Постанова

від 24.03.2009 по справі 30/391

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/391

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 24.03.2009                                                                                           № 30/391

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача: Назаренко Н.В., дов.б/н від 16.02.2009

від відповідача:  Ємельянова Л.С., дов. №1029/0/4-09 від 11.03.2009

          Панов Т.С., дов. №421/0/4-09 від 02.02.2009

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву

 на рішення господарського суду м.Києва від 22.01.2009

 у справі № 30/391 (суддя  

 за позовом                               Приватного підприємства "Продукти харчування"

 до                                                   Державного комітету України з державного матеріального резерву

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 36374681,32 грн.

 СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передано вимоги   Приватного підприємства „Продукти харчування”  (далі-позивач) до Державного комітету України з державного  матеріального резерву (далі-відповідач) про стягнення  плати за зберігання цінностей державного матеріального  резерву у 2008 році у розмірі 36374681,32грн. (з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва  від 22.01.2009 у справі №30/391 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача  36374681,32грн.  плати за цінностей державного матеріального  резерву за 2008 рік, 5640,00грн. вартості судової експертизи, 25500,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на неналежному виконанні відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості  послуг по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву у період з 01.04.2008 по 10.12.2008.  

Посилаючись на те, що рішення  суду прийняте з порушенням норм матеріального  та процесуального права,  з неповним дослідженням  обставин справи, відповідач   звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення  та прийняти нове рішення, яким у задоволенні  позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач   посилається на  те, що він є неналежним відповідачем, оскільки належним відповідачем у даній є справі є Державне підприємство „Ресурспостач”, яке розміщувало матеріальні цінності не за вказівкою відповідача, а на власний розсуд. Позивач не входить до системи  державного резерву та договір відповідального зберігання  цінностей з центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, останнім не укладався, отже позивач не є відповідальним зберігачем  у розуміння Закону України „Про державний матеріальний резерв”. Права та обов'язки  позивача щодо зберігання випливають виключно з договорів про відповідальне зберігання,  а тому у позивача відсутні підстави звертатися до відповідача з даним позовом. Відповідно до договорів відповідального зберігання №12зб від 21.04.2008, №14зб від 14.04.2008, №8зб від 29.04.2008 зберігачем є позивач, а замовником (поклажодавцем) є Державне підприємство „Ресурспостач”, а не відповідач.  Згідно актів   форми Р-16, товар, переданий позивачеві на зберігання, надійшов від Державного підприємства „Ресурспостач”  та прийнятий на підставі договорів зберігання,  укладених з останнім, отже  висновок суду, що акти форми Р-16  є офертою відповідача  на підставі якої виникли відносини відповідального зберігання з позивачем, свідчить про неправильне  застосування  до спірних правовідносин положення Порядку формування, розміщення та проведення операцій  з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997.  Крім того, відповідачем було зазначено, що  спірні правовідносини виникли на підставі договорів зберігання, відповідно до яких кредитором є позивач, а боржником Державне підприємство „Ресурспостач”, а відповідач є третьою стороною, на користь якої, боржник вчинив певні дії. Заміни боржника  у спірних правовідносинах не відбулося, у зв'язку з чим, при прийнятті рішення місцевим господарським судом було порушено норми статей 512, 513 Цивільного кодексу України  (далі-ЦК України).

Ухвалою  Київського апеляційного господарського суду від  23.02.2009 (колегія у складі: Смірнова Л.Г. – головуюча, Алданова С.О., Коротун О.М.) апеляційну скаргу було прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено на 10.03.2009.

В порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України)  розгляд апеляційної скарги було відкладено  на 24.03.2009.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/1 від 23.03.2009  у зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М. у щорічній відпустці, розгляд апеляційної скарги у даній справі доручено колегії у складі: Смірнова Л.Г. - головуюча, Алданова С.О., Гарник Л.Л.

У судове засідання 24.03.2009 з'явилися представники  сторін. Представники відповідача  підтримали доводи, які були викладені в апеляційній скарзі.

Позивач проти доводів, які викладені в  апеляційній скарзі, заперечив  посилаючись на  те, що  договори відповідального зберігання  були укладені Державним підприємством „Ресурспостач” на виконання договору комісії №44-юр-2008 від 07.04.2008, відповідно до якого останній прийняв на себе зобов'язання від свого імені, але за рахунок відповідача здійснити закупівлю м'яса  та його закладення до державного резерву. Враховуючи вищезазначене, посилання відповідача на  положення статті 512 ЦК України  є неправильним, а обов'язок відповідача щодо оплати послуг за зберігання матеріальних цінностей  виник на підставі статті 1016 ЦК України, відповідно до якої  відповідач  (комітент) повинен   забезпечити Державне підприємство „Ресурспостач” (комісіонера)  всім необхідним для  виконання зобов'язання перед третьою особою (позивачем). Таким чином,  діями комісіонера  породжений обов'язок відповідача відшкодувати позивачеві кошти за зберігання матеріальних цінностей державного резерву.   Крім того, позивачем зазначено, що матеріальні цінності  державного резерву є особливим видом майна, яке має правову природу відмінну від інших речей, призначені для використання в цілях і в порядку, передбачену Законом України „Про державний матеріальний резерв” та забезпечують стратегічні потреби держави.  Позивач має обов'язок видавати цінності з держрезерву виключно за встановленою формою розпорядження відповідача. Зазначене свідчить про те, що  фактично за договорами відповідального зберігання є відповідач, який видає акти форми Р-16 на закладку цінностей до державного резерву (на зберігання) та видає розпорядження (наряди) на їх відпуск.  Видача зазначених документів Державним підприємством „Ресурспостач” не передбачена ні законом, ні відповідними положенням Кабінету Міністрів України, ні умовами договорів.

         Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний  доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення  місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Між відповідачем та Державним підприємством „Ресурспостач” 07.04.08було укладено договір комісії №44юр-2008 (далі-договір комісії), відповідно   до   підпункту    1.1. пункту якого,              Державне підприємство „Ресурспостач” прийняло на себе зобов'язання від свого імені але за рахунок відповідача  здійснити закупівлю та закладення м'яса до державного  резерву.

Відповідно до приписів  статті 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

З метою забезпечення зберігання м'яса, що належить відповідачу Державним підприємством „Ресурспостач” було укладено з позивачем  договори зберігання №12зб від 21.04.2008,  №14зб від 14.04.2008 та  №8зб від 29.04.2008 (далі-договори зберігання).

На виконання умов вищезазначених договорів зберігання,  Державним підприємством „Ресурспостач” було розміщено на зберігання на складах позивача м'ясо Держкомрезерву України у загальній кількості 64513,60936 тон, що підтверджується залученими до матеріалів справи приймальними актами (зберігальне зобов'язання) форми №Р-16, а також висновком судово-економічної експертизи №12505 від 14.01.2009.

Відповідно до підпункту  1.3. пункту 1 договорів зберігання, товар, що передається замовником на зберігання, відповідно до умов договору, не переходить у власність зберігача, а є власністю Державного комітету України з державного матеріального резерву. Відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 договорів зберігання, сторони погодили, що видача зберігачем приймального акту форми Р-16 є підтвердженням факту приймання товару на відповідальне зберігання до державного резерву відповідно до Закону України  „Про державний матеріальний резерв”.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком  місцевого господарського суду, що м'ясо у кількості 64513,60936 тонн, належало на праві власності Державному комітету України з державного матеріального резерву та передане останнім на зберігання позивачеві.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно статті 11 Закону України „Про державний матеріальний резерв” частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Факт прийняття товару на відповідальне зберігання позивач засвідчив шляхом оформлення, підписання та передачею відповідачу приймальних актів за формою        №Р-16. Позивачем було надано до суду акти за формою №Р-16, на загальну кількість 64513,60936 тонн, що підтверджується самими актами та висновком судово-економічної експертизи КНДІСЕ №12505 від 14.01.2009.Копії зазначених актів залучено до матеріалів справи, оригінали було надано суду для огляду у судовому засіданні.

Відповідно до Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997, акт про приймання є єдиним документом складського обліку, що оформлюється відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву та документом, що підтверджує прийняття на зберігання матеріальних цінностей у відповідній кількості та зазначеної якості.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд критично оцінює посилання відповідача на  те, що він є неналежним відповідачем, оскільки належним відповідачем у даній є справі є Державне підприємство „Ресурспостач”, яке розміщувало матеріальні цінності не за вказівкою відповідача, а на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті  11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Згідно частини третьої статті 937 ЦК України, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачам.

Відповідно до частини першої статті  957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності, а відповідно до частини третьої  зазначеної статті договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

В даному випадку складськими документами підписаними зберігачем є акти за формою №Р-16 які є документами складського обліку згідно з Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України       №1129 від 08.10.1997.

Отже  між сторонами спору виникли правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до  пункту 3 статті 12 Закону України  „Про державний матеріальний резерв” матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту  25 Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №284), протягом п'яти робочих днів після виконання переможцем аукціону умов договору купівлі-продажу щодо оплати вартості матеріальних цінностей Держкомрезерв видає розпорядження відповідальному зберігачеві про відпуск матеріальних цінностей переможцю аукціону.

Позивачем до суду надані наряди (розпорядження) Держкомрезерву України про відпуск м'яса у загальній кількості на 28436,8191 тон, що підтверджується також висновком судово-економічної експертизи КНДІСЕ №12505 від 14.01.2009.

Отже, вищезазначеним додатково підтверджується  факт  зберігання м'яса державного резерву позивачем.

Відповідно до частини першої  статті 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути товар у схоронності.

З метою отримання з відповідача плати за зберігання, позивачем надано відповідачу рахунки-фактури №ПП-0000283 від 30.04.2008., №ПП-0000284 від 30.05.2008., №ПП-0000285 від 30.06.2008., №ПП-0000286 від 31.07.2008., №ПП-0000287 від 29.08.2008., №ПП-0000288 від 30.09.2008., №ПП-0000289 від 31.10.2008., №ПП-0000290 від 28.11.2008., №ПП-0000291 від 10.12.2008., на загальну суму 37586906,29 грн.,  проте,  відповідач оплату не здійсни, у зв'язку з чим,   позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до частини четвертої статті  632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивачем було заявлено до стягнення плату за зберігання матеріальних цінностей  з розрахунку вартості 7,50 грн. за одну тонну м'яса за одну добу.

На підтвердження визначення вартості позивачем надано звіт Донецької торгово-промислової палати від 04.12.2008 №7239, яким встановлено, що ринкова вартість відповідального зберігання харчових продуктів в низькотемпературному режимі - замороженого м'яса станом на момент проведення експертизи може складати 7,50грн. за одну тону за добу.

Також позивачем надано суду копії комерційних пропозицій ВАТ ТПФ „Полюс” про надання послуг зберігання харчових продуктів по 8,00грн. з ПДВ за 1 тону за добу, ВАТ „Маріупольський хладокомбінат” про те, що вартість зберігання харчових продуктів в низькотемпературному режимі складає 7,5грн. за тону за добу, ЗАТ „Донецькриба” про те, що вартість зберігання складає 7,80грн. за тону вантажу за добу, ВАТ „Холод” про те, що вартість послуг по відповідальному зберіганню товарів в низькотемпературних камерах становить 7,5грн. за добу, ТОВ „Агрія Торговий дім” про те, що вартість послуг зі зберігання становить 7-8 грн. на добу, тощо.

Крім цього, висновком судової економічної експертизи №12505 від 14.01.2009, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підтверджено документально розрахунок загальної вартості послуг по зберіганню цінностей державного матеріального резерву, наданих позивачем протягом 2008 року  відповідачеві в сумі 36374681,32 грн.

При цьому, Київським  апеляційним господарським судом  критично оцінено посилання  відповідача на  те, що відповідно до договорів зберігання №12зб від 21.04.2008, №14зб від 14.04.2008 та №8зб від 29.04.2008, укладених на підставі договору комісії №44юр-2008 від 07.04.2008, вартість зберігання встановлено у розмірі 1,00грн. за партію товару, оскільки відповідно частини другої  статті  1016 ЦК України за договором укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору, тобто права за договором комісії виникають у комісіонера (Державного підприємства „Ресурспостач”), а не у відповідача.

Крім цього, відповідно до підпункту  1.4. пункту 1  вказаних договорів зберігання вартість зберігання до моменту оформлення приймального акта форми №Р-16 встановлюється у розмірі одна гривня за партію товару, зданого на зберігання.

Тобто, плата за зберігання у розмірі одна гривня сплачується Державним підприємством „Ресурспостач” позивачу за період з моменту прийняття позивачем товару за кількістю та якістю і до моменту оформлення акта за формою № Р-16, в той час як позивач пред'явив позов про стягнення плати за період після оформлення відповідних актів за формою №Р-16, а період до оформлення зазначених  актів до розрахунку позовних вимог  включено не було.

Критично оцінено судом  також посилання відповідача на Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №532 від 12.04.2002,  оскільки предметом спору є стягнення плати за зберігання, а не відшкодування витрат пов'язаних зі зберіганням.

Відповідно до частини  першої статті  947 ЦК України, витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання, отже витрати лише можуть бути складовою частиною плати за зберігання.

Згідно з частини третьої статті  947 ЦК України, при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною четвертою статті 946 ЦК України передбачено, що установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

У правовідносинах які склалися між позивачем та відповідачем, не встановлено безоплатність зберігання м'яса, а відповідно до підпункту  2.1. пункту 2  Статуту Приватного підприємства „Продукти харчування”, підприємство діє з метою отримання прибутку.

Підпунктом  4.5. пункту 4 Статуту визначено, що основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток, отже безоплатність зберігання не передбачена також і установчим документом позивача.

Крім  того, слід зазначити, що  відповідно до  частини першої статті  957 ЦК України, в якій вказано, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Таким чином, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату вартості послуг зберігання товару з моменту оформлення позивачем акта по формі Р-16, фактично після того, коли у відповідності до Закону України „Про державний матеріальний резерв” було проведено закладення матеріальних цінностей до державного резерву і до моменту видання розпорядження (Наряду на відпуск) матеріальних цінностей з державного резерву.

З метою встановлення точного фактичного розміру оплати за зберігання матеріальним цінностей державного резерву  у період  01.04.2008 до  10.12.2008,  місцевим господарським судом було призначено судово-економічну експертизу.

За результатами проведеної експертизи, було підтверджено документально розрахунок загальної вартості послуг по зберіганню цінностей державного матеріального резерву, наданих  позивачем  відповідачеві  протягом 2008 року в сумі 36374681,32грн.

Відповідно до частини другої статті  530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право його вимагати в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті  526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті  32 ГПК  України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, відповідно до  приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який повинен був довести факт  належного виконання   відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих  позивачем послуг по зберіганню.

Проте, відповідач зазначених доказів суду не надав.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд  погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги  є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно          до приписів статті           49 ГПК України України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було проведено оплату судово-економічної експертизи, вартість якої згідно рахунку та квитанції становить 5640,00грн.

За таких обставин,  судова колегія вважає, що рішення місцевого господарського суду  у даній справі в частині розподілу судових витрат відповідає вимогам   статті  49 ГПК України.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд  приходить до висновку, що рішення господарського суду  міста Києва від 22.01.2009  відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв'язку з чим апеляційна скарга  Державного комітету України  з державного матеріального резерву задоволенню не підлягає.

        Керуючись ст.ст 32, 33, 49,  101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.  

2. Рішення господарського   суду міста Києва від 22.01.2009 у справі №30/391 залишити без змін.   

3. Матеріали справи №30/391 повернути до господарського суду  міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання  законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 26.03.09 (відправлено)