Постанова

від 21.05.2019 по справі 2а-12666/12/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 травня 2019 року

справа №2а-12666/12/2670

адміністративне провадження №К/9901/19313/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Селтікс

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року у складі судді Літвінової А.В.,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року у складі суддів Троян Н.М., Гром Л.М., Твердохліб В.А.,

у справі №2а-12666/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Селтікс

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Міністерства доходів і зборів у м. Києві,

Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення грошових коштів,

У С Т А Н О В И В :

15 жовтня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селтіск" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Міністерства доходів і зборів у м. Києві (далі - податковий орган, перший відповідач у справі) та до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - орган казначейської служби, другий відповідач у справі), у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва №0000240702/0 від 06.04.2010, № 0000240702/1 від 11.06.2010, № 0000240702/2 від 29.07.2010, № 0000240702/3 від 20.10.2010, № 0000420702/0 від 04.06.2010, № 0000420702/1 від 10.09.2010, № 0000430702/0 від 04.06.2010, № 0000430702/1 від 10.09.2010, зобов`язати податковий орган поновити в картці особового рахунку Товариства, що обліковується в цьому органі суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року в розмірі 2979348 грн, зобов`язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі місті Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок про відшкодування Товариству з бюджету суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року та стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Селтікс в якості відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року.

15 листопада 2010 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративний позов задоволено повністю.

01 лютого 2011 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2010 року в частині зобов`язання ДПІ в Печерському районі надати ГУ Державного казначейства України в м. Києві висновок про відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Товариства задовольнити частково. Провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання ДПІ в Печерському районі м. Києва надати ГУ Державного казначейства України в м. Києві висновок про відшкодування Товариству суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року закрито. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2010 року залишено без змін.

09 серпня 2012 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

29 січня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у задоволенні позову Товариству відмовлено.

23 квітня 2013 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року в частині відмови визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.04.2010 №0000240702/0, від 11.06.2010 №0000240702/1, від 29.07.2010 №0000240702/2, від 20.10.2010 №0000240702/3, від 04.06.2010 №0000420702/0, від 10.09.2010 №0000420702/1, від 04.06.2010 №0000430702/0, від 10.09.2010 №0000430702/1 скасовано, ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06 квітня 2010 року №0000240702/0, від 11 червня 2010 року №0000240702/1, від 29 липня 2010 року №0000240702/2, від 20 жовтня 2010 року №0000240702/3, від 04 червня 2010 року №0000420702/0, від 10 вересня 2010 року №0000420702/1, від 04 червня 2010 року №0000430702/0, від 10 вересня 2010 року №0000430702/1. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року залишиено без змін.

23 березня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

01 грудня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року, у задоволенні позову Товариства відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог Товариства, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що позовні вимоги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень податкового органу від 06 квітня 2010 року №0000240702/0, від 11 червня 2010 року №0000240702/1, від 29 липня 2010 року №0000240702/2 та №0000240702/3 від 20 жовтня 2010 року є необґрунтованими, встановлені судом факти щодо нереальності (безтоварності) досліджуваних операцій з контрагентом позивача ТОВ Грант свідчать про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04 червня 2010 року №0000420702/0, від 10 вересня 2010 року №0000420702/1, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, збільшення розміру грошового зобов`язання позивачу з податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04 червня 2010 року №0000430702/0, від 10 вересня 2010 року №0000430702/1 відбулося з підстав встановлення контролюючим органом факту завищення позивачем від`ємного значення податку на додану вартість, які визнані судом як обґрунтовані, відтак вказані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, позовні вимоги, які полягають у зобов`язанні податкового органу вчинити певні дії та стягнути грошові кошти, є похідними від розглянутих вище позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

29 лютого 2016 року Товариством подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги позивач доводить, що рішення судів ґрунтуються лише на припущеннях, його посилання на діюче законодавство і фактичні обставини справи судами попередніх інстанцій не враховані.

02 березня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувана справа №2а-12666/12/2670 з Окружного адміністративного суду м. Києва.

16 березня 2016 року податковим органом надане заперечення до Вищого адміністративного суду України на касаційну скаргу Товариства, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

20 липня 2017 року справа №2а-12666/12/2670 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

09 лютого 2018 року справа №2а-12666/12/2670 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/19313/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року за результатами якого складено акт від 31 березня 2010 року № 32/0702/33302513 (далі - акт перевірки, том 1 арк. справи 66-95).

06 квітня 2010 року керівником податкового органу на підставі акта перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення №0000240702/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 806 685 грн за січень 2010 року (том 1 арк. справи 100).

За результатами адміністративних оскаржень керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2010 року №0000240702/1, від 29 липня 2010 року №0000240702/2, від 20 жовтня 2010 року №0000240702/3, про зменшення бюджетного відшкодування у такій самій сумі (том 1 арк. справи 125, том 2 арк. справи 30, 32).

У подальшому податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009, за результатами якої складено акт від 31 травня 2010 року №51/07-02/33302513 (далі - акт перевірки від 31 травня 2010 року, том 1 арк. справи 141-174).

Керівником податкового органу на підставі акта перевірки від 31 травня 2010 року прийняті податкові повідомлення-рішення від 04 червня 2010 року №0000420702/0 про зменшення позивачу бюджетного відшкодування в сумі 2 172 663 грн за січень 2010 року та №0000430702/0 про збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 805 746 грн за грудень 2009 року основного платежу та у сумі 402 873 грн штрафних (фінансових) санкцій, а за результатами адміністративного оскарження - аналогічні податкові повідомлення-рішення від 10 вересня 2010 року № 0000420702/1 та № 0000430702/1 (том 1 арк. справи 203, 204, том 2 арк. справи 48, 49) .

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що платники податку на додану вартість, об`єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України Про податок на додану вартість від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (Закон №168/97-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), здійснили буквальний та системний аналіз положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 статті 7 цього Закону.

Судами встановлено, що за актом перевірки від 31 березня 2010 року підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування у сумі 806 685 грн слугували висновки податкового органу про порушення Товариством вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , яке полягало у тому, що заявлена позивачем до бюджетного відшкодування за січень 2010 року сума складає 2 979 348 грн, однак, контролюючий орган вважає, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 806 685 грн 35 коп., яку заявив до бюджетного відшкодування, за операціями з придбання шкіряного напівфабрикату Вет-блу у сумі 4 033 426 грн 76 коп. (в т.ч. ПДВ в сумі 806 685 грн. 35 коп.) у постачальника - ТОВ Абріс-09 - за договором від 15 листопада 2009 № 15/11/09.

Товариством в рахунок оплати вартості товару передано ТОВ Абріс-09 простий вексель серії АА №0247293 вартістю 4 840 112 грн 11 коп., яка співпадає з номінальною вартістю.

Судами попередніх інстанцій враховано інформацію отриману податковим органом від УПМ ДПА у м. Києві про те, що ТОВ Абріс-09 не знаходиться за адресою та має ознаки фіктивного підприємства, оскільки, згідно з поясненнями директора, він зареєстрував підприємство за винагороду і не має стосунку до ведення фінансово-господарської діяльності, за якою контролюючий орган встановив порушення при формуванні податкового кредиту у сумі 806 685 грн за операціями з ТОВ Абріс-09 , у зв`язку з чим прийняв податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2010 року №0000240702/0 про зменшення бюджетного відшкодування за січень 2010 року у сумі 806 685 грн.

Також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2010 року у справі №2а-7192/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 серпня 2012 року, про застосування до ТОВ Абріс-09 та ТОВ Селтікс юридичних наслідків нікчемності договору від 15 листопада 2009 року № 15/11/09 як такого, що укладений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, встановлено стосовно ТОВ Абріс-09 та ТОВ Селтікс обставини укладення договору з метою створення штучних підстав для отримання бюджетного відшкодування, а саме: договору від 15 листопада 2009 року № 15/11/09, за яким позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 806 685 грн.

За висновком судів попередніх інстанцій встановлені вказаними вище судовими рішеннями у справі №2а-7192/10/2670 обставини, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не доказуються при розгляді справи №2а-12666/12/2670 в частині, що стосується податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 806 685 грн, сформованого за операціями між позивачем з ТОВ Абріс-09 , тобто в частині, предметом позову в якій є вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 06 квітня 2010 року №0000240702/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 806685 грн за січень 2010 року та складених за результатами адміністративних оскаржень податкових повідомлень-рішень від 11 червня 2010 року №0000240702/1, від 29 липня 2010 року №0000240702/2 та від 20 жовтня 2010 року №0000240702/3 про зменшення бюджетного відшкодування в цій сумі.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наявність обставин, які не потребують доказування (звільнених від доказування), за положеннями процесуального принципу преюдиції, зумовлює висновок про правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень від 06 квітня 2010 року №0000240702/0, від 11 червня 2010 року №0000240702/1, від 29 липня 2010 року №0000240702/2 та від 20 жовтня 2010року №0000240702/3 та відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги щодо позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 04 червня 2010 року №0000420702/0, від 10 вересня 2010 року №0000420702/1, від 04 червня 2010 року №0000430702/0, від 10 вересня 2010 №0000430702/1, суди попередніх інстанцій встановили, що актом перевірки від 31 травня 2010 року встановлено формування позивачем податкового кредиту в сумі 2979348 грн, яка вплинула на виникнення у позивача бюджетного відшкодування за січень 2010 року, за операціями з придбання товару у постачальників - ТОВ Абріс-09 за договором від 15 листопада 2009 року №15/11/09 та ТОВ Грант за договором від 02 листопада 2007 року №02/11/07.

Висновками акта перевірки від 31 травня 2010 року встановлено, що сума, яка заявлена позивачем до бюджетного відшкодування за січень 2010 року складає 2979348 грн, яка за висновком податкового органу підлягає зменшенню на 2172663 грн.

Правовою підставою для зменшення бюджетного відшкодування за січень 2010 року в сумі 2 172 663 грн та визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 805 746 грн визначені порушення позивачем вимог підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість .

За висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки від 31 травня 2010 року, порушення полягало у неправомірному формуванні податкового кредиту в загальній сумі 2 172 663 грн, що становить суму податку на додану вартість за операціями з придбання товарів у ТОВ Грант за договором від 02 листопада 2007 року №02/11/07 (том 1 акр. справи 205-207).

Податковий орган обґрунтовує такі висновки тим, що постачальником ТОВ Грант є ТОВ Кайманс , постачальником якого є ТОВ Абріс-09 , яке відповідно отриманої інформації від УПМ ДПА у м. Києві інформації, не знаходиться за адресою та має ознаки фіктивного підприємства, оскільки, згідно з поясненням директора, він зареєстрував підприємство за винагороду і не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності (том 1 арк. справи 149).

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, пославшись при цьому на висновки Верховного Суду України викладені в постанові від 22 вересня 2015 року (справа №21-887а15) та постанові від 05 березня 2012 року (справа №21-421а11), які є обов`язковими до врахування судами відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка була чиною на час вирішення справи судами попередніх інтенцій, до 15 грудня 2017 року.

Судами попередніх інстанцій дослідженні та оцінені договори та первинні документи відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (Закон № 996-XIV), пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88 (Положення № 88), висновуючись на тому, що для встановлення реальності здійснення господарських операцій, належить з`ясовувати рух активів у процесі здійснення відповідних операцій та використання придбаних товарів/послуг у господарській діяльності.

Також встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ Грант (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару від 02 листопада 2007 року №02/11/07, на підтвердження виконання цього договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії видаткових накладних (том 4 арк. справи 113, 115, 117, 125, 134, 135, 138, 146, 147, 153, 156, 166, 168, 170, 179, 187, 189, 191, 198, 200), актів прийому-передачі товару (том 1 арк. справи 215-237), рахунків-фактур (том 4 арк. справи 23-25, 31,49, 57, 79, 92, 100, 107, 114,116, 118, 126, 136, 137, 145, 148, 154-155, 167, 169, 171, 180, 188, 190, 192, 199, 201) та податкових накладних (том 1 арк. справи 263-267, том 2 арк. справи 91, 101-108, 111, 114-128).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу від 02 листопада 2007 року №02/11/07 передача товару здійснюється на підставі видаткових накладних, проте, позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог надано суду як копії актів прийому-передачі товару, складання яких не передбачено умовами договору від 02 листопада 2007 року №02/11/07, так і копії видаткових накладних, які не містять посилань на даний договір, як на підставу складення останніх. За висновком судів попередніх інстанцій видаткові накладні та рахунки-фактури, видані ТОВ Грант за договором від 02 листопада 2007 року №02/11/07 не містять даних, які дають змогу ідентифікувати посадових осіб, які підписували вказані документи відповідно до вимог Закону №996-XIV (том 4 арк. справи 113-118, 125, 126, 134-138, 145-148, 153-156, 166-171, 179, 180, 187-192, 198-201).

Суд визнає, що долучені до матеріалів справи видаткові накладні та рахунки - фактури не відповідають вимогам, встановленим до первинних документів частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не утримують в собі посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брага участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи специфікації до договору від 02 листопада 2007 року №02/11/07, за якими визначено поставку товару на загальну суму 24601713 грн 06 коп., встановлена невідповідність сукупній сумі товару, поставленого ТОВ Грант , визначеного в наявних у матеріалах справи копій видаткових накладних, актів прийому-передачі товару та рахунків-фактур (том 1 арк. справи 208-214).

Також встановлено, що позивачем під час перевірки та впродовж усіх судових розглядів не підтверджено факту розрахунку позивача з ТОВ Грант за товари, поставлені у відповідності до договору від 02 листопада 2007 №02/11/07.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з його контрагентами, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим частиною другої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Судами оцінені надані позивачем докази, якими останній підтверджує реалізацію товарів, поставлених ТОВ Грант , на користь третіх осіб, які за висновком судів попередніх інстанцій не спростовують встановлених судом фактів щодо нереальності (безтоварності) досліджуваних операцій з вказаним контрагентом позивача.

Здійснена судами попередніх судів належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, спростовує доводи Товариства щодо неналежної їх оцінки та зумовлює висновок про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04 червня 2010 року №0000420702/0, від 10 вересня 2010 року №0000420702/1, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Виконуючи вказівки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 23 березня 2015 року, за якими судами при попередньому розгляді справи не з`ясовано, з якими обставинами, викладеними в акті перевірки від 31 травня 2010 року, податковий орган пов`язує викладений в акті висновок про порушення позивачем вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , в результаті чого зафіксовано заниження позивачем податкового зобов`язання за грудень 2009 року в сумі 805 746 грн, що визначено в податковому повідомленні-рішенні № 0000430702/0 та складеному за результатами його оскарження податковому повідомленні-рішенні № 0000430702/1, суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідності до змісту акта від 31 травня 2010 року, нарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2009 року у розмірі 805746 грн відбулося внаслідок встановлення різниці між сумою податкових зобов`язань і сумою податкового кредиту за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2009 року, яка за даними перевірки має позитивне значення у розмірі (+) 806146 грн, внаслідок чого і встановлено відхилення суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від`ємного значення попереднього звітного періоду, у розмірі 805746 грн (том 1 арк. справи 170).

Відтак, збільшення розміру грошового зобов`язання позивачу з податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04 червня 2010 року №0000430702/0, від 10 вересня 2010 року №0000430702/1 відбулося з підстав встановлення контролюючим органом факту завищення Товариством від`ємного значення податку на додану вартість з підстав зазначених вище, які визнані судом як обґрунтовані, з огляду на що вказані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Суд вважає, що відсутність підстав збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Оцінюючи висновки попередніх судових розглядів щодо ненадання позивачем документів, які б підтверджували розрахунок за придбаний товар у ПП ТТВ та у ТОВ БК Будзвязок , а також перевезення придбаного товару, суд апеляційної інстанції встановив, що Товариство та його контрагенти не мали жодних операцій з придбання товару у ПП ТТВ та у ТОВ БК Будзвязок , акт перевірки від 31 березня 2010 року не містить жодних посилань на ПП ТТВ та у ТОВ БК Будзвязок як контрагентів ТОВ Селтікс .

Відтак, суд апеляційної інстанції встановив, що в ухвалі від 09 серпня 2012 року допущену технічну описку відносно того, що позивач не надав документів, які б підтверджували розрахунок за придбаний товар у ПП ТТВ , а також факт перевезення товарів, придбаних як у цього підприємства, так і у ТОВ БК Будзвязок .

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги, які полягають у зобов`язанні податкового органу вчинити певні дії та стягнути грошові кошти, є похідними від розглянутих вище позовних вимог, у задоволенні яких судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено, відтак, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Позивач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Селтикс залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року у справі № 2а-12666/12/2670 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер