Рішення

від 24.12.2008 по справі 32/564

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

32/564

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  32/564

24.12.08

За позовомЗакритого акціонерного товариства «Страхова Компанія «Оранта-Життя»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані»

Провизнання недійсними договорів

Суддя Хрипун О.О.

Представники сторін: Від позивача          Грищенко К.В. –предст.,Від відповідача      Греба Р.В. –предст.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Страхова Компанія «Оранта-Життя» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані»про визнання недійсними ліцензійних договорів                              № 29-08 від 01.10.2008, № 30-08 від 01.10.2008, № 31-08 від 13.10.2008.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні ліцензійні договори не відповідають частині 1 статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», оскільки містять положення, відповідно до якого ліцензіар не може до закінчення строку дії спірних договорів припинити дію свідоцтв на знаки для товарів та послуг шляхом відмови від них, а тому, в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, такі договори підлягають визнанню недійсними.

Відповідач надав відзив на позовну заяву відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМГ інтернешнл холдинг компані»позов не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав його необґрунтованості.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Закритим акціонерним товариством «Страхова Компанія «Оранта-Життя»(далі ЗАТ «СК «Оранта-Життя») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМГ Інтернешнл холдинг компані»(далі –ТОВ «ІМГ інтернешнл холдинг компані») укладено ліцензійні договори: № 29-08 від 01.10.2008, № 30-08 від 01.10.2008, № 31-08 від 13.10.2008 (далі –Ліцензійні договори).

Предметом спірних ліцензійних договорів є передача Відповідачем Позивачу невиключної ліцензії на знак для товарів та послуг за свідоцтвами України відповідно до укладених ліцензійних договорів: № 6561 від 29 березня 1993 року, № 6562 від 29 березня 1993 року, № 98009 від 28 серпня 2007 року.

Порядок укладання ліцензійних договорів та вимоги до їх змісту встановлено Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та іншими нормативними актами України.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Як вбачається з тексту ліцензійних договорів № 29-08 від 01.10.2008, № 30-08 від 01.10.2008, № 31-08 від 13.10.2008, вони містять всі істотні умови, встановлені чинним законодавством України для даного виду договорів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно із статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Проте, відповідно до частини 2 статті 497 Цивільного кодексу України чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 4 Цивільного кодексу України встановлено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Відтак, Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу, ніж акти цивільного законодавства, зокрема закони.

Отже пункт 7.2.1 спірних ліцензійних договорів, що встановлює зобов'язання ЗАТ «СК «Оранта-Життя»не відмовлятися у будь-який час від свідоцтва на знак повністю або частково, не може бути підставою для визнання спірних ліцензійних договорів недійсними, оскільки ніяким чином не обмежує права та охоронювані інтереси Позивача.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення  правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Як передбачено частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

В частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивачем належних доказів невідповідності спірних ліцензійних договорів вказаним положенням законодавства до суду не надано.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним , якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що підстави, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України для визнання недійсними ліцензійних договорів № 29-08 від 01.10.2008, № 30-08 від 01.10.2008, № 31-08 від 13.10.2008 відсутні, а самі спірні договори є дійсними та такими, що відповідають чинному законодавству України.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи Позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам справи, тому позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.    

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                                   О.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 26.12.2008