Постанова

від 15.05.2013 по справі 903/217/13-г

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

                                  РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А 15 травня 2013 року                                                           Справа № 903/217/13-г   Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого  судді                         Саврій В.А. судді                                                   Філіпова Т.Л. ,  судді                                                   Тимошенко О.М.    при секретарі судового засідання Бугай Н.С.,              розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Торговий дім Аміко-Кераміка" на рішення господарського суду Волинської області від 20.03.13 р. у справі №903/217/13-г (суддя Гончар М.М.)     за позовом приватного підприємства "Лнія води" (м. Львів) до приватного підприємства "Торговий дім Аміко-Кераміка" (Волинська область, Луцький район, с. Зміїнець) про стягнення 149 116, 95 грн. За участю представників: Позивача - не з'явився    Відповідача -  не з'явився    До початку розгляду справи розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.05.2013р. змінено склад суду у даній справі, у  зв'язку із тимчасовою втратою працездатності судді Дужича С.П. У справі №  903/217/13-г визначено  колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Філіпова Т.Л. ,  суддя Тимошенко О.М. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Волинської області від 20.03.2013р. у справі №903/217/13-г (суддя Гончар М.М.) за позовом приватного підприємства "Лінія води" до приватного підприємства "Торговий дім Аміко-Кераміка" про стягнення 149 116, 95 грн. – задоволено в сумі 148788,27 грн.           Стягнуто з приватного підприємства “Торговий дім Аміко-Кераміка” на користь приватного підприємства “Лінія води” 136293,42 грн. – заборгованості, 4524,49 грн. – пені, 408,88 грн. – індексу інфляції, 7561,48 грн. - 25 % річних та 2975,77 грн. понесених витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено (арк.справи 34-35). Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами, однак, позивачем не вірно визначено період прострочення платежу з 06.12.2012 – 25.02.2013р., оскільки правомірним є нарахування з 07.12.2012р., що стало підставою для перерахунку пені, інфляційних, 25% річних, а в результаті частковому задоволенню позовних вимог. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач – ПП «Торговий дім Аміко-Кераміка» звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 41-44). В скарзі зокрема зазначає, що справу було розглянуто господарським судом першої інстанції без участі представника відповідача, у надто стислі строки - протягом одного судового засідання, яке відбулось без повідомлення відповідача про час та місце розгляду, що є підставою для скасування рішення відповідно п.2 ч.3 ст.104 ГПК України. Ухвалу про відкриття провадження та призначення судового засідання ПП „Торговий дім Аміко-Кераміка" не отримувало. Зазначає, що відповідачу було надіслано позивачем лише 2 документи: позовну заяву та розрахунок суми боргу, в той час як у позовній заяві вказано, що до неї додається більше 7 документів, що свідчить про порушення ст.ст.56, 63 ГПК України. Крім цього стверджує, що акт звірки, який покладено в основу рішення, складався сторонами 24 грудня 2012 року. Тобто на момент прийняття рішення у справі заборгованість ПП „Торговий дім Аміко-Кераміка" перед ПП „Лінія води" за поставлений товар становила за даними бухгалтерського обліку відповідача 13293,42 грн., а не 136093,42 грн. (як вказав позивач у позові - і з чим погодився суд першої інстанції), що впливає на розрахунок пені, інфляційних, річних за користування чужими коштами. Стверджує, що видаткових накладних №ВЛЦ-000139 від 04.13.2013р. на суму 163,13 грн., а також №ВЛЦ-000140 від 04.13.2013р. на суму 113918,08 грн. відповідач - ПП „ТД „Аміко-Кераміка" не підписував, а товару по них не отримував. А тому вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та не доведено обставини, які місцевий господарський суд визнав встановленими. На підставі викладеного просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 20 березня 2013 року у справі №903/217/13-г і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у частині стягнення 4524,49 грн. - пені, 408,88 грн.- індексу інфляції, 7561, 48 грн. - 25% річних. Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. апеляційну скаргу приватного підприємства "Торговий дім Аміко-Кераміка" прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 40). Відповідач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення. Представники сторін не забезпечили явку уповноважених представників в призначене на 15.05.2013р. судове засідання, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені у встановленому законом порядку (арк.справи 53-55). Від директора ПП «Торговий дім Аміко-Кераміка» надійшла заява про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням директора у терміновому службовому відрядженні (арк.справи 56). Дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки ухвалою від 17.04.2013р. суд не зобов'язував конкретну особу з'явитися у судове засідання, а уповноваженого представника юридичної особи, який мав здійснювати представницькі повноваження ПП «Торговий дім Аміко-Кераміка». Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін,  належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін. Розглядом матеріалів справи встановлено: 01.11.2012р. між приватним підприємством “Торговий дім Аміко-Кераміка” та приватним підприємством “Лінія води” укладено договір поставки №38-ЛВ (арк.справи 7), згідно п.1.1. якого, постачальник зобов'язується поставляти і передавати на умовах даного договору санітарно-технічне, нагрівальне, опалювальне та інше обладнання цих груп товарів покупцю, а покупець зобов'язується приймати товар і оплачувати його на умовах даного договору. Право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент отримання товару. Пунктом 3.1. договору встановлено, що ціна конкретної партії товару є договірною. Оплата товару здійснюється за цінами погодженими сторонами, які зазначаються у відповідних видаткових накладних на товар. Відповідно до пункту 5.1. договору, приймання – передача товару здійснюється в пункті поставки та оформлюється відповідною видатковою накладною. Приймання товару на відповідність його кількості та якості здійснюється покупцем в місці отримання останнім товару. Пунктом 7.1. договору встановлено, що оплата здійснюється в розмірі вартості партії товару шляхом безготівкового переказу на поточних рахунок постачальника, вказаний у реквізитах у цьому договорі та або шляхом внесення грошових коштів до каси постачальника. Відповідно до п.7.2. договору покупець повинен сплатити повну вартість поставленого товару не пізніше 2 календарних днів з дати отримання кожної окремої партії товару. Згідно п.7.3. договору прийняття покупцем товару та підписання відповідних видаткових накладних є підставою для розрахунку за поставлений товар. Згідно видаткових накладних, підписаних сторонами та відповідно скріплені печатками, позивач поставив товар на суму 201293, 42 грн.: - №ВЛЦ – 000135 від 04.12.2012р. на суму 58872, 84 грн. (арк.справи 8); - №ВЛЦ - 000136 від 04.12.2012р. на суму 3679, 74 грн. (арк.справи 9); - №ВЛЦ – 000137 від 04.12.2012р. на суму 19560, 35 грн. (арк.справи 10); - №ВЛЦ – 000138 від 04.12.2012р. на суму 5099, 28 грн. (арк.справи 11); - №ВЛЦ – 000139 від 04.13.2013р. на суму 163, 13 грн. (арк.справи 12); - №ВЛЦ – 000140 від 04.13.2013р. на суму 113 918, 08 грн. (арк.справи 13). Відповідно до матеріалів справи, відповідачем умови договору належним чином не виконувались, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед відповідачем у сумі 136 293, 42 грн., що підтверджується актом звірки, який підписаний та скріплений печатками сторін станом на 24.12.2012р. (арк.справи 14).    Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне: Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до положень ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору поставки №38-ЛВ. Відповідно до положень ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Пунктом 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином та в установлений строк згідно з умовами договору та вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. З цими нормами кореспондуються і приписи статті 193 Господарського кодексу України, що визначають загальні умови виконання господарських зобов'язань. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до п.8.1. договору сторона, яка порушила зобов'язання, визначене цим договором та або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, права або законні інтереси якої порушено. Як встановлено п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.   Пунктом 8.3. договору встановлено, що у разі несплати вартості товару покупцем у строк, установлений п. 7.2. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення платежу, від вартості партії товару за кожний день прострочення, а також 25% річних за користування коштами постачальника.             Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до позовної заяви, позивачем, на підставі п.8.3 договору, нараховано відповідачу пеню у сумі 4592,90 грн., індекс інфляції у сумі 545,17 грн. та 25 % річних у сумі 7685, 46 грн. за період прострочення платежу з 06.12.2012 – 25.02.2013р. (82 дні). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно вказаний період виникнення заборгованості. Відповідно до поданих видаткових накладних кредиторська заборгованість відповідача виникла з 07.12.2012 року (ст.253 ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок). Судом апеляційної інстанції перевірено перерахунок пені зроблений судом першої інстанції, який складає 4524,49 грн., 408,88 грн. – індекс інфляції, 7561,48 грн. – 25 % річних (за період прострочення платежу з 07.12.2012р. по 25.02.2013р.) та які відповідно до п.2 ст. 625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача.     Доводи скаржника про те, що судове засідання господарського суду Волинської області відбулось без повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу вручено ухвалу про прийняття позовної заяви 12.03.2013р. (арк.справи 26). Твердження апелянта, що на момент прийняття рішення у справі заборгованість ПП „Торговий дім Аміко-Кераміка" перед ПП „Лінія води" за поставлений товар становила за даними бухгалтерського обліку відповідача 13293,42 грн. не підтверджується матеріалами справи, жодних доказів на підтвердження даних доводів не подано. Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст.43 Господарського  процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.     Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного підприємства "Торговий дім Аміко-Кераміка" на рішення господарського суду Волинської області від 20.03.13 р. у справі №903/217/13-г – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий  суддя                                                                         Саврій В.А. Суддя                                                                                              Філіпова Т.Л.   Суддя                                                                                              Тимошенко О.М.