Ухвала

від 15.05.2013 по справі 2а-9938/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2013 року м. Київ К/9991/5215/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Борисенко І.В., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011

у справі № 2а-9938/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергореконструкція» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним акта невиїзної документальної перевірки від 17.12.2009 № 2227/23-12/35255848 та про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2009 № 0009442312/0.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2010 було відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання нечинним зазначеного акта перевірки. Постановою названого суду від 27.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011, решту позовних вимог задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення скасовано.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2008 по 10.11.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 17.12.2009 № 2227/23-12/35255848 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2009, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 269 400 грн. (у тому числі 179 600 грн. за основним платежем та 89800 грн. за штрафними санкціями).

Мотивом для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про заниження позивачем у перевіреному періоді бази оподаткування ПДВ за рахунок безпідставного включення до податкового кредиту сум цього податку по господарським операціям з поставки товару (запасних частин до дизелів) з товариством з обмеженою відповідальністю «Оптпостач-Бізнесгруп» (далі - ТОВ «Оптпостач-Бізнесгруп») на підставі договорів від 02.12.2008 № 01-02/12 та від 24.09.2008 № 01-24/09.

При цьому ДПІ виходила з недостовірності документів, поданих Товариством на підтвердження права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що відповідні документи були оформлені від імені названого контрагента невстановленими особами, а також з фіктивності спірних операцій.

У висновку про незаконність зазначеного донарахування попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з такого.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника на податковий кредит обумовлено придбанням ним товарів (робіт, послуг) для здійснення діяльності, що визнається об'єктом оподаткування ПДВ, а також наявністю податкових накладних та відповідних первинних документів, які достовірно підтверджують факт здійснення господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що реальність виконання операцій з придбання позивачем товару у ТОВ «Оптпостач-Бізнесгруп» підтверджується необхідними первинними документами - договорами поставки зі специфікаціями до них, актами приймання-передачі, видатковими накладними, податковими накладними; придбану продукцію (запчастини до дизелів) було використано позивачем у господарській діяльності шляхом її подальшого продажу державному підприємству національній атомній енергогенеруючій компанії «Енергоатом» за договором поставки від 05.11.2008 № 017-АС-2008.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Недійсність податкових накладних, складених від імені ТОВ «Оптпостач-Бізнесгруп», та безтоварність спірних операцій податкова інспекція обумовлює показаннями ОСОБА_1, який числився директором цього товариства та заперечував свою причетність до підписання первинних документів від імені ТОВ «Оптпостач-Бізнесгруп» та до його фінансово-господарської діяльності.

Втім обов'язок зі складення податкової накладної, яка є підставою для формування покупцем податкового кредиту, та відображення у ній відомостей, визначених у підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладається на продавця. Відповідно, при дотриманні контрагентом вказаних вимог щодо оформлення необхідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

А відтак у розглядуваному випадку та обставина, що первинні документи від імені контрагента підписані особою, що заперечує їх підписання та наявність у неї повноважень керівника (з посиланням на недостовірність реєстраційних відомостей про неї як про керівника у Єдиному державному реєстрі) не є беззаперечною та достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ.

Самі по собі показання ОСОБА_1 не можуть підтверджувати недостовірність податкових накладних та інших документів, складених від імені ТОВ «Оптпостач-Бізнесгруп», а також слугувати свідченням безтоварності спірних операцій, позаяк зазначена особа не має ніякого відношення до діяльності цього контрагента, а відтак не може володіти інформацією про фактичний стан правовідносин ТОВ «Оптпостач-Бізнесгруп» з контрагентами.

Доводи ДПІ про недекларування постачальником позивача та про несплату ним відповідних сум ПДВ до бюджет також були обґрунтовано відхилені судами. Адже порушення податкової дисципліни контрагентом не може розцінюватися як доказ добросовісності платника, який не наділений повноваженнями втручатися у діяльність інших осіб. Платник не може нести відповідальність за діяння його контрагентів, що перебувають поза межами його впливу.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2а-9938/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Борисенко І.В. Приходько