Рішення

від 29.04.2013 по справі 921/173/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" квітня 2013 р.Справа № 921/173/13-г

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Приватного підприємства проектне бюро "Євростиль", вул. Острозького, 48, оф. 39, м. Тернопіль, 46006

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник", вул. Лозовецька, 13, м. Тернопіль, 46000

про стягнення 141116.47 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Рожук Л. Є., довіреність від 15.12.2012р.

відповідача: Бочан І. П., довіреність №129 від 03.12.2012р.

Суть справи:

Приватне підприємство проектне бюро "Євростиль" звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" про стягнення 141116.47 грн., в т. ч. 125000.00 грн. безпідставно отриманих коштів, 8750.00 грн. інфляційних нарахувань та 7366.47 грн. трьох відсотків річних.

06 березня 2013р. позивачем до суду була подана заява №05 від 04.03.2013р. про збільшення позовних вимог, за змістом якої приватне підприємство замість інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних просить стягнути з ТОВ "Домобудівник" 21003.00 грн. відсотків за користування чужими коштами. Вимоги проектного бюро щодо стягнення із відповідача 125000.00 грн. отриманих без правових на те підстав залишились незмінними.

З точки зору процесуального законодавства зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога.

Вирішуючи по суті вказану заяву, суд прийшов до висновку, що змінивши позовні вимоги з інфляційних нарахувань та річних на відсотки за користування чужими коштами, ПП "Євростиль" в цій частині одночасно змінило як предмет так і підстави позову, що Господарський процесуальний кодекс України не допускає.

Так, у п. 2 інформаційного листа від 02.06.2006 року №01-8/1228, Вищий господарський суд України вказав, що за змістом ч. 4 ст. 22 ГПК України зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно , тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

Враховуючи зазначене, беручи до уваги правові позиції що викладені у п. 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ, від 26.12.2011р. №18 та п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006р. №01-8/1228 суд відмовляє у задоволенні заяви №05 від 04.03.2013 року..

Таким чином, розгляд спору по суті здійснюється за первісними позовними вимогами.

Приватне підприємство, обґрунтовуючи заявлений позов через свого представника, посилається на протиправне зволікання відповідача, щодо повернення останнім перерахованих йому, згідно платіжних доручень №73 від 12.01.2010р. та №119 від 18.06.2010р., без будь - яких на те правових підстав, коштів.

Товариство з обмеженою відповідальністю згідно відзиву на позов, що підтриманий в судовому засіданні повноважним представником, щодо заявлених вимог заперечує. Зазначає, що ніякої помилковості у перерахуванні коштів не було, оскільки такі були спрямовані на дольову участь в будівництві приміщень громадського призначення по вул. Шептицького та придбання офісних приміщень по вул. Галицькій в м. Тернополі.

Також господарське товариство вказує на пропуск позивачем позовної давності при зверненні із заявленими вимогами до суду.

В процесі вирішення спору, в судовому засіданні оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався із підстав викладених у формулярі (протоколі) судового засідання та відповідних ухвалах.

В судових засіданнях представникам сторін процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.

В порядку ст. 81-1 ГПК України, за клопотанням позивача, здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

На протязі 2009-2010 років приватним підприємством неодноразово перераховувались кошти ТОВ "Домобудівник" із зазначенням у платіжних дорученнях призначення платежу: "... оплата за дольову участь в будівництві приміщень громадського призначення по вул. Шептицького" або "... за офісні приміщення по вул. Галицькій в м. Тернополі" . Загальна сума платежів становить 410 000 грн. 00 коп. Копії платіжних доручень №41 від 16.10.2009р., №66 від 21.12.2009р., №73 від 12.01.2010р. та №119 від 18.06.2010р. знаходяться у матеріалах справи.

Із наявних у справі виписок із банківських рахунків позивача та підписаного 02.12.2010 року представниками сторін без застережень акту звірки взаєморозрахунків (копія у справі) слідує, що на протязі 2009 - 2010 років частина коштів - 215000 грн. відповідачем була повернута приватному підприємству як "... повернення помилково перерахованих коштів ...". Зокрема,:

- 10.11.2009 року повернуто 150000 грн., які помилково перераховані згідно платіжного доручення № 41 від 16.10.2009р.;

- 08.02.2010 року повернуто 45000 грн., а 23.02. 2010 року - 20000 грн., які помилково перераховані платіжним дорученням № 73 від 12.01.2010р.

Таким чином, на час вирішення спору, залишились неповернутими кошти , які були перераховані платіжним дорученням №119 від 18.06.2010р. в сумі 100000 грн., та частина коштів - 25000 грн., які попередньо надійшли відповідачу згідно із платіжним дорученням № 73 від 12.01.2010 року. Всього на суму 125 000 грн.

Вказуючи що дані кошти знаходяться у господарського товариства без будь - якої на те правової підстави, позивач звернувся до суду з вимогами про їх стягнення з відповідача разом із сумами інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що спірні суми були перераховані позивачем не безпідставно, а на виконання договірних зобов'язань, а саме за дольову участь у будівництві приміщень громадського призначення по вул. Шептицького та придбання офісних приміщень по вул. Галицькій в м. Тернополі.

Дослідивши зібрані у справі докази, доводи, обґрунтування та заперечення повноважних представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних міркувань.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Позивач в судовому засіданні укладення між ним та відповідачем у справі будь-яких договорів, щодо придбання нерухомості чи дольової участі у її будівництві, заперечує.

Господарське товариство хоч і вказує на існування між учасниками спору договірних зобов'язань з даного приводу, жодних належних та допустимих доказів. які б дану обставину засвідчували в ході судових слухань не надало.

Натомість, із змісту листів ПП "Євростиль" від 09.07.2010 р. №02 та 22.10.2010 р. № 04 слідує, що у 2010 році жодних угод між учасниками спору щодо придбання нерухомості чи інвестування її будівництва не укладалось.

Більше того, у відповіді господарського товариства на дані листи від 04.11.2010 року б/н (копія у справі) зазначено про відсутність офісних приміщень по вул. Галицькій в м. Тернополі, щодо яких можна було б укласти договір купівлі - продажу. Сам відповідач вказує також на те, що у 2010 році згідно проектно-кошторисної документації не було спроектовано і будівництва приміщень громадського призначення по вул. Шептицького у м. Тернополі.

Досліджуючи дані обставини суд враховує, що в силу вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі - продажу нерухомого майна має бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Факту укладення між учасниками спору подібної угоди щодо офісних приміщень по вул. Галицькій в м. Тернополі судом не встановлено. Більше того, зважаючи на відсутність подібного об'єкта нерухомості за вказаною адресою, укладення такого правочину не видається за можливе.

Що стосується дольової участі у будівництві приміщень громадського призначення по вул. Шептицького у м. Тернополі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зведення адміністративно - господарського комплексу за даною адресою розпочато на підставі договору будівельного підряду від 07.06.2007 року (копія у справі).

Замовником будівництва за даною угодою виступало ВАТ "Тернопільміськгаз". ТОВ "Домобудівник" було лише Підрядником, який взяв на себе зобов'язання збудувати і здати Замовнику закінчений будівництвом об'єкт. Жодними повноваженнями на залучення коштів для даного будівництва від третіх осіб, умови даного правочину господарське товариство не наділяють.

З наведеного, судом критично оцінюються твердження відповідача щодо укладення між ним та приватним підприємством угоди про дольову участь на будівництво приміщень громадського призначення.

Не приймаються судом до уваги і посилання господарського товариства на договір, який ним було укладено із ПАТ "Тернопільміськгаз" 16.10.2012 року, оскільки, зважаючи на дату укладення, останній не міг регламентувати правовідносини, які виникли у 2009 - 2010 роках.

З викладеного вище в сукупності, суд констатує, що після перерахування спірних коштів господарському товариству, учасниками судового процесу жодних дій щодо оформлення та виконання договірних відносин між собою у встановленому порядку не вчинялось, зважаючи на що кошти в сумі 125 000 грн. знаходяться у відповідача без достатньої на те правової підстави .

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Із зазначеної норми вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;

- відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Наведені обставини мають місце у спірних правовідносинах. Таким чином, перераховані відповідачу грошові кошти, згідно платіжних доручень №73 від 12.01.2010р. та №119 від 18.06.2010р., за відсутності договірних відносин між сторонами, не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах.

Твердження відповідача про те, що дані кошти не можуть бути повернуті приватному підприємству через збіг позовної давності, зібраними у справі доказами та приписами законодавства також не підтверджуються.

Так, згідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, вимога щодо стягнення з відповідача коштів, які ним безпідставно отримані згідно з платіжним дорученням №119 від 18.06.2010р. в сумі 100000 грн. заявлена з дотриманням наведених вище законодавчих норм.

Що стосується суми 25 000 грн., яка перерахована господарському товариству платіжним дорученням № 73 від 12.01.2010 року суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому варто зазначити, що платіжним дорученням № 73 від 12.01.2010 року позивачем було перераховано всього 90000 грн., із яких відповідачем 08.02.2010 р. та 23.02.2010 р. було повернуто як "помилково перераховані" 45 000 грн. та 20000 грн., відповідно. На переконання суду, ці дії свідчать про визнання ТОВ "Домобудівник" свого боргу перед позивачем, а відтак переривають перебіг строку позовної давності.

В свою чергу, після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Крім цього, ПП проектне бюро "Євростиль" долучено до матеріалів справи вимогу за №10 від 06.12.2010р., що направлена кур'єрською службою та вручена директору ТОВ "Домобудівник" Рожук Є. О. 08 грудня 2010р., про повернення помилково перерахованих коштів в розмірі 125000.00 грн.

Листом, за №12-ХІІ від 15.12.2010р., відповідач підтвердив заявлені підприємством вимоги та повідомив, що у зв'язку із критичним фінансовим становищем товариства, сплатити борг немає можливості, а тому просить його відстрочити, при цьому гарантує його повернення.

Відповідач зазначає, що дане листування не зафіксоване у його журналах реєстрації вихідної та вхідної кореспонденції за 2010р., а відтак, на його думку, не може вважатись належним доказом по справі.

В той же час, із долучених до матеріалів справи відповідачем письмових доказів (накази ТОВ від 01.04.1994 р. № 60 та № 67 від 12.11.2012 року) слідує, що у спірний період директором ТОВ "Домобудівник" був Рожук Євген Омелянович.

Статтею 92 ЦК України обумовлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 62 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що директор діє від імені товариства та вирішує усі питання його діяльності, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

З наведених приписів в сукупності, суд констатує, що як лист від 15.12.2010р. так і лист від 04.11.2010 року б/н, підписані директором ТОВ "Домобудівник" Рожуком Є.О., створюють правові наслідки для господарського товариства незалежно від того, зареєстровані вони в журналі вихідної кореспонденції відповідача чи ні.

Більше того, в матеріалах справи є докази надіслання вимоги позивача №10 від 06.12.2010р. господарському товариству кур'єрською службою REX( копія накладної №159186 у справі. оригінал досліджувався у судовому засіданні). Посилання відповідача на те, що насправді дане відправлення у 2010 році не здійснювалось, є лише необґрунтованим припущенням, а не доведеним належними та допустимими доказами фактом, а відтак до уваги судом не приймається.

Водночас суд, зважаючи на встановлену Верховним Судом України судову практику (постанова ВС України від 28 листопада 2011 року у справі 43/308-10) констатує, що законом не визначено форму пред'явлення вимоги кредитором, а відтак останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України викладеної у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Зважаючи на викладене в сукупності суд констатує, що позивачем належним чином та у встановленому процесуальним законодавством порядку обґрунтовано позов про стягнення з відповідача 125000.00 грн. отриманих ним без будь - яких на те правових підстав.

При цьому суд враховує, що статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень покладається на усіх учасників судового процесу.

Вимоги позивача підтверджені документально, та ґрунтуються на приписах законодавства. яке регламентує спірні правовідносини. Натомість, господарським товариством належними та допустимими доказами позов не спростовано.

З наведеного, позов в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів судом задовольняється в повному обсязі.

Що ж до заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 8750.00 грн. інфляційних нарахувань та 7366.47 грн. трьох відсотків річних, нарахованих на суму безпідставно утриманих грошових коштів, то слід зазначити наступне.

Зобов'язання, які виникають внаслідок одержання майна без достатньої правової підстави, виключають можливість їх прострочення до набуття рішенням суду про повернення набувачем безпідставно набутих грошових коштів законної сили , оскільки саме суд встановлює факт безпідставного отримання коштів. Крім того, положеннями глави 83 ЦК України, якою врегульовані правовідносини, що виникають внаслідок безпідставного набуття, або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого), тобто, позадоговірні зобов'язання, не передбачена можливість застосування до спірних правовідносин норми ст.625 ЦК України, яка передбачає обов'язкову наявність у боржника простроченого грошового зобов'язання

З наведених обставин, в цій частині позов є безпідставним, а відтак у задоволені вимог про стягнення з господарського товариства сум інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, суд відмовляє.

Варто зазначити, що такої ж правової позиції щодо аналогічних правовідносин дотримується і Вищий господарський суд України у постановах: № 5008/419/2012 від 15. 01. 2013 р.; №5011-70/10168-2012 від 09.04.2013р.; №5008/419/2012 від 15.01.2013 року.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. Зайво сплачений судовий збір слід повернути приватному підприємству з Державного бюджету України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ст. 1, 2, 32-34, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівник" (вул. Лозовецька, 13, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 01268970) на користь Приватного підприємства проектне бюро "Євростиль" (вул. Острозького, 48, оф. 39, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 36121692) - 125000 (сто двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 50 коп. в повернення судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Повернути Приватному підприємству проектне бюро "Євростиль" (вул. Острозького, 48, оф. 39, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 36121692) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 97 (дев'яносто сім) грн. 83 коп. сплачений згідно платіжного доручення №323 від 04.03.2013 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 921/173/13-г.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

складено 28.05. 2013р.