Постанова

від 21.05.2013 по справі 915/247/13-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2013 р.Справа № 915/247/13-г Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

суддів : Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників :

ПНКП „Інтерпром" - Крижановський В.О. (директор) - Рискаль О.В. (за дорученням),

ДП „Миколаївський облавтодор" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор" ВАТ „Державної акціонерної компанії „Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду Миколаївської області від 20.03.2013р. у справі № 915/247/13-г за позовом Приватного науково-комерційного підприємства „Інтерпром" до Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор" ВАТ „Державної акціонерної компанії „Автомобільні дороги України" про стягнення 264,312,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

11.02.2013 р. Приватне науково-комерційне підприємство „Інтерпром (далі по тексту позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор" ВАТ „Державної акціонерної компанії „Автомобільні дороги України" (далі по тексту відповідач) про стягнення 264,312,77 грн.( в .т.ч. 135 501грн.00 коп. основного боргу; 6849 грн. 30 коп. -пені; 68719, 00 грн. - моральних збитків; 53243, 47 грн. - матеріальних збитків), а також витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення укладеного між сторонами договору поставки №10/135 від 10.08.2012р. частково не розрахувався своєчасно у встановлені договором строки за придбаний товар (ножі грейдерні в кількості 250 шт. загальною вартістю 162501,00 грн.) і має заборгованість в сумі 135 501грн.00 коп., яку незважаючи на неодноразові звернення позивача і гарантії з боку відповідача про здіснення оплати, останній не здійснив.

На цю заборгованість позивач нарахував передбачену умовами договором пеню за несвоєчасну оплату продукції, а також просив стягнути моральні і матеріальні збитки.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.02.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі.

Відповідач надав місцевому суду відзив на позов , в якому просив відмовити в його задоволенні з посиланням на те, що позивач у порушення умов договору та приписів чинного законодавства, поставивши йому вищезазначений товар не додав, незважаючи на заявлені ним (відповідачем) вимоги, до цієї продукції необхідної документації щодо її якості та комплектності, а тому в нього (відповідача) не виникло зобов'язання по її оплаті.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.03.2013 р. (повний текст якого підписано суддею Дубовою Т. М. 21.03.2013 р.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 135 501 грн.00 коп. основного боргу; 6724 грн. 69 коп. - пені, а також судовий збір в розмірі 2854 грн. 58 коп., а в решті частині позову ( в стягненні моральних та матеріальних збитків та частини пені в розмірі 124,61 грн.) відмовив.

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості і частини суми пені суд послався на обґрунтованість і доведеність належними доказами цих вимог. Відмовляючи в решті позову суд зазначив, що позивач не довів виникнення в нього матеріальних і моральних збитків та невірно розрахував розмір пені що підлягає стягнення.

Позивач незважаючи на те, що його позовні вимоги були задоволенні місцевим судом лише частково не оскаржив вказане судове рішення в апеляційному порядку.

Частково не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду в частині стягнення з нього 135 501грн.00 коп. основного боргу і 6724 грн. 69 коп. - пені, а також судового збору в розмірі 2854,58 грн. скасувати та ухвалити нове яким відмовити позивачу в задоволенні цих вимог.

Свою позицію скаржник мотивував тим, що при розгляді справи місцевий суд припустився порушення процесуальних та матеріальних норм права не врахувавши, що позивач у порушення умов договору та приписів чинного законодавства поставивши йому товар не додав, незважаючи на заявлені ним (відповідачем) вимоги, до цього товару необхідної документації щодо його якості та комплектності, а тому у відповідача не виникло зобов'язання по оплаті цього товару.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09..04.2013 р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.05.2013 р. о 10 : 30 год. , про що сторони згідно приписів ст.98 ГПК України були повідомлені належним чином.

16.05.2013р. до суду від позивача надійшла „відповідь на скаргу" у який він погоджуючись з рішенням місцевого суду просив: признати це судове рішення; відшкодувати йому матеріальні збитки понесені у зв'язку з його участю в місцевому господарському суді та витрати на відрядження в м. Одеси в судове засідання на загальну суму 60207,08 грн.; накласти арешт на банківські рахунки відповідача та покласти на останнього судові витрати.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином і колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.

Представники позивача в усних поясненнях наданих суду просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити і залишити рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представників позивача, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, 10.08.2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №10/135 (надалі - Договір) (а.с.13-15), згідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити покупцю ( відповідачу) у десятиденний строк , після отримання постачальником узгодженої заявки на партію товару, ножі грейдерні (1830 х 155 х 12, СТ. 65Г)", які повинні відповідати діючим ГОСТам (ДСТУ) і ТУ, а покупець оплатити отриманий товар протягом 45 календарних днів від дати поставки товару. При цьому підставою для перерахування оплати за товар є рахунок від постачальника. (п.п. 1,2.1.,3.3.).

Згідно п.3.3 Договору датою поставки товару вважається дата отримання цього товару покупцем та одночасного надання постачальником покупцю документів вказаних у п.5.2 цього договору приймання товару.

Згідно п.3.4 Договору приймання товару оформленням товаросупровідних документів здійснюється представником покупця, повноваження якого підтверджується довіреністю.

Пунктом 5.2. Договору передбачено перелік документів які зобов'язаний надати постачальник покупцеві на товар що поставляється. Зокрема постачальник повинен надати : рахунок; видаткову накладну; податкову накладну.

У пункті 5.3 Договору сторони узгодили, що за прострочення терміну оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочення.

Наявні у справі докази свідчать про те, що позивач поставив відповідачу 21.08.2012р. передбачений договором товар - ножі грейдерні у кількості 250 шт. на загальну суму 162501,00 грн. Зокрема цей факт підтверджується наступними доказами (а.с.19-22):

заявкою відповідача про відпуск йому цього товару;

видатковою накладною про поставку вказаного товару, підписаною позивачем та представником відповідача без будь-яких зауважень;

податковою накладною;

довіреністю відповідача на отримання його представником вказаного товару.

Викладене свідчить, що позивач виконав умови договору належним чином.

З наявній у справі банківський виписки вбачається, що відповідач оплатив 19.09.2012р. позивачу за вказаний товар лише 27 000 грн. (а.с.42).

Доказів оплати решти вартості товару, відповідач у порушення приписів ст.33 ГПК України суду не надав і як вбачається з матеріалів справи не оспорює факт такої несплати.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд встановивши наявність вказаної позивачем заборгованості, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, обґрунтовано стягнув цю заборгованість з відповідача на користь позивача.

Доводи скаржника про те, що він не повинен оплачувати цей товар, оскільки позивач не надав йому документацію яка підтверджує комплектність та якість товару обґрунтовано не прийнято місцевим судом до уваги з наступних підстав.

Так умовами договору (п.5.2.) сторони чітко визначили і узгодили конкретний вичерпаний перелік документів які складаються (надаються) при поставки товару та які є необхідними для його плати і зазначені відповідачем документація не передбачена умовами договору.

Крім того чинними законодавством ( інструкції №П 7 і № П6 від 25.04.1966р.) встановлено чіткий порядок встановлення факту недостачі, неякісності та/або некомплектності товару, порядок складання з цього приводу відповідних документів та пред'явлення з цього приводу претензій і рекламацій.

Проте відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав суду будь-яких передбачених вищезазначеними нормативними актами або іншім чинним законодавством документів (доказів) які б підтверджували неякісність та /або некомплектність отриманого ним від позивача товару, а відтак його доводи не можуть прийматись до уваги.

Слід також зазначити, що відповідач отримавши товар без будь-яких зауважень і частково оплативши товар вже після його отримання (а не авансом як він зазначає у відзиві на позов і апеляційній скарзі), фактично визнав не тільки факт його поставки а й факт якісності та комплектності товару.

Крім того посилаючись на п.2.1. Договору скаржник не довів будь-якими доказами, що отриманий ним товар не відповідає діючим ГОСТам (ДСТУ) і ТУ, тобто не довів що позивач порушив умови договору.

Посилання скаржника на те, що позивач у порушення приписів ст.662 ЦК України не передав йому сертифікат на отриманий товар, а тому він (відповідач) мав призупинити виконання своїх зобов'язань по оплаті товару також не приймаються до уваги з огляду на таке.

Так ч.1 ст. 662 ЦК України встановлено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо ), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Проте Договором не передбачено обов'язковість передачі продавцем покупцю сертифікату або будь-яких інших документів, крім тих що зазначені в п.5.2. Договору, і саме з передачею лише цих документів (поряд з передачею самого товару), а не будь-яких інших у відповідача виникає обов'язок оплатити товар.

З огляду на викладене посилання скаржника, що юридично строк оплати товару не настав, а тому немає підстав для нарахування штрафних санкцій не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду, як в частині стягнення заборгованості, так і в частині стягнення пені.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені та перерахунок цього стягнення зроблений місцевим судом колегія суддів дійшла висновку, що рахунок зроблений місцевим судом виконано арифметично правильно.

За таких обставин та враховуючи приписи пункту 5.3. Договору місцевий суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача поряд з вищезазначеною заборгованістю пеню в розмірі 6724 грн. 69 коп., а не у зазначеній позивачем сумі.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Переглядаючи справу відповідно до приписів ст.101 ГПК України повторно, тобто в повному обсягу, а не тільки на підставах зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення з відповідача матеріальних і моральних збитків, оскільки в матеріалах справи дійсно відсутні будь-які належні, достатні і допустимі докази виникнення у позивача цих збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору.

Оцінюючи вимоги позивача зазначені у „відповіді" на апеляційну скаргу ( признати рішення місцевого суду у цієї справі; відшкодувати йому матеріальні збитки понесені у зв'язку з його участю в місцевому господарському суді та витрати на відрядження в м. Одеси в судове засідання на загальну суму 60207,08 грн.; накласти арешт на банківські рахунки відповідача та покласти на останнього судові витрати) колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.

По-перше, суд апеляційної інстанції згідно приписів ст. 103 ГПК України не має таких повноважень як признання рішення суду першої інстанції.

По-друге, вимога про стягнення матеріальних збитків нібито понесених позивачем при розглядові справи в суді першої інстанції по цієї справі не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а відтак відповідно до приписів ч.3 ст. 101 ГПК України не може розглядатись апеляційною інстанцією.

По-третє, стягнення матеріальних збитків нібито понесених позивачем на відрядження в м. Одеси в судове засідання також не підлягає задоволенню, оскільки явка позивача в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а крім того він не надав доказів понесення ним вказаних витрат .

По-четверте, позивач не обґрунтував необхідність накладення арешту на банківські рахунки відповідача і не навів передбачених ст. 66 ГПК України підстав для застосування такого виду забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду ,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.03.2013р. у справі № 915/247/13-г залишити без змін , а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор" ВАТ „Державної акціонерної компанії „Автомобільні дороги України" - без задоволення .

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 22.05.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.