Постанова

від 25.01.2012 по справі 2а-3999/11/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2012 р. Справа № 2a-3999/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Черепія П.М.

при секретарі Данилюк І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №01-1/1033 від 21.12.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №18120/10/10-039/1053 від 21.07.2011 року,

прокурор: Аверкова Н.О., доручення №65-2815 вих-11 від 13.07.2011 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.09.2011 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.09.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську при проведенні перевірки позивача за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року та винесеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.09.2011 року було порушено вимоги Цивільного Кодексу України, Податкового Кодексу України та значно перевищено компетенцію надану контролюючому органу при визнанні укладених договорів нікчемними. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, видатковими накладними, податковими накладними, актами, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договору з ПП «Лєсік & Т», правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для договорів поставки. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів не дійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві та зазначив, що визнання ДПІ в м. Івано-Франківську актом перевірки № 4380/23-2-00375409 від 10.06.2011 року правочинів укладених Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з ПП «Лєсік & Т», недійсними в силу закону (нікчемними правочинами) не ґрунтується на вимогах Цивільного Кодексу України.

Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що невиїзна документальна перевірка Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості проводилась у відповідності до вимог Податкового Кодексу України. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори поставки №18/06-ЛИ від 21.06.2010 року з ПП "Лєсік & Т" та договір комісії №1/08-КР від 03.07.2009 року з ТОВ "Ростзернопродукт" з ознаками фіктивності. Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечного інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначив, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладений договір має протиправний характер. А такі правочини по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемними.

Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Прокурор проти заявлених позовних вимог заперечив та надав суду аналогічні пояснення представника відповідача.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

У період з 01.06.2011 року по 07.06.2011 року працівниками ДПІ у м. Івано-Франківську проводилась невиїзна документальна перевірка Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (код ЄДРПОУ 00375409) правильності декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року по взаєморозрахунках з ПП «Лєсік & Т»(код ЄДРПОУ 32153060) та ТОВ «Ростзернопродукт»(код ЄДРПОУ 35117842), про що складено акт перевірки № 4380/23-2-00375409 від 10.06.2011 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення підприємством ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), п.2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 -здійснення операції на підставі нікчемних право чинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок і відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам та пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97 -ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2010 року на загальну суму 3 335 492 грн.

19.09.2011 року Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську на підставі акту перевірки №4380/23-2-00375409 від 10.06.2011 року винесено податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1, згідно якого Івано-Франківському обласному державному об'єднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 4 169 365 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 3335492 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 833873 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення базується на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладених між позивачем та ПП «Лєсік & Т»та ТОВ «Ростзернопродукт»правочинів № 18/06-ЛИ від 21.06.2010 року, № 1/08-КР від 03.07.2009 року.

В основу висновку відповідача лягли ті обставини, що до умов договору поставки продукції, яка придбана у ПП «Лєсік & Т»та експортована ТОВ «Ростзернопродукт»Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості включило до податкового кредиту суму, яка зазначена податковими накладними, що виписані у ТОВ «Ростзернопродукт»та недодержання вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні на продаж товару. До такого висновку ДПІ в м.Івано-Франківську дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача та на те, що поставка товару відбулася, що підтверджено відповідними актами, договорами, видатковими накладними, податковими накладними підписаними позивачем із контрагентами. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідні договори його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України вказані угоди є нікчемними.

Однак такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості і ПП «Лєсік & Т»21.06.2010 року було укладено договір № 18/06-ЛИ на поставку продукції.(а.с.56.58)

На той час ПП «Лєсік & Т»було зареєстровано як юридична особа, включена до Єдиного державного реєстру, являється платником податку на додану вартість.(а.с. 109.111)

Відповідно укладеного договору ПП «Лєсік & Т»зобов'язується поставити позивачу сільгосппродукцію, а останній бере на себе обов'язок прийняти продукцію та провести оплату.

Виконання ПП «Лєсік & Т»умов договору підтверджується видатковими накладними №РН-0000104 від 14.12.2010 року, №РН-0000100 від 08.12.2010 року, №РН-0000099 від 01.12.2010 року, податковими накладними №117 від 14.12.2010 року, №113 від 08.12.2010 року, №112 від 01.12.2010 року.(а.с.50-55) Всі зазначені документи підписані представниками Івано-Франківського обласного державного об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості та ПП «Лєсік & Т»з проставлянням печаток. На виконання договору поставки ПП «Лєсік & Т»і позивач по справі виконали передбачені умови договору.

Отриманий товар, Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості передало ТОВ «Ростзернопродукт»для подальшого експорту відповідно до договору комісії №1/08-КР від 03.06.2009 року.(а.с.59-60)

ТОВ «Ростзернопродукт»на момент укладення договору комісії мало державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість.(а.с.110 ,112)

Факт отримання продукції та її подальший експорт підтверджується актами про прийом товару №16 від 01.12.2010 року, №17 від 08.12.2010 року, №18 від 14.12.2010 року, податковими накладними №101 від 13.12.2010 року, №118 від 26.12.2010 року, №99 від 13.12.2010 року, №3 від 17.01.2011 року, №119 від 26.12.2010 року, №125 від 30.12.2010 року, №143 від 30.12.2010 року, звітами комісіонера перед комітентом, митними деклараціями, актами здачі-прийняття робіт, звітами про рух грошових коштів. (а.с.63-81)

Таким чином всі представлені суду Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості первинні документи по формі та змісту повністю відповідають вимогам чинного законодавства України.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку" та "недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення та висновки акту перевірки № 4380/23-2-00375409 від 10.06.2011 року не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

ОСОБА_3 перевірки ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Тому суд приходить до переконання, що господарські операції за укладеними позивачем договорами з ПП «Лєсік & Т»та ТОВ «Ростзернопродукт»були реальними, фактично здійснені і здобули господарського ефекту та наслідків.

В матеріалах справи наявні відповідні акти, податкові накладні, видаткові накладні, звіти, митні декларації, акти здачі приймання робіт, звіти про рух коштів, що підтверджує реальність укладених правочинів та наявність дій спрямованих на їх виконання.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

1. порядковий номер податкової накладної.

2. дату виписування податкової накладної.

3. повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

4. податковий номер платника податку (продавця та покупця).

5. місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

6. опис номенклатуру товарів, робіт, послуг та їх кількість (обсяг, об'єм).

7. повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

8. ціну поставки без врахування податку.

9. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

10. загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З наявних в матеріалах справи податкових накладних вбачається, що вони містять усі передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»реквізити.

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

Або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: «Відповідно до п.1.3 ст. 1Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачається з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.

Податковий кредит Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості сформувало у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у відповідача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Відповідно до п. 11.4 Закону України «Про податок на додану вартість»зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюється правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому законі, пріорітет мають норми цього Закону.

Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповідними Законами України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статтей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

1. придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

2. придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Основною мотивацією винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення була та обставина, що контрагентом позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, а відтак укладені договора щодо подальшої реалізації послуг є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена відповідними актами, податковими накладними, видатковими накладними та договорами.

Таким чином, суд приходить до висновку про перевищення ДПІ в м. Івано-Франківську повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську № НОМЕР_1 від 19.09.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості судові витрати в розмірі 30 грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /ПІДПИС/ ОСОБА_4

Постанова складена в повному обсязі 30.01.2012 року.