Постанова

від 23.05.2013 по справі 815/2451/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2451/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року 10 год.20 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Чебан О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Точка опори 83» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов підприємства «Точка опори 83» (далі - ТОВ «Точка опори 83) до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси), в якому позивач просить суд скасувати прийняті ДПІ у Суворовському районі м. Одеси складені 04.03.2013 року податкове повідомлення-рішення № 0000322201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 64728 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000312201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 74438 грн..

У своєму позові позивач зазначив, що на підставі складеного ДПІ у Суворовському районі м. Одеси акта про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Точка опори 83» по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками ТОВ «Олдеко» за період жовтень-листопад 2011 року, ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» за період грудень 2011 року, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.03.2012 року № 0000322201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 64728 грн. та № 0000312201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 74438 грн. позивач вказує на не доведеність та викривлення фактів та обставин справи, що були відображені в акті перевірки, на підставі якого прийняті вищезгадані податкові повідомлення-рішення. З цього приводу позивач повідомив, що ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» були постачальниками товарно-матеріальних цінностей, що використовувались позивачем в основному виді його господарської діяльності - виробництві меблів та їх реалізації. На час здійснення правочинів із вказаними особами, як зазначає позивач, вони були правоздатними та мали свідоцтва платників ПДВ. Доводами відповідача, що викладені в акті перевірки як докази виявлених з боку позивача порушень, є неможливість проведення зустрічної звірки або документальної перевірки органами державної податкової служби вказаних контрагентів позивача, наявність у них стану відсутності за місцезнаходженням, відсутність власних основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Позивач наголошує на тому, що вищезазначені припущення відповідача відносно ТОВ «Олдеко» були спростовані ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 року по справі № 2а/1570/795/2012, а в частині його взаємовідносин з ТОВ «Фортуна Лайн» - ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року по справі № 1570/2668/2012; щодо ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» - постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 07.02.2013 року по справі № 2а-17070/12/2670. Позивач зазначив, що для обґрунтування своїх висновків відповідач користується відсутніми у Податковому кодексі України дефініціями та термінами такими як стан платника-10, транзитні фінансові потоки, технічний персонал, база даних АІС ТАХ, виробничі активи. Натомість позивач вказує на наявність у нього всіх необхідних первинних документів, які, на його думку, свідчать про фактичне придбання, сплату, транспортування та подальший продаж товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагентів. Хибними, на думку позивача, є посилання відповідачем на неналежне виконання податкових зобов'язань його постачальниками, оскільки чинне податкове законодавство України не ставить право платника на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ при придбанні товару у залежність від отримання документального підтвердження належного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету, що встановлено постановою Верховного Суду України від 19.03.2012 року по аналогічній справі № 21-316а11, тоді як постанови Верховного суду України згідно з нормами ст. 244-2 КАС України мають преюдиціальний характер при розгляді інших справ. Також щодо висновків відповідача про завищення позивачем витрат, що формують собівартість і враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у 2-4 кварталах 2011 року, позивач зауважив, що під час перевірки у відповідача була відсутня необхідна первинна інформація з цього приводу. Крім того, посилаючись на норми п. 6 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, позивач вказує на безпідставність застосування до нього штрафних санкцій.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 137-138), в яких зазначив, що ним було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах ПП «Точка опори 83» з контрагентами постачальниками ТОВ «Олдеко» за період жовтень-листопад 2011 року, ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» за період грудень 2011 року. Відповідачем від ДПІ у Приморському районі м. Одеси було отримано інформацію , акт про неможливість проведення виїзної документальної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Олдеко» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період листопад 2011 року та акт пор неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Олдеко» щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період жовтень 2011 року. Як зазначає відповідач, з наведеної інформації вбачалось, що ТОВ «Олдеко» відсутнє за своїм місцезнаходженням, на підприємстві зареєстровано лише одну особу, яка є директором та бухгалтером, у зв'язку з чим у цього підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а згідно з ч. 1, 5 ст. 293, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період жовтень-листопад 2011 року є нікчемними та не спричиняють настання правових наслідків крім тих, які пов'язані з їх недійсністю. Також відповідачем було отримано аналогічну інформацію від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відносно ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ». Враховуючи той факт, що ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» відсутні за місцем знаходження, податкові накладні, видані даними суб'єктами господарювання, виходячи з положень норм ст. 201 Податкового кодексу України, на думку відповідача, не відповідають вимогам податкового законодавства та не можуть вважатися належно оформленими.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені ним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти нього, пояснення сторін, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

На підставі наказу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 01.02.2013 року № 144 (а.с. 157) ДПІ у Суворовському районі м. Одеси було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Точка опори 83», код ЄДРПОУ 34673685, по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками ТОВ «Олдеко» (код ЄДРПОУ 37680145) за період жовтень-листопад 2011 року, ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» (код ЄДРПОУ 37145541) за період грудень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18.02.2013 року № 567/22-3/3467368 (а.с. 14-22).

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення ПП «Точка опори 83» п. 198.1 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 201.2. ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит в податкових деклараціях на суму 51782 грн.; п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за ІІ-ІV квартали 2011 року на загальну суму 59550 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси було прийнято податкове повідомлення від 04.03.2013 року № 0000322201, яким ПП «Точка опори 83» було збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 64728 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 51782 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 12946 грн. (а.с. 10), та податкове повідомлення-рішення від 04.03.2011 року № 0000312201, яким ПП «Точка опори 83» було збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 74438 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 59550 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -у сумі 14888 грн..

Як вбачається з акта перевірки, встановлені з боку позивача порушення пов'язуються відповідачем із відсутністю фактичної закупівлі товарів позивачем, відображенням у податковій звітності правових взаємовідносини із підприємствами-постачальниками ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що обумовлено інформацією відносно таких контрагентів, отриманою ним від інших податкових органів.

Зокрема, в акті перевірки містяться посилання на складений 17.02.2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси акт № 318/23-5/37680145 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Олдеко» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період листопад 2011 року (а.с. 160-163), в якому зазначено, що вказане підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням, не має на балансі складських та виробничих приміщень, транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів, а також викладена інформація стосовно його контрагентів, щодо яких наведені обставини, які свідчать про те, що відповідні підприємства мають ознаки «податкових ям» через відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, на підставі чого податковим органом зроблено висновок про відсутність реального характеру господарських операцій, які здійснювались ТОВ «Олдеко».

Крім того, в акті перевірки також наведені відомості, що викладені ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в акті від 12.06.2012 року № 549/22-20/37145541 про неможливість проведення перевірки ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за жовтень, грудень 2011 року (а.с. 164-172), згідно з якими останнє не мало можливості фактично здійснювати господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ», з постачальниками та покупцями.

Суд критично оцінює зазначені висновки відповідача, у зв'язку з чим вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі вищезгаданого акта перевірки, з огляду на таке.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 вищезгаданої статті передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Судом встановлено, що 03.10.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Олдеко» (постачальник) було укладено договір № 011011, відповідно до якого постачальник зобов'язується здійснити поставку товару, а покупець прийняти та оплатити даний товар на умовах цього договору. Договором передбачено, що кількість, асортимент, ціна товару по кожній поставці зазначається у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 37). Поставка товару за умовами цього договору з урахуванням укладеної 10.10.2011 року додатковою угодою до цього договору № 1 повинна відбуватись зі складу постачальника, що знаходиться у м. Одеса по вул. Промислова, 33 А до складу покупця силами та за рахунок покупця (а.с. 38).

На виконання умов цього договору ТОВ «Олдеко» було здійснено поставку розхідних матеріалів та фурнітури для виготовлення меблів відповідно до видаткової накладної від 03.10.2011 року № 100 на загальну суму 76683,60 грн., в тому числі ПДВ -у сумі 12780,60 грн. (а.с. 44-46); видаткової накладної від 01.11.2011 року № 94 на загальну суму 90113,10, в тому числі ПДВ - у сумі 15018,85 грн. (а.с.47- 50).

ТОВ «Олдеко», яке є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 22.09.2011 року № 200002335 (а.с.198 ), були виписані відповідні податкові накладні (а.с. 51-60).

Доставка товару відповідно до умов договору була здійснена за рахунок позивача зі складського приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 33А, що підтверджується наданими до суду товарно-транспортними накладними (а.с. 61-65). Доставка вантажу була організована позивачем шляхом укладання договору транспортного перевезення від 01.06.2011 року із Заводом «Продмаш» (а.с. 79-80), який на підставі заявок-додатків до договору (а.с. 81-82) забезпечував перевезення вантажу, про що сторонами за цим договором були складені акт наданих послуг (а.с 84-85).

Оплата постачальнику придбаного позивачем товару підтверджується наданими до суду копіями платіжних доручень (а.с.199-213).

Судом також встановлено, що 01.12.2011 року позивачем (покупець) було укладено договір № 011207 із ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» (постачальник), згідно з яким постачальник зобов'язується здійснити поставку товару, а покупець - приймати та оплачувати даний товар на умовах договору. Договором передбачено, що кількість, асортимент, ціна товару по кожній поставці зазначається у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 66-67). Поставка товару за умовами цього договору з урахуванням укладеної 08.12..2011 року додатковою угодою до цього договору № 1 повинна відбуватись зі складу постачальника, що знаходиться у м. Одеса, ст. Усатове до складу покупця силами та за рахунок покупця (а.с. 67).

На виконання умов цього договору ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» було здійснено поставку розхідних матеріалів та фурнітури для виготовлення меблів відповідно до видаткової накладної від 01.12.2011 року № 011213 на загальну суму 143896,80 грн., в тому числі ПДВ -у сумі 23982,80 грн. (а.с. 71-72);.

ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ», яке є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 09.07.2010 року № 100292348 (а.с.193 ), була виписана відповідна податкова накладна (а.с. 73-75).

Доставка товару відповідно до умов договору була здійснена за рахунок позивача зі складського приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, ст. Усатово, що підтверджується наданою до суду товарно-транспортною накладною (а.с. 76-78). При цьому доставка вантажу була організована позивачем шляхом укладання договору транспортного перевезення від 01.06.2011 року із Заводом «Продмаш» (а.с. 79-80), який на підставі заявки-додатку до договору (а.с. 83) забезпечив перевезення вантажу, про що сторонами за цим договором був складений акт наданих послуг (а.с 86).

Оплата постачальнику придбаного позивачем товару підтверджується наданими до суду копіями платіжних доручень (а.с.199-213).

Як свідчать матеріали справи, придбаний у ТОВ «Олдеко», ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» товар позивач реалізує іншим суб'єктам господарювання, про що свідчать відповідні видаткові накладні (а.с.93-101). Тим самим судом встановлено, що придбаний товар позивач використовував в оподатковуваних операціях в межах власної господарської діяльності.

Таки чином, судом встановлено, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «Олдеко», ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, та позивачем дотримано умов, встановлених податковим законодавством для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Посилання відповідача на невідповідність вимогам чинного законодавства податкових накладних, складених ТОВ «Олдеко» внаслідок проведених господарських операцій із ПП «Точка опори 83» через зазначення неправдивих відомостей про місцезнаходження ТОВ «Олдеко» суд вважає необґрунтованими. Як вбачається зі змісту акта перевірки, складеного за результатами перевірки ПП «Точка опори 83», такий висновок відповідача пов'язаний із інформацією, наведеною у вищевказаному акт пор неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Олдеко». Водночас, будь-яких доказів відсутності ТОВ «Олдеко» за місцезнаходженням на момент вчинення правочину із позивачем до суду не надано, а дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо складання такого акта постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2012 року по справі № 2а/1570/795/2012, що залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року (наявна у Єдиному реєстрі судових рішень), були визнані протиправними, у зв'язку з чим вищезгаданий документ не може розглядатись судом як належний доказ у справі.

Факт дослідження відповідачем первинної документації по взаємовідносинах позивача із ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» відповідачем в акті перевірки не відображений та будь-яких обставин, які свідчать про невідповідність цих документів вимогам законодавства, не встановлено.

Крім того, суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність контрагентів ПП «Точка опори 83» за їх місцезнаходженням, яке засвідчено у відповідному акті, оскільки сам по собі факт відсутності контрагентів платника податку за його місцезнаходженням або неподання ним певного виду звітності не свідчить про протиправність ведення ним господарської діяльності та не може створювати негативних наслідків для контрагентів такого платника податку.

Суд вважає безпідставними також твердження відповідача про відсутність у контрагентів ПП «Точка опори 83» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, що пов'язано із відсутністю власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, низькою чисельністю працівників тощо, оскільки чинним законодавством взагалі не визначено обов'язкових для виконання вимог щодо умов провадження того чи іншого видів господарської діяльності, окрім тих, що підлягають ліцензуванню. Поряд з цим, зазначені доводи відповідача не підтверджуються відповідними доказами у справі.

При цьому слід враховувати, що підприємства у своїй діяльності не обмежені в праві укладати господарсько-правові угоди із іншими суб'єктами господарювання щодо оренди приміщень, устаткування та автотранспорту, використовувати залучені за цивільно-правовими угодами трудові та інші ресурси тощо, у зв'язку з чим невідображення у податковій звітності відомостей про наявні власні основні фонди не може розглядатись як безумовне свідчення відсутності у такого підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності.

В свою чергу, ані з акта перевірки, складеного за результатами проведення перевірки ПП «Точка опори 83», ані з актів, складених відносно контрагентів позивача, на які відповідач посилається в обґрунтування своїх висновків щодо встановлених порушень, не вбачається, що податковими органами вчинялись будь-які дії щодо встановлення фактичної наявності чи відсутності у контрагентів позивача основних фондів, транспортних засобів, виробничих приміщень, технічного персоналу. Окремо не досліджувався також факт укладання зазначеними підприємствами господарсько-правових угод щодо користування активами інших суб'єктів господарювання. Крім того, до суду не надано звітності контрагентів позивача, на підставі якої відповідачем було зроблено відповідний висновок.

Поряд з цим, на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки, відповідачем не надано до суду будь-яких доказів, які б підтверджували встановлені ним обставини щодо підприємств-контрагентів позивача, тоді як сам по собі акт перевірки не є доказом тих обставин, про які в ньому зазначено, а становить собою лише документ, який акумулює певну відому інформацію з приводу діяльності підприємства та не має преюдиціального значення.

Вищезгадані обставини свідчать про те, що викладені відповідачем в акті перевірки відомості не відповідають вимогам п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши у взаємному зв'язку наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що факти, викладені в акті перевірки від 18.02.2013 року № 567/22-3/3467368 щодо встановлених з боку ПП «Точка опори 83» порушень норм податкового законодавства не підтверджуються документально. Поряд з цим, наявні у матеріалах справи первинні документи свідчать про правомірність формування позивачем податку на додану вартість та витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ».

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2,4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «Точка опори 83» до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати прийняті державною податковою інспекцією у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 04.03.2013 року № 0000322201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 64728 гривень та податкове повідомлення-рішення №0000312201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 74438 гривень.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 23 травня 2013 року.

Суддя С.М.Корой