Ухвала

від 30.04.2013 по справі 822/780/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/780/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Бернацькій І.А.

за участю представників сторін:

представника позивача - Ткачука Ю.Г.;

представника відповідача - Дмитрієвої А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Мелекс" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0009282301/4137 від 07.12.2012 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду 14.03.2013 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому від 07 грудня 2012 року № 0009282301/4137.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її вимоги.

Представник позивача підтримав надані заперечення проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як правильно встановлено судом І інстанції, відповідачем на підставі направлень від 08.11.2012 року № 110 та № 111 виданих ДПС у Хмельницькій області та згідно наказу ДПС у Хмельницькій області від 08.11.2012 року № 272 проведено документальну позапланову перевірку ПСП "Мелекс" з питань дотримання правових відносин з ПП "Віста Плюс" (код ЄДРПОУ 36610119). Перевірка проводилась з 01.10.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складений акт № 2/1600/23846107 від 22.11.2012 року та винесено податкове повідомлення-рішення № 0009282301/4137 від 07.12.2012 року про донарахування недоїмки з податку на прибуток в сумі 78125 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 19532 грн. В результаті проведеної перевірки виявлено порушення п.п. 7.4.1. 7.4.5. п.7.4., п.п. 7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 62500 грн. в тому числі за березень 2010 року на суму 62500 грн., та п.5.1 п.п.5.2.1. п.5.2 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97 - ВР зі змінами та доповненнями в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 78125 грн. у тому числі в розрізі звітних податкових періодів: - за 2009 рік в сумі 78125 грн. в тому числі - за 4 - й квартал 2009 року в сумі 78125 грн. по взаємовідносинам - ПП "Віста Плюс".

Приймаючи оскаржуване рішення суд І інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 0009282301/4137 від 07.12.2012 року не відповідає дійсним обставинам справи та прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з постановою суду І інстанції, з таких підстав.

01 грудня 2009 року між позивачем та приватним підприємством "Віста Плюс" укладений цивільно-правовий договір купівлі-продажу № 01/12/09.

Відповідно до пунктів 1.1; 2.1; 2.2; 2.3 укладеного договору ПП "Віста Плюс" зобов`язувалось продати позивачу 500 тонн меляси бурякової за ціною 750 гривень за 1 тонну на загальну суму 375000 грн. Свої зобов`язання за укладеним договором сторони виконали в повному обсязі, ПП "Віста Плюс" передало позивачу 500 тонн бурякової меляси, що підтверджується видатковою накладною № РН-1228007 від 28.12.2009 року.

Вищезазначений договір від 01.12.2009 року не скасований сторонами цього договору та не визнаний недійсним в судовому порядку, а тому є дійсним.

Кошти сплачені позивачем на виконання умов вищезазначеного договору купівлі-продажу від 01.12.2009 року правомірно, відповідно до приписів п.5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (що діяв на момент здійснення правовідносин між позивачем та ПП "Віста Плюс") віднесено до складу валових витрат.

Суд І інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що вироком Франківського районного суду м. Львова від 26.04.2012 року засуджений засновник приватного підприємства "Віста Плюс" ОСОБА_4, що підтверджує безтоварність правовідносин між позивачем та ПП "Віста Плюс", так як договір купівлі-продажу від 01.12.2009 року від імені приватного підприємства "Віста Плюс" укладений не засновником ОСОБА_4, а директором ПП "Віста Плюс" ОСОБА_5. Юридична особа - приватне підприємство "Віста Плюс" діяло, а ліквідовано відповідно до ухвали господарського суду Львівської області у справі № 31/167-2010 від 20.12.2010 року. Крім того, вказаний вирок надав оцінку взаємовідносинам підприємства "Віста Плюс" з іншими контрагентами, а не з позивачем.

Суд І інстанції правильно прийняв до уваги те, що меляса бурякова, яка була придбана позивачем у підприємства "Віста Плюс" за договором купівлі-продажу від 01.12.2009 року перевезена автомобільним транспортом на переробку на Державне підприємство "Гайсинський спиртовий завод", що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, в яких зазначені конкретні автомобілі, що перевозили бурякову мелясу, актами прийому-передачі бурякової меляси від позивача до ДП "Гайсинський спиртовий завод", договорами на переробку бурякової меляси № 34 від 03.12.2009 року та на зберігання бурякової меляси № 23 від 01.10.2009 року з ДП "Гайсинський спиртовий завод".

Щодо посилань апелянта, на відсутність у підприємства "Віста Плюс" власних складських, торгівельних, або виробничих приміщень, як на підставу визнання безтоварної операції. Апеляційний суд вважає, що такі твердження не можуть слугувати підставою для визнання нікчемною господарської операції з позивачем як наслідок винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.п.7.4.1. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.7.2. п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Відповідно до п.5.1 п.п.5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно до п.п.5.3.9. п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Згідно розділу 2 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 288 від 24.05.1995 року, первинний документ - це письмове свідоцтво, що фіксує або підтверджує господарську операцію, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 656 ЦК України обумовлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема частину першу статті 203 викладено у новій редакції та доповнено частиною третьою статтю 228. Так, із набуттям чинності зазначеними змінами, податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань.

За таких умов, органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів, які, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 204, 205 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Підставою недійсності правочину за змістом ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Як правильно встановлено судом І інстанції та не доведено відповідачем невідповідності змісту договору, укладеного між позивачем та його контрагентом вимогам цивільного законодавства. Також, не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи зазначений договір, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагент - ПП "Віста Плюс" не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання правочину, а й виконали його.

Неналежне виконання стороною договору власних зобов'язань є порушенням умов договору та тягне за собою цивільно-правову відповідальність та наслідки, визначені Законом та умовами договору, а тому само по собі не може бути підставою для висновку про наявність у покупця наміру вчинити правочин договір з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд І інстанції дійшов вірного висновку, скасувавши податкове повідомлення рішення № 0009282301/4137 від 07.12.2012 року, оскільки висновки відповідача про те, що позивачем порушено норми податкового законодавства необґрунтовані та такі, що не підтверджуються матеріалами справи, не відповідають дійсним обставинам справи.

По-скільки, суд І інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 травня 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.