Постанова

від 23.04.2013 по справі 2а-12666/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12666/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.,

Суддя-доповідач: Бабенко К.А

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й., секретаря Калганової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІКС» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІКС» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, за участю Прокуратури Печерського району м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень форми «В1», «Р», -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, Постанову суду першої інстанції в частині скасувати та ухвалити в цій частині нову Постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, про що складено Акт від 31.03.2010 року №32/0702/33302513, копія якого наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 66-95).

Перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог Наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997 року «Про порядок заповнення декларації по податку на додану вартість», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 року за №250/2054, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7, пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, а саме, збільшення ним у грудні 2009 року та січні 2010 року на 806 685 грн. суми з податку на додану вартість.

На підставі вищезазначених порушень, Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 06.04.2010 року №0000240702/0, копія якого також наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 106), та яким зменшено Позивачу на 806 685 грн. суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, за результатами якого Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва прийнято Рішення про результати розгляду первинної скарги від 08.06.2010 року №31568/10/25-011, копія якого наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 112-118), та яким зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення, в зв'язку з чим, 11 червня 2010 року Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000240702/1, копія якого також наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 125).

Рішенням про результати розгляду повторної скарги Державної податкової адміністрації у м. Києві від 29.07.2010 року №3863/10/25-114, копія якого наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 126-130), податкові повідомлення-рішення форми «В1» від 06.04.2010 року №0000240702/0 та від 11.06.2010 року №0000240702/1 залишено без змін, а скарга - без задоволення, в зв'язку з чим, 29 липня 2010 року Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000240702/2, копія якого також наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 30).

За результатами розгляду повторної скарги Позивача Державною податковою адміністрацією України прийнято відповідне Рішення, копія якого наявна в матеріалах справи (т. І, 136-140), та яким вищезазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення, в зв'язку з чим, 20 жовтня 2010 року Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000240702/3, копія якого також наявна в матеріалах справи (т. ІІ, а.с. 32).

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку Позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року, про що складено Акт від 31.05.2010 року №51/07-02/33302513, копія якого наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 141-174).

Перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, а саме, збільшення ним сум з податку на додану вартість, включених до податкового кредиту за жовтень 2009 року на 259 585 грн., за листопад 2009 року на 965 563 грн., за грудень 2009 року на 2 575 052 грн., за січень 2010 року на 1 269 649 грн. та суми з податку на додану вартість, заявлену ним до відшкодування за січень 2010 року на 2 172 663 грн., заниження суми податку на додану вартість за грудень 2009 року на 805 746 грн..

На підставі вищезазначених порушень, Відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення форми «В1» від 04.06.2010 року №0000420702/0, №0000430702/0, копії яких наявні в матеріалах справи (т. ІІ, а.с. 48-49), та якими зменшено Позивачу на 2 172 663 грн. суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та збільшено на 1 208 619 грн. суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі на 805 746 грн. за основним платежем і на 402 873 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, за результатами якого Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва прийнято Рішення про результати розгляду первинної скарги від 18.08.2010 року №45018/10/25-011, копія якого наявна в матеріалах справи (т. І, а.с. 194-201), та яким зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення, в зв'язку з чим, 10 вересня 2010 року Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «В1» №0000420702/1, №0000430702/1, копії яких також наявні в матеріалах справи (т. І, а.с. 203-204).

Як вбачається з Договору купівлі-продажу від 02 листопада 2007 року №02/11/07, укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грант», копія якого наявна в матеріалах справи (т. ІІ, а.с. 166-168), контрагент зобов'язався поставити і передати у власність Позивача товар, а Позивач - прийняти його та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до частини п'ятої ст. 203 та частини першої, другої ст. 215 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно із пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до ст. 1, частини першої ст. 3 та частин першої, другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем на виконання господарських зобов'язань та на підтвердження реальності придбання ним продукції за зазначеним Договором надано первинні документи, а саме, акти прийому-передачі товару та податкові накладні, копії яких також наявні в матеріалах справи (т. ІІ, а.с. 135-165, 101-108).

А як вбачається з Договору купівлі-продажу від 15 листопада 2009 року №15/11/09, укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Абріс-09», копія якого наявна в матеріалах справи (т. ІІ, а.с. 80-83), контрагент зобов'язався поставити і передати у власність Позивача товар, шкіряний напівфабрикат «Вет-блу», а Позивач - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

Позивачем на виконання господарських зобов'язань та на підтвердження реальності придбання ним продукції за зазначеним Договором надано первинні документи, а саме, видаткову накладну від 18.11.2009 року, рахунок - фактуру, акт прийому-передачі товару від 15.11.2009 року та податкову накладну від 18.11.2009 року №38 на загальну суму 4 840 112 грн., в тому числі ПДВ 806 685 грн., копії яких також наявні в матеріалах справи (т. ІІ, а.с. 85-87, 111).

Як зазначено Відповідачем в Акті, Договір купівлі-продажу від 15 листопада 2009 року №15/11/09 є нікчемним, тому, як під час його укладення була відсутня згода однієї із сторін. Як вбачається з протоколу допиту свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Абріс-09» гр. ОСОБА_3 від 07.05.2010 року, ним зареєстровано підприємство за грошову винагороду, будь-які фінансово - господарські, бухгалтерські та податкові документи ним не підписувались та будь-кого на це уповноважено не було.

Проте, колегія суддів не погоджується з посиланням Відповідача в Акті на нікчемність правочинів, укладених між Позивачем та контрагентами, тому, як вини та умислу Позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку не встановлено, Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено умислу укладення угод між Позивачем та контрагентами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем не надано будь-яких рішень суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених Позивачем господарських операцій або судових рішень про визнання Договорів недійсними, що збігається з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в його Ухвалі від 05.12.2012 року (код ЄДРСР 27946361 ). Крім того, Позивач не має нести відповідальність за порушення податкового законодавства його контрагентами та/або їх посадовими особами.

Більш того, посилання Відповідача в Акті на Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2010 року, якою припинено юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Абріс-09» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, на час укладення зазначеного Договору та навіть на даний час запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підпримців про припинення його, як юридичної особи, будь-які докази анулювання його свідоцтва як платника податку на додану вартість, на час здійснення господарських операцій з Позивачем, відсутні, Відповідачем в суди першої та апеляційної інстанцій не надавалось.

Згідно із п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; не відносяться до податкового кредиту, зокрема, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 серпня 2012 року, Постанови судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів недослідження судами наявності доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, зокрема, факту перевезення придбаних товарів та їх оплати.

Згідно із частиною п'ятою ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції для розгляду справи.

А відповідно до частини другої ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Суд першої інстанції в оскаржуваній Постанові зазначає, що ним витребовувались вищезазначені докази, проте, це спростовується наявними матеріалами справи, зокрема, журналами судових засідань та відсутністю в матеріалах справи Ухвали про витребування доказів, в зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість ненадання відповідних доказів до суду першої інстанції.

Колегією суддів суду апеляційної інстанції досліджено надані в судовому засіданні представником Позивача Вантажно-митні декларації, рахунки-фактури, як на придбання так і на експорт товарів, сертифікати якості, завірені виробниками товарів, пакувальні листи, міжнародні товаро-транспортні накладні міжнародного товароперевізника, замовлення імпортерів Позивачу щодо транспортування товарів на відповідні адреси.

В зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів дійшла висновку, що Позивачем на виконання господарських зобов'язань, підтвердження товарності господарських операцій оформлено всі необхідні первинні документи, укладення Договорів спрямовано на реальне настання правових наслідків, вони відповідають економічному змісту та чинному законодавству, Позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, тому, оскаржені податкові повідомлення-рішення Відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.

Як вбачається з позовних вимог, Позивач просив визнати податкові повідомлення-рішення Відповідача нечинними, проте, колегія суддів зазначає, що визнання акта нечинним, стосується виключно нормативно-правового акта, наслідком чого є втрата ним чинності з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили, а визнання акта протиправним та його скасування стосується актів індивідуальної дії, які в цьому випадку втрачають свою дію з моменту їх прийняття.

Згідно із частиною першою ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перегляду рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо зобов'язання Відповідача надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок про відшкодування Позивачу з бюджету 2 979 348 грн. суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2010 року та стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в м. Києві на користь Позивача 2 979 348 грн. суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, тому, як Позивачем в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Відповідно до частини другої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Крім того, як вбачається з адміністративного позову та апеляційної скарги, Позивач просить лише скасувати податкові повідомлення-рішення, а відповідно до п. 1 частини другої ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і його скасування, тобто, скасуванню рішення суб'єкта владних повноважень передує саме визнання його протиправним, в зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виходу для повного захисту інтересів Позивача в частині задоволення позовних вимог за їх межі та визнання протиправним і скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Відповідача.

Позовні вимоги в частині зобов'язання Відповідача поновити в картці особового рахунку Позивача суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість відповідно до декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року задоволенню не підлягають, оскільки, картка особового рахунку платника податків є внутрішнім документом податкового органу, в якому ведеться облік сплати платником податків податку, зазначення у картці особового рахунку платника податку відповідних даних не породжує для Позивача будь-яких негативних правових наслідків, тому, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконаноподаткових повідомлень-рішень .

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, апеляційна скарга задовольняється частково, Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року в частині скасовується, з ухваленням в цій частині нової Постанови, якою адміністративний позов задовольняється.

Керуючись ст.ст. 11, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛТІКС» задовольнити частково, Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року в частині відмови визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.04.2010 року №0000240702/0, від 11.06.2010 року №0000240702/1, від 29.07.2010 року №0000240702/2, від 20.10.2010 року №0000240702/3, від 04.06.2010 року №0000420702/0, від 10.09.2010 року №0000420702/1, від 04.06.2010 року №0000430702/0, від 10.09.2010 року №0000430702/1 скасувати, ухвалити в цій частині нову Постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.04.2010 року №0000240702/0, від 11.06.2010 року №0000240702/1, від 29.07.2010 року №0000240702/2, від 20.10.2010 року №0000240702/3, від 04.06.2010 року №0000420702/0, від 10.09.2010 року №0000420702/1, від 04.06.2010 року №0000430702/0, від 10.09.2010 року №0000430702/1.

В іншій частині Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Постанову складено у повному обсязі 29.04.2013 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.

Головуючий суддя Бабенко К.А

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.