Постанова

від 22.05.2013 по справі 3/5025/997/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року Справа № 3/5025/997/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Левчук З.В.

від відповідача: Сковорода О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства "Сано-Україна" на рішення господарського суду Хмельницької області від 24 жовтня 2012 року в справі № 3/5025/997/12 (суддя Вибодовський О.Д.)

за позовом Дочірнього підприємства "Євроферма"

до відповідача Фермерського господарства "Сано-Україна"

про стягнення 11 416 грн. 54 коп. з яких 5 022 грн. - основний борг, 5 453 грн. 60 коп. - 25 % річних, 940 грн. 94 коп. індексу інфляції за період з 8 липня 2009 року по 7 липня 2012 року

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство «Євроферма» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Хмельницької області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-3) до Фермерського господарства «Сано-Україна» (надалі -Відповідач), про стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 5022 грн., 25 % річних в розмірі 5453 грн. 60 коп., інфляційних в розмірі 940 грн. 94 коп..

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 24 жовтня 2012 року (том 1, а.с. 79-82) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 5 022 грн. основного боргу, інфляційних втрат в розмірі 940 грн. 94 коп.. та двадцять п'ять відсотків річних в розмірі 5 453 грн. 60 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 151-156) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 24 жовтня 2012 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не повністю з'ясовані обставини, які мають значення для справи при прийнятті рішення, тому оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою суду від 31 січня 2013 року (том 1, а.с. 117) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 27 березня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (том 1, а.с. 133-134), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області без змін.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 26 березня 2013 року (том 1, а.с. 142), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Мельник О.В..

В судовому засіданні від 27 березня 2013 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 березня 2013 року (том 2, а.с. 10), з підстав, висвітлених в даній ухвалі, розгляд справи відкладено на 22 травня 2013 року на 15 год. 10 хв..

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 27 березня 2013 року Позивач подав письмові пояснення (том 1, а.с. 1-2).

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 20 травня 2013 року (том 2, а.с. 6), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г..

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 27 березня 2013 року Відповідач подав письмові пояснення (том 1, а.с. 7).

В судовому засіданні від 22 травня 2013 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 22 травня 2013 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення господарського суду Хмельницької області від 24 жовтня 2012 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, 19 грудня 2007 року між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір поставки № 16-К (надалі Договір; том 1, а.с. 8).

За умовами пунктів 1.1 - 1.9 Договору Позивач зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити наступний "Товар". Назва Товару: згідно специфікацій, які становлять невід'ємну частину Договору . Одиниця виміру Товару: тона. Ціна за одиницю Товару: згідно специфікацій, які становлять невід'ємну частину Договору. Кількість Товару: згідно специфікацій, які становлять невід'ємну частину Договору. Загальна вартість Товару: 1 000 000 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 200 000 грн.. Форма, порядок і термін оплати за Товар, безготівковий розрахунок: оплата 100 % протягом 20 календарних днів з моменту передачі Товару. Якість Товару: відповідає стандартам України. Умови і базис постачання Товару Покупцю встановлені на умовах ЕХW відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакції 2000 року) самовивіз Товару автотранспортом Покупця зі складу Продавця в м. Луцьк вул. Вахтангова, 16 протягом двох днів з моменту підписання відповідної специфікації.

Рівненський апеляційний господарський суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи (а саме: Договір (том 1, а.с. 8); картку рахунку (том 1, а.с. 57-58); специфікацію № 1 (том 1, а.с. 2)), констатує той факт, що Позивач зобов'язався поставити Відповідачу товар по Договору, а саме кормові добавки на загальну суму 1 000 000 грн.. Із специфікації № 1, підписаної та скріпленої печатками Позивача та Відповідача, вбачається, що загальна вартість поставленого товару, згідно Договору становить 87 312 грн., при цьому із картки рахунку Позивача, вбачається, що протягом 2007 - 2009 років було поставлено товар на загальну суму 1 226 488 грн. 15 коп.. Крім того, що стосується суми заборгованості, яку просить стягнути Позивач (саме по Договору), то вона виникла саме з останніх партій поставки товару (з 17 червня 2009 року), що підтверджується наявними в справі доказами (видатковими накладними, карткою рахунку), тобто поза межами суми, визначеної Договором.

Водночас, ні іншої специфікації ні будь-яких змін до даного Договору не укладалося та не вносилося, що підтверджується письмовими поясненнями Позивача та Відповідача (том 1, а.с. 1, 7).

Позивачем не доведено Рівненському апеляційному господарському суду належними і допустимими доказами існування специфікацій на інші суми та інших укладених з Відповідачем Договорів.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Позивач поставив, а Відповідач 17 червня 2009 року отримав Товар, згідно видаткової накладної № 000000220 на загальну суму 94 022 грн. 00 грн. (том 1, а.с. 9) по довіреності № 16 від 17 червня 2009 року (том 1, а.с. 10). Факт прийому Товару без будь-яких зауважень обох сторін підтверджується Актом прийому Товару Відповідачем від 17 червня 2009 року скріпленого підписами представників Позивача та Відповідача (том 1, а.с. 11), однак Відповідач за поставлений товар повністю не розрахувався.

Колегія суду зауважує, що як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів (копіях платіжних доручень; том 1, а.с. 12-18) Відповідачем частково була здійснена оплата за поставлений Товар, а саме: 14 липня 2009р. на суму 20 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 34 від 14 липня 2009 року з призначенням платежу «оплата за добавки згідно накладної № 000000220 від 18 червня 2009 року»; 22 липня 2009 року на суму 20 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 35 від 22 липня 2009 року ; 28 липня 2009 року на суму 20 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 36 від 28 липня 2009 року; 18 серпня 2009 року на суму 15 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 49 від 18 серпня 2009 року; 3 вересня 2009 року на суму 5 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 53 від 3 вересня 2009 року; 14 вересня 2009 року на суму 5 000 грн. , що підтверджується платіжним дорученням № 66 від 14 вересня 2009 року; 26 жовтня 2009 року на суму 4 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 75 від 26 жовтня 2009 року. Отже, загальна сума здійснених Відповідачем оплат за поставлений Товар становить 89 000 грн..

На день звернення до суду із позовом заборгованість Відповідача перед Позивачем із врахуванням проплат становить 5 022 грн. 00 коп..

28 жовтня 2009 року Позивач надіслав Відповідачу претензію (том 1, а.с.19) з проханням протягом 3 днів з моменту її отримання перерахувати на рахунок Позивача заборгованість в сумі 5 022 грн. відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України) та докази направлення претензії (том 1, а.с. 20). Однак, Відповідач відповіді на дану претензію Позивачу не надав, оплати наявної заборгованості у вказаний термін не здійснив, тому Позивач звернувся за захистом свого порушеного права до господарського суду.

Колегія суду проаналізувавши докази, наявні в матеріалах справи в сукупності з вищезазначеними нормами законодавства, констатує, що правовідносинам, що виникли між Позивачем та Відповідачем притаманні ознаки, які характеризують цивільні відносини, які виникають з позадоговірних відносин. Так, Позивач передав товар на суму 94 022 грн. Відповідачу, а останній їх прийняв та частково провів оплату.

Враховуючи вищеописане та з огляду на зміст Договору, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що Позивач поставив Відповідачу товар, який не передбачений умовами спірного Договору (специфікацією), відповідно - поставлявся за позадоговірними відносинами сторін.

Про позадоговірний характер відносин сторін вказує і те, що при досліджені видаткової накладної № - 000000220, довіреності № 16, акту прийому товару від 17 червня 2009 року, платіжних дорученнях за якими поставлявся товар (кормові добавки), апеляційним судом встановлено, що в даних документах не вказано Договір як підстава, по якій здійснено поставку товару, а також відсутнє таке посилання в призначенні платежу, здійсненому Відповідачем.

За таких обставин, колегія суду констатує те, що відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, Позивач не довів суду, що вищевказані поставки здійснені саме по Договору.

В той же час, на переконання судової колегії, дії Позивача по передачі товару Відповідачу та дії Відповідача по прийняттю цього товару від Позивача, свідчать про те, що у Відповідача виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар за позадоговірними відносинами сторін.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 2 статті 175 Господарського кодексу України: майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі змістом статті 530 ЦК якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 11 Цивільного кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України внаслідок передачі Позивачем товару Відповідачу у останнього виникло зобов'язання щодо сплати коштів за отриманий товар.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять докази (належні та допустимі) звернення Позивача до Відповідача з вимогою про виконання обов'язку щодо погашення заборгованості на суму 5 022 грн., що зі свого боку надає Позивачу право вимагати у Відповідача повернення даної суми, оскільки Відповідач, відповідно до вимог чинного законодавства, прострочив виконання зобов`язання по оплаті товару.

З огляду на усе вищенаведене, колегія суддів констатує, що Відповідач своїми діями визнав наявні позадоговірні відносини сплативши частину заборгованості. Дане в свою чергу, підтверджується належними та допустимими доказами. Крім того, суд враховує той факт, що Позивачем направлено на адресу Відповідача претензію про сплату залишку заборгованості. Дане в свою чергу опосередковано вказує на те, що Позивачем 28 листопада 2009 року пред'явлено законну вимогу, яка з урахуванням пункту 4.1.2 «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року № 1149 та встановленого статтею 530 Цивільного кодексу України строку залишилася невиконаною Відповідачем. Саме тому з 10 листопада 2011 року у Позивача виникло право нараховувати інфляційні та річні на суму заборгованості.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: видаткова накладна № - 000000220 від 17 червня 2009 року (том 1, а.с. 9); довіреність № 16 від 17 червня 2009 року (том 1, а.с. 10); акт прийому товару від 17 червня 2009 року (том 1, а.с. 11); платіжні доручення (том 1, а.с. 12-18); вимога щодо погашення заборгованості та звернення з відповідним позовом до суду (том 1, а.с. 19; доказ направлення на а.с. 20).

Отже, правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий товар за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Колегія суддів зауважує, що зазначеним претензійним листом Позивач ініціював перед Відповідачем питання щодо повернення заборгованості за поставлену продукцію.

Отже, враховуючи вищенаведене, заборгованість Відповідача, яка виникла на позадоговірній основі, станом на момент розгляду справи (винесення місцевим господарським судом рішення по справі) становить 5 022 грн., та підтверджена наявними у справі належними та допустимими доказами. Відповідно, вимоги Позивача щодо стягнення даної суми заборгованості є підставними і підлягають до стягнення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в цій частині.

Водночас, колегія суду зауважує, що Позивач окрім суми основного боргу просив стягнути з Відповідача двадцять п'ять відсотків річних в розмірі 5 453 грн. 60 коп..

Пунктом 2.2 Договору, передбачено, що: у випадку прострочення оплати Товару, згідно з пунктом 1.7 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості, а також двадцять п'ять відсотків річних від простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Проте, як встановлено судом та вказано вище у даній судовій постанові, відносини, які виникли між сторонами за спірною поставкою відносяться до позадоговірних відносин. Доказами, наявними в матеріалах справи підтверджено факт поставки товарів Відповідачу та існування заборгованості за поставлений товар, що дає право Позивачу нараховувати річні (з 10 листопада 2009 року по 7 липня 2012 року) на дану суму заборгованості, відповідно з нормами діючого законодавства України.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суду звертає увагу на те, що Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про стягнення 25 % річних, у відповідності до пункту 2.2 Договору. Проте з огляду на те, що дана поставка не ввійшла в суму Договору, в зв'язку з чим колегія суду констатує безпідставність вимоги Позивача, щодо стягнення 25 % річних на підставі Договору .

В той же час, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних віл простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

В той же час, з цієї норми вбачається право Позивача вимагати від Відповідача 3 % річних за період з 10листопада 2009 року по 7 листопада 2012 року.

Відповідно, суд здійснив розрахунок річних, що підлягають до стягнення (том 2, а.с. 11).

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача двадцять п'ять відсотків річних в розмірі 5 453 грн. 60 коп. підлягають до задоволенню частково в сумі 400 грн. 80 коп.. В решті позову в частині стягнення річних слід відмовити.

Окрім суми заборгованості, річних Позивач просив стягнути з Відповідача інфляційні втрати.

В свою чергу, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 Цивільного кодексу України визначається, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу дії статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем по Договору нараховано Відповідачу інфляційні втрати за період з 8 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, загальна сума яких становить 940 грн. 94 коп.. Однак,

як вбачається з усього вищевказаного у даній судовій постанові, а також з наявних у справі доказів, Відповідачем допущено порушення своїх зобов'язань саме на підставі позадоговірних відносин, саме тому колегією суду, відповідно до вищезазначених норм, зроблено перерахунок інфляційних втрат саме за період з 10 листопада 2009 року (дата до якої Відповідач повинен був здійснити повністю розрахунок за поставлений поза Договором товар, відповідно до заявленої Позивачем претензії) по 30 червня 2012 року (звернення Позивача з позовом до місцевого господарського суду), в зв'язку з чим сума боргу з врахуванням індексу інфляції становить 5850 грн. 63 коп..

Водночас, розрахунок інфляційних, проведений Рівненським апеляційним господарським судом (5850 грн. 63 коп.) є значно більшим від розрахунку, проведеного Позивачем (940 грн. 94 коп.), в зв'язку з чим колегія суду констатує, що позовні вимоги Позивача про стягнення інфляційних втрат з Відповідача у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають до задоволення повністю, саме в розмірі 940 грн. 94 коп. (розмірі, котрий Позивач просив стягнути).

Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу на те, що Відповідач посилається на неналежну якість, зіпсованість частини поставленого товару - 23 мішки концентрату РW 20%, який через цвілість та надмірну вологу, став абсолютно непридатним для цільового використання в якості харчової суміші.

Що ж до доводів апелянта щодо якості товару, то колегія суду констатує факт того, що Відповідачем не подавалася зустрічна позовна вимога щодо стягнення коштів за неякісний товар. Відповідно колегія суду констатує, що Відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду, і дані доводи не входять до предмету доказування в справі про стягнення заборгованості. Також колегія Рівненського апеляційного господарського суду зауважує, що з огляду на не визнання Позивачем вищевказаних недоліків, суд не має права зараховувати їх, як однорідні позовні вимоги (адже між сторонами існує щодо цього спір).

Отже, з врахуванням усого описаного вище колегія суду зауважує, що Позивач звернувся в господарський суд першої інстанції з позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар, посилаючись на Договір, який був укладений між Позивачем та Відповідачем (визначивши, як підставу своїх вимог), не зважаючи на те, що заборгованість за отриманий товар, виникла не з зобов'язань сторін передбачених Договором, а з позадоговірних відносин Позивача та Відповідача.

З урахуванням усього вищевказаного суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу Відповідача, скасовує судове рішення суду першої інстанції та приймає нове рішення, яким частково задовольняє позовні вимоги Позивача, в сумах, що визначені вище у даній постанові.

Судові витрати, у відповідності до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд покладає на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Сано-Україна"- задоволити частково. 2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 24 жовтня 2012 року в справі №3/5025/997/12 - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Сано-Україна" (31050, с. Слобідка Чернелівська, Красилівського району, Хмельницької області, код 33090837) на користь Дочірнього підприємства "Єврофема" (43006, м. Луцьк, Волинської області, вул. Вахтангова, 16 код 34572339) 5 022 грн. 00 коп. заборгованості, 400 грн. 80 коп. річних, 940 грн. 94 коп. інфляційних, 897 грн. 16 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Євроферма" (43006, м. Луцьк, Волинської області, вул. Вахтангова, 16 код 34572339) на користь Фермерського господарства "Сано-Україна" (31050, с. Слобідка Чернелівська, Красилівського району, Хмельницької області, код 33090837) 356 грн. 24 коп. судовий збір за розгляд апеляційної скарги.

5. Зобов'язати господарський суд Хмельницької області видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу № 3/5025/997/12 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.