Рішення

від 22.01.2009 по справі 30/391

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

30/391

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  30/391

22.01.09

  За позовом    Приватного підприємства «Продукти харчування»

До                   Державного комітету України з державного матеріального резерву

Про                 стягнення 37 586 906,29 грн.

Суддя   Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача         Васильєв В.А. –представник за довіреністю № 27 від 17.12.08.

Від відповідача     Кириленко С.М. –представник за довіреністю № 2/938 від 05.03.08.;

                              Дятловська  І.В. –представник за довіреністю

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства «Продукти харчування»до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з відповідача на користь позивача 37 586 906,29 грн. - плати за зберігання матеріальних цінностей.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на  те, що відповідно до ст.ст. 11, 937 Цивільного кодексу  України,  між позивачем та відповідачем  виникли правовідносини щодо зберігання, факт існування яких позивач засвідчив надавши Державному комітету України з державного матеріального резерву приймальні акти (зберігальні зобов'язання) за формою Р-16. Тобто, ПП «Продукти харчування»зобов'язане вчиняти необхідні дії спрямовані на забезпечення схоронності товару, а Державний комітет України з державного матеріального резерву, в свою чергу, зобов'язаний сплачувати плату за зберігання, що складає 7,50 грн. за добу за тонну матеріальних цінностей. З посиланням на положення ст. 632 Цивільного кодексу України позивачем зазначено, що якщо в договорі ціна не встановлена, то вона визначається виходячи із звичайних цін на аналогічні послуги. В підтвердження своїх вимог, позивачем надано приймальні акти (зберігальні зобов'язання) за формою № Р-16, наряди Держкомрезерву на відпуск м'яса та висновок регіональної Торгово-промислової палати Донецької області від 04.12.08.         № 7239.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.08. порушено провадження у справі № 30/391, розгляд справи було призначено на 18.12.08. о 15-45.

У судовому засіданні 18.12.08. представник відповідача подав суду письмовий відзив на позов, відповідно до якого Державний комітет України з державного матеріального резерву проти позовної заяви заперечує та просить відмовити Приватному підприємству «Продукти харчування»в задоволенні його позовних вимог посилаючись на те, що позивач не має права  самостійно визначати вартість зберігання матеріальних цінностей державного резерву, оскільки плата за зберігання була визначена договорами відповідального зберігання  № 8зб, № 12зб та № 14зб і складає  одну гривню за партію товару і за  таких обставин висновок регіональної Торгово-промислової палати Донецької області від 04.12.08. № 7239 не може бути джерелом визначення вартості зберігання, а також відповідно до  ч. 1 ст. 946, ч. 1 ст. 639, Цивільного кодексу України,  п. 7 Порядку відшкодування  підприємствам, установам  та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням  матеріальних цінностей  державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.02., оформлення акта за формою № Р-16 не свідчить про те, що сторонами спору було укладено договір відповідального зберігання та досягнуто згоди щодо розміру  вартості зберігання.

Під час розгляду справи позивачем було заявлено клопотання  про призначення по справі № 30/391 судової експертизи з метою повного встановлення обставин даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.08. на підставі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справі № 30/391 було призначено судову економічну експертизу.

16.01.09. до Господарського суду міста Києва з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз разом з матеріалами справи № 30/391 надійшов висновок судової економічної експертизи № 12505 від 14.01.09.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.09. на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України поновлено провадження у справі № 30/391, розгляд справи призначено на 22.01.09. о 14-15.

20.01.09. представником позивача через канцелярію Господарського суду міста Києва  на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Приватне підприємство «Продукти харчування»просить суд стягнути з відповідача на користь позивача плату за зберігання цінностей державного матеріального резерву у 2008 році в розмірі 36 374 681,32 грн.

Позивач мотивує свою заяву тим, що в результаті проведення по справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судово-економічної експертизи на підставі висновку від 14.01.09. було встановлено, що документально розрахунок вартості послуг по зберіганню цінностей державного матеріального резерву, наданих Приватним підприємством «Продукти Харчування»Держкомрезерву підтверджено лише в сумі 36374681,32 грн., що значно менше від заявлених вимог.

22.01.09. представником позивача через канцелярію Господарського суду міста Києва було  подано письмові пояснення по справі.

22.01.09. від відповідача через канцелярію суду надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких Державний комітет України з державного матеріального резерву проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні за згодою представників сторін було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -  

                                       ВСТАНОВИВ:

07.04.08. між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Державним підприємством «Ресурспостач»було  укладено договір комісії № 44юр-2008.

Відповідно до п. 1.1. договору комісії, Державне підприємство «Ресурспостач»прийняло на себе зобов'язання від свого імені але за рахунок Держкомрезерву України здійснити закупівлю та закладення м'яса до державного резерву.

Відповідно до п. 1. ст. 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

З метою забезпечення зберігання м'яса, що належить відповідачу Державним підприємством «Ресурспостач»було укладено договори зберігання з Приватним підприємством «Продукти харчування»№ 12зб від 21.04.08., № 14зб від 14.04.08. та № 8зб від 29.04.08.

Як вбачається з матеріалів справи, Державним підприємством «Ресурспостач»було розміщено м'ясо Держкомрезерву України на зберігання, на складах позивача, згідно з договорами зберігання № 12зб від 21.04.08., № 14зб від 14.04.08. та № 8зб від 29.04.08. у загальній кількості 64513,60936 тонн, що підтверджується залученими до матеріалів справи приймальними актами (зберігальне зобов'язання) форми № Р-16, а також висновком судово-економічної експертизи № 12505 від 14.01.09.

Відповідно до п. 1.3. договорів зберігання № 12зб від 21.04.08., № 14зб від 14.04.08. та  № 8зб від 29.04.08., товар, що передається Замовником на зберігання, відповідно до умов Договору, не переходить у власність Зберігача, а є власністю Державного комітету України з державного матеріального резерву. Відповідно до п.4.3. договорів зберігання, сторони погоджуються, що видача зберігачем приймального акту форми Р-16 є підтвердженням факту приймання товару на відповідальне зберігання до державного резерву відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Таким чином, суд дійшов висновку, що м'ясо у кількості 64513,60936 тонн, належало на праві власності Державному комітету України з державного матеріального резерву та передане останнім на зберігання Приватному підприємству «Продукти харчування».

Приватним підприємство «Продукти харчування»було прийнято на відповідальне зберігання м'ясо державного резерву в кількості 64513,60936 тонн.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв», відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –зберігання  закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника)  або одержувача без надання йому права  користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Факт прийняття товару на відповідальне зберігання позивач засвідчив шляхом  оформлення, підписання та передання відповідачу приймальних актів за формою Р-16.  

Відповідно до Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.97, акт про приймання є єдиним документом складського обліку, що оформлюється відповідальним зберігачем матеріальних цінностей  державного резерву та документом, що підтверджує прийняття на зберігання матеріальних цінностей у відповідній кількості та зазначеної  якості.

Позивачем було надано до суду акти за формою Р-16, на загальну кількість 64 513,60936 тонн, що підтверджується самими актами та висновком судово-економічної експертизи КНДІСЕ № 12505 від 14.01.09.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Згідно ч. 3 ст. 937 Цивільного кодексу України, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачам.

Відповідно до п. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором  складського  зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності, а відповідно до п. 3 цієї статті договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору  складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

В даному випадку складськими документами підписаними зберігачем є акти за формою Р-16 які є документами складського обліку згідно з Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  № 1129 від 08.10.97.

Виходячи з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що між сторонами спору виникли правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Тобто, позивач акцептував оферту відповідача і прийняв м'ясо на зберігання, видавши акти за формою Р-16, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, підтвердженням факту зберігання м'яса є видача відповідачем нарядів (розпоряджень) на відпуск м'яса з державного резерву, що зберігається у позивача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 25 Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.04. № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.08. № 284), протягом п'яти робочих днів після виконання переможцем аукціону умов договору купівлі-продажу щодо оплати вартості матеріальних цінностей Держкомрезерв видає розпорядження відповідальному зберігачеві про відпуск матеріальних цінностей переможцю аукціону.

Позивачем до суду надані наряди (Розпорядження) Держкомрезерву України про відпуск м'яса у загальній кількості на 28436,8191 тон, що підтверджується також висновком судово-економічної експертизи КНДІСЕ № 12505 від 14.01.09.

Відповідно до п. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути товар у схоронності.

Відповідно до п. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Позивач просить суд стягнути плату за зберігання з розрахунку вартості 7,50 грн. за одну тонну м'яса за одну добу.

В підтвердження правильності визначення вартості позивачем надано звіт Донецької торгово-промислової палати від 04.12.08. № 7239, яким встановлено, що ринкова вартість відповідального зберігання харчових продуктів в низькотемпературному режимі - замороженого м'яса станом на момент проведення експертизи може складати 7,50 грн. за одну тонну за добу.

Також позивачем надано суду копії комерційних пропозицій ВАТ ТПФ “Полюс” про надання послуг зберігання харчових продуктів по 8 грн. з ПДВ за 1 тону за добу, ВАТ “Маріупольський хладокомбінат” про те, що вартість зберігання харчових продуктів в низькотемпературному режимі складає 7,5 грн. за тонну за добу, ЗАТ “Донецькриба” про те, що вартість зберігання складає 7,80 грн. за тону вантажу за добу, ВАТ “Холод” про те, що вартість послуг по відповідальному зберіганню товарів в низькотемпературних камерах становить 7,5 грн. на добу, ТОВ “Агрія Торговий дім” про те, що вартість послуг зі зберігання становить 7-8 грн.  на добу, тощо.

Крім цього, висновком судової економічної експертизи № 12505 від 14.01.09., проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підтверджено документально розрахунок загальної вартості послуг по зберіганню цінностей державного матеріального резерву, наданих Приватним підприємством “Продукти харчування” протягом 2008 року Державному комітету України державного матеріального резерву  в сумі 36374681,32 грн.

Судом не приймаються до уваги твердження відповідача про те, що відповідно до договорів зберігання № 12зб від 21.04.08., № 14зб від 14.04.08. та № 8зб від 29.04.08., укладених на підставі договору комісії № 44юр-2008 від 07.04.08.,  вартість зберігання встановлено у розмірі 1 грн. за партію товару, оскільки відповідно п. 2 до ст. 1016 Цивільного кодексу України за договором укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору, тобто права за договором комісії виникають у комісіонера (Державного підприємства «Ресурспостач»), а не у відповідача.

Крім цього, відповідно до  п. 1.4. вказаних договорів зберігання вартість зберігання до моменту оформлення  приймального акта форми № Р-16 встановлюється у розмірі  одна гривня за партію товару, зданого на зберігання.

Тобто, плата за зберігання у розмірі одна гривня сплачується Державним підприємством «Ресурспостач»позивачу за період з моменту прийняття позивачем товару за кількістю та якістю і до моменту оформлення акта за формою № Р-16, в той час як позивач пред'явив позов про стягнення плати за період після оформлення відповідних актів за формою № Р-16, а період до оформлення таких актів до розрахунку позовних вимог не включався.

Посилання відповідача на Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей  державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.02. також не може бути взятий судом до уваги, оскільки предметом спору є стягнення плати за зберігання, а не відшкодування витрат пов'язаних із зберіганням.

Відповідно до п. 1 ст. 947  Цивільного кодексу України, витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання, отже витрати лише можуть бути складовою частиною плати за зберігання.

Згідно з п. 3 ст. 947 Цивільного кодексу України, при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4 ст. 946 Цивільного кодексу України передбачено, що установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

У правовідносинах які склалися між позивачем та відповідачем, не встановлено безоплатність зберігання м'яса, а відповідно до п. 2.1. Статуту Приватного підприємства «Продукти харчування», підприємство діє з метою отримання прибутку.

Пунктом 4.5. Статуту визначено, що основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток, отже безоплатність зберігання не передбачена також і установчим документом позивача.

Крім викладеного, платність зберігання підтверджується п. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, в якій вказано, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Позивачем нарахована плата за зберігання за період з 01.04.08. року по 10.12.08.

З метою отримання з відповідача плати за зберігання, позивачем надано відповідачу рахунки-фактури № ПП-0000283 від 30.04.08., № ПП-0000284 від 30.05.08., № ПП-0000285 від 30.06.08., № ПП-0000286 від 31.07.08., № ПП-0000287 від 29.08.08., № ПП-0000288 від 30.09.08., № ПП-0000289 від 31.10.08., № ПП-0000290 від 28.11.08., № ПП-0000291 від 10.12.08., на загальну суму 37586906,29 грн., за жодним з яких відповідач оплату не здійснив.

Таким чином, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату вартості послуг зберігання товару з моменту оформлення позивачем акта по формі р-16, фактично після того, коли у відповідності до Закону України «Про державний матеріальний резерв»було проведено закладення матеріальних цінностей до державного резерву і до моменту видання розпорядження (Наряду на відпуск) матеріальних цінностей з державного резерву.

З метою встановлення точного фактичного розміру оплати за зберігання матеріальним цінностей державного резерву з 01.04.08. по 10.12.08., судом по справі було призначено судово-економічну експертизу.

За результатами проведеної експертизи, було підтверджено документально розрахунок загальної вартості послуг по зберіганню цінностей державного матеріального резерву, наданих Приватним підприємством “Продукти харчування” протягом 2008 року Державному комітету України державного матеріального резерву  в сумі 36374681,32 грн., тоді як заявлена позивачем сума спочатку складала 37586906,29 грн.

Однак, заявою від 20.01.09. позивач уточнив свої позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 36374681,32 грн. - суму, підтверджену висновком експертизи.

Виходячи з вищевикладеного, суд виходить з того, що відповідно до ст. ст.11, 937, 957 Цивільного кодексу України, між сторонами спору було укладено договір відповідального зберігання.

Факт існування якого позивач засвідчив оформивши приймальні акти (збережувальні зобов'язання) за формою № Р-16.

Відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право його вимагати в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись  належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів  цивільного законодавства, а за відсутності  таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Надані позивачем відповідачу рахунки на оплату вартості послуг зберігання останній не оплатив, чим ухилився від виконання зобов'язань про оплату вартості послуг.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36374681,32  грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було проведено оплату судово-економічної експертизи, вартість якої згідно рахунку та квитанції склала 5640,00 грн.

За таких обставин, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

                                В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Продукти харчування» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034016) на користь Приватного підприємства «Продукти Харчування»(вул. Сеченова, 3, м. Донецьк, код ЄДРПОУ 33821950) 36 374 681 (тридцять шість мільйонів триста сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят одна) грн. 32 коп. - плату за зберігання цінностей державного матеріального резерву за 2008 рік, 5 640 (п'ять тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп. - відшкодування вартості судової експертизи, 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. –державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                                                           Т.М. Ващенко