Ухвала

від 19.04.2013 по справі 2а-3999/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2013р. Справа № 54710/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Хобор Р.Б.,

за участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.,

за участю представників:

апелянт-1 (відповідача у справі): не з'явився,

апелянт-2 (відповідача у справі): Книгиницька М.В.,

позивача у справі: Грица Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові.

апеляційні скарги Прокурора м.Івано-Франківськ, м.Івано-Франківськ та Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ, м.Івано-Франківськ

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2012р. у справі № 2а-3999/11/0970

за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, м.Івано-Франківськ

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ, м.Івано-Франківськ

про скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002382302 від 19.09.2011р.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про завищення суми податкового кредиту з ПДВ, внаслідок вчинення господарських операцій з ПП "Лесік & Т" з приводу поставки товару не відповідають дійсності. Вважає, що реальність з поставки товару від ПП "Лесік & Т" та подальшого його використання (продажу на експорт) підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами. Крім того, вважає, що ДПІ безпідставно встановила порушення ним податкового законодавства, оскільки такі висновки зроблені виходячи з акту перевірки ПП "Лесік & Т" з приводу його взаємовідносин з його контрагентами. Зазначає також, що відповідачем зроблено необґрунтовані висновки про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ростзернопродукт", які грунтуються виключно на припущеннях, оскільки такі висновки зроблені виходячи з довідки про перевірку ТОВ "Ростзернопродукт", яку фактично не вдалось провести у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням. З цих підстав просить позов задовольнити.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2012р. у справі № 2а-3999/11/0970 позов було задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002382302 від 19.09.2011р.

Не погодившись з таким рішенням суду прокурор м.Івано-Франківськ та Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківськ звернулась до суду з апеляційною скаргою на вищезазначену постанову та просять її скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегією суддів встановлено наступне:

У період з 01.06.2011р. по 07.06.2011р. працівниками ДПІ у м.Івано-Франківськ проводилась невиїзна документальна перевірка Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (код ЄДРПОУ 00375409) правильності декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. по взаєморозрахунках з ПП "Лесік & Т" та ТОВ "Ростзернопродукт", про що складено акт перевірки № 4380/23-2-00375409 від 10.06.2011р.

Перевіркою встановлено порушення Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості вимог ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.1995 р. № 88, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2010р. на загальну суму 3335492,00грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення від 19.09.2011р. № 0002382302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 3335492,00грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 833873,00грн.

Як вбачається із змісту Акту перевірки основу порушення відповідач вбачає у завищені податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки вважає, що договір між ПП "Лесік & Т", (постачальник) та Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (покупець), а також договір між ТОВ "Ростзернопродукт" (комісіонер) та позивачем (комітент) є нікчемними, так як укладені без мети настання реальних наслідків, а також суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, тому в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Лесік & Т" та Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості виникли наступні правовідносини. 21.06.2010р. між ПП "Лесік & Т"(постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір постачання №18/06 ЛИ, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця ячмінь фуражний для кормових і продовольчих цілей, пшеницю для кормових і продовольчих цілей, українського походження, або іншу сільськогосподарську продукцію за погодженням сторін, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити в порядку і на умовах, що визначені даним договором. Найменування, кількість, якість, а також порядок, строки і умови поставки товару визначаються у специфікаціях, які являються невід'ємною частиною Договору, а також в розхідних накладних та інших супровідних документах. 01.11.2010р. між ПП "Лесік & Т" та позивачем було укладено Специфікацію №15 до договору постачання №18/06 ЛИ, відповідно до якої постачальник зобов'язувався поставити позивачу сою українського походження, урожаю 2010р. в кількості 4350,00 метричних тони (± 10%) на умовах ЕХW - ДАК "Хліб України" Одеський портовий елеватор, м.Одеса, вул.Хлібна Гавань, 4, на квоту ТОВ "Ростзернопродукт". 22.11.2010р. між ПП "Лесік & Т" та позивачем було укладено Специфікацію №16 до договору постачання №18/06 ЛИ, відповідно до якої постачальник зобов'язувався поставити позивачу сою українського походження, урожаю 2010р. в кількості 1500,00 метричних тони (± 10%) на умовах ЕХW - ДП Херсонський морський торговий порт, м.Херсон, вул.Ушакова, 4, на квоту ТОВ "Ростзернопродукт".

На виконання даного договору ПП "Лесік & Т" поставило товар згідно видаткової накладної №РН-0000099 від 01.12.2010р., податкової накладної №112 від 01.12.2010р. на суму 12170100,00грн., згідно видаткової накладної №РН-0000100 від 08.12.2010р. та податкової накладної №113 від 08.12.2010р. на суму 2158141,80грн., згідно видаткової накладної №РН-0000104 від 14.12.2010р та податкової накладної №117 від 14.12.2000р. на суму 5010000,00грн. З накладних вбачається, що предметом поставки була соя. Товар передавався від ПП "Лесік & Т" позивачу на підставі акту №1 від 01.12.2010р. прийому-передачі товару до Додатку №15 від 01.11.2010р., акту №2 від 08.12.2010р. прийому-передачі товару до Додатку №15 від 01.11.2010р., акту №1 від 14.12.2010р. прийому-передачі товару до Додатку №16 від 22.11.2010р.

Як вбачається з акту перевірки розрахунок за отриманий товар від ПП "Лесік & Т" проведено позивачем у безготівковій формі у грудні 2010р. на загальну суму 18189278,60грн.

По вказаним господарським операціям з ПП "Лесік & Т" позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за грудень 2010 року в розмірі - 3223040,00грн.

Отриманий товар, Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості передало ТОВ "Ростзернопродукт" для подальшого експорту відповідно до договору комісії №1/08-КР від 03.06.2009р.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що товар, а саме сою українського походження урожаю 2010р. було передано позивачем ТОВ "Ростзернопродукт" на підставі актів про прийом товару за якістю та кількістю: №16 від 01.12.2010р., №17 від 08.12.2010р. Місцем передачі товару вказано ДП ДАК "Хліб України" Одеський портовий елеватор, м.Одеса, вул.Хлібна Гавань, 4. Передача такого ж виду товару згідно акту про прийом товару за якістю та кількістю №18 від 14.12.2010р. відбувалось у ДП Херсонський морський торговий порт, м.Херсон, вул.Ушакова, 4.

Як вбачається з матеріалів справи, товар отриманий від позивача, на виконання умов договору комісії №1/08-КР від 03.06.2009р. ТОВ "Ростзернопродукт", було поставлено на експорт компанії TRADECENTER CORPORATION, що підтверджується вантажно-митними деклараціями №500060702/2010/005740 від 26.12.2010р. на загальну суму 1875856,58грн., № 500060702/2010/005739 від 26.12.2010р. на загальну суму 11108227,22грн., № 508040002/2011/00028 від 05.01.2011р. на суму 4347846,88грн.

Господарські операції по наданні послуг ТОВ "Ростзернопродукт" на виконання договору комісії №1/08-КР від 03.06.2009р. оформлено звітами комісіонера від 26.12.2010р., 17.01.2011р. та податковими накладними №118 від 26.12.2010р., №119 від 26.12.2010р., № 125 від 30.12.2010р., №143 від 30.12.2010р., №3 від 17.01.2011р. відповідно до яких надано послуги за договором комісії та підлягали відшкодуванню витрати комісіонера по перевалці вантажу насипом, послуги по оформленні ВМД, послуги по дослідженні ГМО, послуги біржі, брокерські послуги, послуги інспектування вантажу, послуги плавзасобів, послуг перевірки документів, визначення коду товару, оформлення та завіряння сертифікату, послуг по лабораторному дослідженню.

Як вбачається з акту перевірки розрахунок за надані ТОВ "Ростзернопродукт" послуги проведено позивачем у безготівковій формі у грудні 2010р. на загальну суму 674708,13грн.

По вказаним господарським операціям з ТОВ "Ростзернопродукт" позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за грудень 2010 року в розмірі - 112452,00грн.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем документи щодо взаємовідносин з ПП "Лесік & Т" та ТОВ "Ростзернопродукт" відповідають вимогам щодо первинних документів, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995р.

Відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із вимогами п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем документи зазначеним вимогам відповідають. Таким чином наведені докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій та є прямим в підтвердження зазначених обставин.

Із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу грунтується виключно на самостійних висновках про нікчемність господарських операцій між позивачем та ПП "Лесік & Т". При цьому такий правочин, на думку відповідача, є нікчемним в силу вимог ч.1, ч.2 ст.215, ч.1,5 ст.203 ЦК України, оскільки укладений без мети настання реальних наслідків. Окрім того, в акті перевірки відповідачем зроблено загальний висновок про те, що усі правочини, що укладались від імені ПП "Лесік & Т" з постачальниками та покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування податкового кредиту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції висновок відповідача про нікчемність правочину між позивачем та ПП "Лесік & Т" грунтується на припущеннях. В акті перевірки відповідач посилається на витяг з акту перевірки ПП "Лесік & Т" від 08.04.2011р. №7404923-02/32153060, надісланого ДПІ у Київському районі м.Одеси. В даному акті зазначено, що серед постачальників ПП "Лесік & Т" встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Причому щодо більшості контрагентів ПП "Лесік & Т" взагалі немає посилань які обставини свідчать про те, що дані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та лягли в основу висновків податкових органів з цього приводу.

Відповідно до вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вимогами ст.203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п.4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК України ) (п.7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений вимогами ст.228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за вимогами ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. №9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та його контрагентом ПП "Лесік & Т" грунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано вимоги ч.5 ст.203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до вимог ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки.

У п.24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. №9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на укладення договорів з контрагентом ПП "Лесік & Т" (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Документально доведено виконання зобов'язань щодо постачання товару. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням товару в процесі реалізації іншим підприємствам за межі митної території України. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за вимогами ст.228 ЦК України.

Висновок про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ростзернопродукт" відповідач обгрунтовує довідкою ДПІ у Київському районі м.Одеси №983/23-02/35117842 від 11.05.2011р. про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ "Ростзернопродукт", а також посиланням на те, що ПП "Лесік & Т" не поставив товару на адресу ТОВ "Ростзернопродукт". Натомість, господарські операції між позивачем та ТОВ "Ростзернопродукт" полягали у наданні послуг за договором комісії та не були пов'язані з будь-яким прямим договором постачання між ПП "Лесік & Т" та ТОВ "Ростзернопродукт". Натомість, позивачем документально підтверджено виконання зобов'язань згідно договору комісії. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за вимогами ст.228 ЦК України.

Судом також береться до уваги той факт, що правочини, які на думку відповідача є нікчемними, в судовому порядку недійсним не визнавалися.

Судом першої інстанції також досліджувалось обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на що позивачем були представлені копії свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість, довідок про взяття на облік платника податків відповідно до яких, контрагенти були належним чином зареєстровані у податкових органах та являлись платниками податку на додану вартість на час вчинення господарських операцій. Таким чином, на час укладення правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

У п.6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Відповідно до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинному на час існування правовідносин з приводу яких виник спір, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з вимогами п.п.7.4.5 п.7.4 та п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вищенаведеного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог пп.7.2.3, 7.2.4, 7.2.6., п.7.2 ст.7 вищенаведеного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкового зобов'язання продавця у двох примірниках, є звітним та одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, виходячи зі змісту Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме: придбання товарів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податків, та відсутність податкової накладної.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача мали Свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Відтак, позивачем правомірно віднесено суми ПДВ з вартості придбаних товарів, наданих послуг до податкового кредиту по ПДВ, а тому висновки відповідача про порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" є неправомірними.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обгрунтування обставин, на яких грунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення. Висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись вимогами ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 205, 206, 212, 254 КАС України,

суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Прокурора м.Івано-Франківськ, м.Івано-Франківськ та Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ, м.Івано-Франківськ на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2012р. у справі № 2а-3999/11/0970 за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, м.Івано-Франківськ до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ, м.Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення, - залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2012р. у справі №2а-3999/11/0970 за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, м.Івано-Франківськ до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ, м.Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г.Левицька

Суддя І.М.Обрізко

Суддя Р.Б.Хобор

Повний текст ухвали виготовлено 26.04.2013р.