішення господарського суду Київської області від 26.04.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 500 000 грн. боргу, 1 000 грн. інфляційних втрат, 4 931,51грн. 3 % річних, 10 118,63 грн. судового збору за подання позову та 5 059,32 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Агро-Богуславщина-Еко" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року скасувати повністю, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між СФГ Агрофірма "Рогізнянська" та ТОВ "Агро-Богуславщина-Еко" 14.12.2011 р. укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність відповідача товар (насіння кукурудзи) на загальну суму 1 000 000,00 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей товар. Порядок оплати встановлено таким чином, що відповідач на підставі виписаних рахунків-фактур зобов'язаний внести на поточний рахунок позивача передплату в розмірі 50% вартості товару до 18.01.2012 р., а решта 50% вартості товару відповідач повинен внести на поточний рахунок позивача до 01.11.2012 року.

Як свідчать матеріали справи, позивачем виставлено для оплати відповідачу рахунки-фактури №80 від 14.12.2011 р. на суму 500 000,00 грн. та №88 від 30.10.2012 р. на суму 500 000,00 грн. Загалом на загальну суму 1 000 000 грн.

На виконання умов договору, 14.12.2011 р. на підставі рахунку-фактури №80 відповідачем перераховано на рахунок позивача 500 000,00 грн.(50% передплата), що підтверджено наявною в матеріалах справи копією банківської виписки.

Судами було встановлено, що позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 1 000 000 грн., а отже ним повністю виконано умови укладеного договору.

Відповідач, в свою чергу, лише частково виконав умови договору, перерахувавши позивачу 500 000 грн. Відповідач заперечував факт отримання від позивача товару згідно накладних №9 від 20.02.2012 р. та №12 від 22.02.2012 р., посилаючись на те, що строк дії довіреності №4 від 12.01.2012 р. сплинув 22.01.2012 р., а довіреності б/н від 20.02.2012 р. він взагалі не видавав.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за отриманий від позивача на підставі накладних № 9 від 20.02.2012р. та № 12 від 22.02.2012р. товар, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 500 000 грн., яку позивач просив суд стягнути на його користь

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд посилався на те, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України не доведено факту постачання відповідачу товару на підставі накладних №9 від 20.02.2012 р. та №12 від 22.02.2012 року. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги акт звірки взаємних розрахунків, посилаючись на те, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань підтверджується первинними документами (договором, розрахунками тощо), а акт звірки таким не являється. Наявність в матеріалах справи накладних №9 від 20.02.2012 р. та №12 від 22.02.2012 р. місцевий суд не вважав належним та допустимим доказом поставки товару, адже строк дії довіреності №4 від 12.01.2012 р. на Мостипана В.В. сплив на момент поставки товару згідно згаданих вище накладних .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про повне задоволення позову, апеляційний господарський суд зазначив про те, що позивач довів факт постачання відповідачеві товару на загальну суму 1000000 грн., а також факт приймання відповідачем товару на зазначену суму, тому позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в апеляційному суді, позивачем надано суду оригінал договору купівлі-продажу №28 від 14.12.2011р., оригінали довіреностей на отримання матеріальних цінностей (товару), накладних на поставку продукції, оригінал підписаного обома сторонами акту звірки та податкові накладні.

Як вже зазначалося вище, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 000 000 грн, що підтверджується доказами, які знаходяться в матеріалах даної справи.

Відповідач зобов'язання з оплати отриманого товару виконав частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 500 000,00 грн. Крім того, заборгованість на цю суму відповідачем визнано, що підтверджено актом звірки взаємних розрахунків станом на 15.05.2012 р. тощо.

Як встановлено судами, відповідачем видано на отримання від позивача товару довіреність №4 від 12.01.2012 р. на ім'я Мостипана В.В. зі строком дії до 22.01.2012 р. та довіреність б/н від 20.02.2012 р. зі строком дії до 01.03.2012 р. Оригінали зазначених довіреностей позивачем додано до матеріалів справи.

Також позивачем до позовної заяви додано належним чином засвідчені копії накладних: №1 від 12.01.2012 р. на суму 192 000,00 грн.; №2 від 12.01.2012 р. на суму 64 000,00 грн.; №3 від 12.01.2012 р. на суму 220 000,00 грн. Загальна вартість поставленого товару за цими накладними становить 476 000,00 грн. Факт отримання від позивача товару на підставі цих накладних та видачу довіреності на Мостипана В.В. №4 від 12.01.2012 р. відповідачем підтверджено.

Крім того, позивачем додано належним чином засвідчені копії накладних №9 від 20.02.2012 р. на суму 364 000,00 грн. та №12 від 22.02.2012 р. на суму 160 000,00 грн.

Факт одержання від позивача товару на підставі накладних №9 від 20.02.2012 р. та №12 від 22.02.2012 р. відповідач заперечував, посилаючись на те, що строк дії довіреності №4 від 12.01.2012 р. сплинув 22.01.2012 р., а довіреності б/н від 20.02.2012 р. він не видавав.

Однак не зважаючи на це, між сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 р. по 15.05.2012 р. (оригінал долучено до матеріалів справи), згідно якого станом на 15.05.2012 р. відповідач мав заборгованість перед позивачем на суму 499 999,90 грн. Підписавши згаданий акт, відповідач визнав заборгованість перед позивачем.

Також належним доказом поставки позивачем насіння кукурудзи є долучені до матеріалів справи податкові накладні, в яких відображено господарські операції з поставки позивачем відповідачу товару на суму 1 000 000,00 грн.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт прийняття товару відповідачем на суму 1 000 000,00 грн. є доведеним та документально підтвердженим.

Доказів повної оплати відповідачем суду не надано, в матеріалах справи вони також відсутні, тому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача 500 000 грн. боргу за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний на підставі ст. 692 ЦК України оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Крім суми основного боргу позивач просив суд стягнути на його користь 3% річних у розмірі 4 931,51 грн. та 1000 грн. інфляційних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок річних та інфляційних, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про його правомірність, задовольнивши в цій частині позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення місцевого господарського суду та задовольнив в повному обсязі позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства агрофірми "Рогізнянська" стягнувши на його користь суму боргу, річні та інфляційні.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013р., ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Богуславщина-Еко" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року у справі №911/1267/13 без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова