Ухвала

від 25.04.2013 по справі 4/418-48/231-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

25 квітня 2013 року Справа № 4/418-48/231-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Селіваненка В.П., суддів:Добролюбової Т.В., Могил С.К., Подоляк О.А., Удовиченка О.С., розглянувши заяву приватного підприємства "Валтар"

про перегляд Верховним Судом України

постанови Вищого господарського суду України від 21.11.2012 у справі№ 4/418-48/231-2012 за позовомкомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" доприватного підприємства "Валтар" простягнення 20 991,63 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Валтар" про стягнення 20 991,63 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово, останнім рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2012 у справі № 4/418-48/231-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2012, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 15 397,32 грн., штраф у розмірі 2 309,60 грн., пеню у розмірі 1 285,13 грн., інфляційні у розмірі 1 298,10 грн. та 3% річних у розмірі 481,93 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2012 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Приватне підприємство "Валтар" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21.11.2012 у справі № 4/418-48/231-201211, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень частини четвертої статті 631, частини першої статті 762 Цивільного кодексу України та пунктів 10.1-10.6 Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.08.2007 №1100, та незастосуванням статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 17.06.2008 у справі №26/428, від 24.11.2011 у справі №36/183, від 15.03.2011 у справі №20/62, від 13.11.2007 у справі №22/60-07-1267, постанову Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №07/238-10 та постанову Київського апеляційного господарського суду України від 16.12.2010 у справі №20/62.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту постанови від 21.11.2012 у справі №4/418-48/231-2012, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про стягнення заборгованості за користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності, в тому числі штрафних санкцій, інфляційних та відсотків річних. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно того, що у спірний період - 01.01.2010 (прийняття відповідачем в оренду) по 10.01.2011 (повернення орендованого місця - демонтування рекламного засобу) місце для розміщення рекламного засобу знаходилося в користуванні відповідача, а доказів сплати орендних платежів за спірний період не надано, у зв'язку з чим заборгованість підлягає стягненню. Крім того, враховуючи порушення строків платежів, з відповідача підлягає стягненню штраф та пеня відповідно до умов договору, а також інфляційні та три відсотки річних згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України.

Водночас у постанові від 24.11.2011 у справі №36/183, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості з орендної плати з огляду на те, що рішенням господарського суду в іншій господарській справі встановлено факт закінчення строку дії договору та зобов'язано відповідача звільнити орендоване приміщення; при цьому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати саме за невиконання договору оренди. Разом з тим, після припинення договору оренди припиняється і обов'язок орендаря щодо сплати орендних платежів за договором та виникає обов'язок останнього щодо негайного повернення майна, а в разі порушення орендарем зазначеного обов'язку у орендодавця виникає право вимагати стягнення неустойки в розмірі подвійної орендної плати, а тому позов про стягнення орендних платежів у зв'язку з порушенням умов договору задоволенню не підлягає.

У постанові від 15.03.2011 у справі №20/62 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно того, що, по-перше, спірна заборгованість накопичилася внаслідок непомірного підвищення у спірний період плати за використання місць для розміщення прапорців на опорах освітлення та внаслідок невиконання обов'язку робочим органом щодо своєчасного анулювання дозволів на розміщення рекламних носіїв за заявою відповідача, а в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача про зміну розміру плати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу у встановлені договором строки; по-друге, відповідачем було вжито всіх належних заходів для уникнення виникнення заборгованості (зокрема подано заяву), у зв'язку з чим вина відповідача у виникненні заборгованості відсутня, а отже, відсутні й підстави для задоволення позову.

У постанові від 13.11.2007 у справі №22/60-07-1267 Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позові про стягнення заборгованості за договорами на встановлення пріоритету на місце розташування рекламних засобів поза межами строку пріоритету, встановленого законодавством. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що за приписами пункту 15 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, у разі недодержання заявником строку, зазначеного в пункті 11 цих Правил, та у разі ненадання ним в установлений строк документів, зазначених у пункті 13 цих Правил, заява вважається неподаною, пріоритет на місце розташування рекламного засобу втрачається, документи повертаються заявнику, про що робочий орган робить відповідний запис в журналі реєстрації. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем нараховано заборгованість поза межами тримісячного строку з моменту укладення договорів, тобто за період після втрати відповідачем пріоритету на місця розташування рекламних засобів, у зв'язку з чим між сторонами відсутні договірні зобов'язання та заборгованість поза межами тримісячного строку.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у цих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Постанова Вищого господарського суду України від 17.06.2008 у справі №26/428, якою рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції , не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідну постанову не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України.

Крім того, до кола судових рішень, на які може бути здійснене посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України, належать виключно рішення суду касаційної інстанції, ухвалені в порядку розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, а тому на постанову суду апеляційної інстанції, а саме постанову Київського апеляційного господарського суду України від 16.12.2010 у справі №20/62, та постанову Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №07/238-10, яку прийнято згідно з розділом ХІІ 2 ГПК України, якою встановлено порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України після їх перегляду в касаційному порядку, не може бути здійснене посилання.

За таких обставин відсутні передбачені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи №4/418-48/231-2012 до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Відмовити приватному підприємству "Валтар" у допуску справи №4/418-48/231-2012 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяВ.Селіваненко Судді: Т.Добролюбова С.Могил О.Подоляк О.Удовиченко