Ухвала

від 21.11.2013 по справі 815/2451/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р.Справа № 815/2451/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю сторін:

представник позивача - Бейгельзімер М.Г.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Точка опори 83» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року приватне підприємство «Точка опори 83» (надалі - позивач, ПП «Точка опори 83») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси) податкові повідомлення-рішення від 04 березня 2013 року, а саме: №0000322201, яким позивачу на 64 728 грн. збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, та №0000312201, яким позивачу на суму74 438 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

В обґрунтування позивач зазначив, що ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» були постачальниками товарно-матеріальний цінностей, що використовувались ПП «Точка опори 83» в основному виді його господарської діяльності - виробництві меблів та їх реалізації. Окрім того, на час здійснення позивачем правочинів із вказаними контрагентами, вони були правоздатними та мали свідоцтва платників ПДВ.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року адміністративний позов - задоволено.

Суд скасував прийняті державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 04 березня 2013 року № 0000322201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 64 728 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000312201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 74438 грн.

В апеляційній скарзі ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, апелянт зазначив, що оскільки у ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, то згідно із ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, угоди з контрагентами за період жовтень-листопад 2011 року є нікчемними та не спричиняють настання правових наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Представник позивача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції просив рішення суду першої інстанції залишити в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду справи, сповіщений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку ч.4 ст. 196 КАС України.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Точка опори 83» по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками ТОВ «Олдеко» за період жовтень-листопад 2011 року, ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» за період грудень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18 лютого 2013 року № 567/22-3/3467368.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.1 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 201.2. ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), внаслідок чого завищено податковий кредит в податкових деклараціях на суму 51 782 грн.; п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за ІІ-ІV квартали 2011 року на загальну суму 59 550 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси було прийнято податкове повідомлення від 04 березня 2013 року № 0000322201, яким ПП «Точка опори 83» було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 64 728 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 51 782 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 12 946 грн. (а.с. 10), та податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2011 року № 0000312201, яким ПП «Точка опори 83» було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 74 438 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 59 550 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -у сумі 14 888 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що доводи відповідача про відсутність у контрагентів ПП «Точка опори 83» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, що пов'язано із відсутністю власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, низькою чисельністю працівників тощо, не підтверджуються відповідними доказами у справі.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що при постановленні рішення, судом першої інстанції було дотримано вимоги ст. 159 КАС України у зв'язку з наступним.

Так, згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З системного аналізу наведених нормі вбачається, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Встановлені з боку позивача порушення пов'язуються відповідачем із відсутністю фактичної закупівлі товарів позивачем, відображенням у податковій звітності правових взаємовідносини із підприємствами-постачальниками ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що обумовлено інформацією відносно таких контрагентів, отриманою ним від інших податкових органів.

Зокрема, в акті перевірки та в апеляційній скарзі містяться посилання на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 318/23-5/37680145 від 17 лютого 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Олдеко» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період листопад 2011 року, в якому зазначено, що вказане підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням, не має на балансі складських та виробничих приміщень, транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів, та на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12 червня 2012 року № 549/22-20/37145541 про неможливість проведення перевірки ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за жовтень, грудень 2011 року, згідно з якими останнє не мало можливості фактично здійснювати господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вказані посилання апелянта, у зв'язку із наступним.

Матеріалами справи встановлено, що 03 жовтня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Олдеко» (постачальник) було укладено договір № 011011, відповідно до якого постачальник зобов'язується здійснити поставку товару, а покупець прийняти та оплатити даний товар на умовах цього договору. Договором передбачено, що кількість, асортимент, ціна товару по кожній поставці зазначається у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 37).

Поставка товару за умовами цього договору з урахуванням укладеної 10 жовтня 2011 року додатковою угодою до цього договору № 1 повинна відбуватись зі складу постачальника, що знаходиться у м. Одеса по вул. Промислова, 33 А до складу покупця силами та за рахунок покупця (а.с. 38).

На виконання умов цього договору було здійснено поставку розхідних матеріалів та фурнітури для виготовлення меблів відповідно до видаткової накладної від 03 жовтня 2011 року № 100 на загальну суму 76 683,60 грн., в тому числі ПДВ -у сумі 12 780,60 грн. (а.с. 44-46); видаткової накладної від 01 листопада 2011 року № 94 на загальну суму 90 113,10, в тому числі ПДВ - у сумі 15 018,85 грн. (а.с.47- 50).

ТОВ «Олдеко», яке є платником податку на додану вартість (а.с.198), були виписані відповідні податкові накладні, наявні в матеріалах справи (а.с. 51-60).

Доставка товару, відповідно до умов договору, була здійснена за рахунок позивача зі складського приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 33А, що підтверджується товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи (а.с. 61-65).

Доставка вантажу була організована позивачем шляхом укладання договору транспортного перевезення від 01 червня 2011 року із Заводом «Продмаш» (а.с. 79-80), який на підставі заявок-додатків до договору (а.с. 81-82) забезпечував перевезення вантажу, про що сторонами за цим договором були складені акт наданих послуг (а.с 84-85).

Оплата постачальнику придбаного позивачем товару підтверджується наданими до суду копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи (а.с.199-213).

Судом також встановлено, що 01 грудня 2011 року позивачем (покупець) було укладено договір № 011207 із ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» (постачальник), згідно з яким постачальник зобов'язується здійснити поставку товару, а покупець - приймати та оплачувати даний товар на умовах договору. Договором передбачено, що кількість, асортимент, ціна товару по кожній поставці зазначається у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 66-67).

Поставка товару за умовами цього договору з урахуванням укладеної 08 грудня 2011 року додаткової угоди до цього договору № 1 повинна відбуватись зі складу постачальника, що знаходиться у м. Одеса, смт. Усатове до складу покупця силами та за рахунок покупця (а.с. 67).

На виконання умов цього договору було здійснено поставку розхідних матеріалів та фурнітури для виготовлення меблів відповідно до видаткової накладної від 01 грудня 2011 року № 011213 на загальну суму 143 896,80 грн., в тому числі ПДВ -у сумі 23 982,80 грн. (а.с. 71-72).

ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ», яке є платником податку на додану вартість (а.с.193), була виписана відповідна податкова накладна (а.с. 73-75).

Доставка товару, відповідно до умов договору, була здійснена за рахунок позивача зі складського приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, смт. Усатове, що підтверджується наданою до суду товарно-транспортною накладною (а.с. 76-78).

При цьому, доставка вантажу була організована позивачем шляхом укладання договору транспортного перевезення від 01 червня 2011 року із Заводом «Продмаш» (а.с. 79-80), який на підставі заявки-додатку до договору (а.с. 83) забезпечив перевезення вантажу, про що сторонами за цим договором був складений акт наданих послуг (а.с 86).

Оплата постачальнику придбаного позивачем товару підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.199-213).

Окрім того, як свідчать матеріали справи, придбаний у ТОВ «Олдеко», ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» товар позивач не тільки використовував товар у своїй господарській діяльності, а й реалізовував іншим суб'єктам господарювання, про що свідчать відповідні видаткові накладні (а.с.93-101).

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність контрагентів ПП «Точка опори 83» за їх місцезнаходженням, яке засвідчено у акті перевірки, оскільки сам по собі факт відсутності контрагентів платника податку за його місцезнаходженням або неподання ним певного виду звітності не свідчить про протиправність ведення ним господарської діяльності та не може створювати негативних наслідків для контрагентів такого платника податку.

Окрім того, апелянт, посилаючись на відсутність у контрагентів ПП «Точка опори 83» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, що пов'язано із відсутністю власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, низькою чисельністю працівників тощо, не надав ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції відповідних доказів та не зазначив, якими саме нормативно-правовими актами визначені обов'язкові для виконання вимоги щодо умов провадження того чи іншого видів господарської діяльності, окрім тих, що підлягають ліцензуванню.

При цьому суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що підприємства у своїй діяльності не обмежені в праві укладати господарсько-правові угоди із іншими суб'єктами господарювання щодо оренди приміщень, устаткування та автотранспорту, використовувати залучені за цивільно-правовими угодами трудові та інші ресурси тощо, у зв'язку з чим невідображення у податковій звітності відомостей про наявні власні основні фонди не може розглядатись як безумовне свідчення відсутності у такого підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин справи та норм чинного податкового законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентами ТОВ «Олдеко» та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, позивачем дотримано умов, встановлених податковим законодавством для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Зважаючи на зазначене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Точка опори 83» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст ухвали виготовлений 26.11.2013 року.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова