Ухвала

від 18.12.2014 по справі 2а-3999/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/30664/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н. за участю секретаряЛуцак А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року

у справі № 2а-3999/11/0970

за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та

лікеро-горілчаної промисловості

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного

управління Міндоходів в Івано-Франківській області

за участю Прокурора м. Івано-Франківська

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (надалі також - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 вересня 2011 року № 0002382302.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2011 року № 0002382302.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 19 вересня 2011 року № 0002382302 (збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 3335492,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 833873,00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 10 червня 2011 року № 4380/23-2-00375409, про порушення позивачем вимог підпунктів частини 1 статті 203 , статті 215 , частини статті 216 , статті 228 Цивільного кодексу України , статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон) , в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за грудень 2010 року на загальну суму 3335492,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що договори укладені між позивачем та ПП «Лесік & Т», ТОВ «Ростзернопродукт» є нікчемними, а господарські операції не були реальними, а відтак позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки таких господарських операцій.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішенння, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Лесік & Т» 21 червня 2010 року укладено договір постачання №18/06 ЛИ, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця ячмінь фуражний для кормових і продовольчих цілей, пшеницю для кормових і продовольчих цілей, українського походження, або іншу сільськогосподарську продукцію за погодженням сторін, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити в порядку і на умовах, що визначені даним договором. Найменування, кількість, якість, а також порядок, строки і умови поставки товару визначаються у специфікаціях, які являються невід'ємною частиною договору, а також в розхідних накладних та інших супровідних документах.

1 листопада 2010 року між ПП «Лесік & Т» та позивачем укладено специфікацію №15 до договору постачання №18/06 ЛИ, відповідно до якої постачальник зобов'язувався поставити позивачу сою українського походження, урожаю 2010 року в кількості 4350,00 метричних тони (± 10%) на умовах ЕХW - ДАК «Хліб України» Одеський портовий елеватор, м. Одеса, вул. Хлібна Гавань, 4, на квоту ТОВ «Ростзернопродукт».

22 листопада 2010 року між ПП «Лесік & Т» та позивачем укладено специфікацію №16 до договору постачання №18/06 ЛИ, відповідно до якої постачальник зобов'язувався поставити позивачу сою українського походження, урожаю 2010 року в кількості 1500,00 метричних тони (± 10%) на умовах ЕХW - ДП Херсонський морський торговий порт, м. Херсон, вул. Ушакова, 4, на квоту ТОВ «Ростзернопродукт».

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на виконання умов вказаного договору ПП «Лесік & Т» поставило товар (соя), що підтверджується податковими та видатковими накладними. Товар передавався від ПП «Лесік & Т» позивачу на підставі актів прийому-передачі товару.

Як слідує з акту перевірки, розрахунок за отриманий товар від ПП «Лесік & Т» проведено позивачем у безготівковій формі у грудні 2010 року на загальну суму 18189278,60грн.

Отриманий товар, Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості передало ТОВ «Ростзернопродукт» для подальшого експорту відповідно до договору комісії від 3 червня 2009 року №1/08-КР.

Як підтверджується матеріалами справи, товар, а саме сою українського походження урожаю 2010 року, було передано позивачем ТОВ «Ростзернопродукт» на підставі актів про прийом товару за якістю та кількістю. Місцем передачі товару вказано ДП ДАК «Хліб України» Одеський портовий елеватор, м. Одеса, вул. Хлібна Гавань, 4. Передача такого ж виду товару згідно акту про прийом товару за якістю та кількістю відбувалось у ДП Херсонський морський торговий порт, м. Херсон, вул. Ушакова, 4.

Як вбачається з матеріалів справи, товар отриманий від позивача, на виконання умов договору комісії від 3 червня 2009 року №1/08-КР ТОВ «Ростзернопродукт» було поставлено на експорт компанії TRADECENTER CORPORATION, що підтверджується вантажно-митними деклараціями .

Господарські операції щодо надання послуг ТОВ «Ростзернопродукт» на виконання договору комісії оформлено звітами комісіонера, відповідно до яких надано послуги за договором комісії та підлягали відшкодуванню витрати комісіонера по перевалці вантажу насипом, послуги по оформленні ВМД , послуги по дослідженні ГМО, послуги біржі, брокерські послуги, послуги інспектування вантажу, послуги плавзасобів, послуги перевірки документів, визначення коду товару, оформлення та завіряння сертифікату, послуг по лабораторному дослідженню.

Як слідує з акту перевірки, розрахунок за надані ТОВ «Ростзернопродукт» послуги проведено позивачем у безготівковій формі у грудні 2010 року на загальну суму 674708,13 грн.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Висновок про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ростзернопродукт» відповідач обґрунтовує довідкою ДПІ у Київському районі м. Одеси від 11 травня 2011 року №983/23-02/35117842 про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Ростзернопродукт», а також посиланням на те, що ПП «Лесік & Т» не поставив товару на адресу ТОВ «Ростзернопродукт». Натомість, як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, господарські операції між позивачем та ТОВ «Ростзернопродукт» полягали у наданні послуг за договором комісії та не були пов'язані з будь-яким прямим договором постачання між ПП «Лесік & Т» та ТОВ «Ростзернопродукт». Натомість, позивачем документально підтверджено фактичне виконання зобов'язань згідно договору комісії. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Підхід належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес» АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати; «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221 , 223 , 224 , 230 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак