Постанова

від 29.05.2013 по справі 57/4

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2013 р. Справа№ 57/4

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

при секретарі Дмитрина Д.О.

За участі представників:

від прокуратури: Василюк О.Г.

від позивача 1: Карпова В.Г. - довіреність №б/н від 09.04.2013р.;

від позивача 2: Гончарук І.І. - довіреність №001-1137 від 05.10.2012р.;

від відповідача 1: Козак А.Л. - довіреність №225-КР-296 від 06.03.2013р.;

від відповідача 2: Верховський О.В. - довіреність №б/н від 28.01.2013р.;

від відповідача 3: не з'явилися;

від третьої особи 1: Соловйова М.М. - довіреність №б/н від 04.02.2013р.;

Невмержицька І.М. - довіреність №б/н від 04.02.2013р.;

Нікіфорова І.А. - довіреність №б/н від 04.02.2013р.;

від третьої особи 2: Кокольський С.І. - довіреність №504/11.5.2 від 30.07.2010р.;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2013 у справі № 57/4 (головуючий суддя - Балац С.В., судді - Баранов Д.О., Босий В.П.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Державного агентства земельних ресурсів України

2) Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група"

3) Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 21"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку

"Стрітенський 3/15"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

про визнання протиправним та скасування пункту 65 рішення № 419/1829 від 15.07.2004, рішення № 1269/4102 від 22.11.2007, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.04.2006, державного акту на право власності на землю, визнання відсутності права власності та користування на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Державного агентства земельних ресурсів України; 2) виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до 1) Київської міської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група"; 3) Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 21" про визнання протиправним та скасування пункту 65 рішення № 419/1829 від 15.07.2004 р., рішення № 1269/4102 від 22.11.2007 р.; визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 20.10.2004 р.; визнання недійсною угоди від 06.11.2008 р. № 91-6-00821 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 22.10.2004р. за № 91-6-00354 (про поновлення); визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.06.2008 р.; визнання недійсним державного акту на право власності на землю; визнання відсутності права власності та користування на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Київською міською радою від 15.07.2004 р. № 419/1829 прийнято із порушенням положень встановлених ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України, а саме земельна ділянка, яка передана відповідачеві 2 та знаходиться в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, який Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" включений до реєстру пам'яток археології національного значення. Крім того, заступник прокурора міста Києва, вказав, що органом місцевого самоврядування в порушення приписів ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України рішення щодо зміни цільового призначення спірної ділянки не приймалося. Таким чином, рішення від 15.07.2004 р. № 419/1829 Київської міської ради, на підставі п. "а" ст. 21 Земельного кодексу України, підлягає визнанню недійсним. Окрім викладеного, заступник прокурора міста Києва зазначив, що Київська міська рада рішенням від 22.11.07 р. № 1269/4102 передала об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Гончара, 21" (далі - ОСББ "Гончара, 21") у власність земельну ділянку для обслуговування та реконструкції житлового будинку на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: 0,11 га - за рахунок земель, не наданих у власність чи користування; 0,02 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до пункту 65 рішення Київської міської ради від 15.07.04 № 419/1829.

На підставі вказаного рішення ОСББ "Гончара, 21" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030095. У зв'язку з тим, що на підставі оспорюваних рішень укладено договори оренди земельних ділянок між Київською міською радою та ТОВ "Інвестиційно-будівельна група", крім того, ОСББ "Гончара, 21" видано державний акт на право власності на землю, а також в подальшому укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, які на даний час є чинними, зазначені правоустановчі документи на думку прокурора також підлягають визнанню недійсними.

Господарський суд міста Києва, ухвалою від 15.12.2011, за заявою Заступника прокурора міста Києва, забезпечив позов у справі № 57/4.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2012 у справі № 57/4 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів залучено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрітенський 3/15" (далі, третя особа на стороні позивача), а також до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 залучено Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі, третя особа на стороні відповідача-2).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2012, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2012, позов Заступника прокурора міста Києва задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013 зазначені вище судові акти скасовано, а справу № 57/4 направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2013 у справі № 57/4 у задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що передані відповідачем-1 в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" земельні ділянки, не відносяться до земель історико-культурного призначення, та як наслідок не відносяться до особливо цінних земель, питання вилучення яких у відповідності до статті 150 Земельного кодексу України потребує погодження із Верховною Радою України. Крім того, у рішенні суду відхилено доводи прокурора щодо порушення статті 172 Настанов, що регулюють виконання Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, оскільки доказів ратифікації зазначених Настанов Верховною Радою України суду надано не було, а твердження про те, що вміщені у вказаних настановах вказівки та вимоги обов'язкові для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в Україні суперечить статті 19 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

22.03.2013 представник відповідача-2 звернувся до господарського суду міста Києва з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2013 вказане клопотання представника відповідача-2 задоволено, скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 у справі № 57/4.

За наслідками перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стрітенський 3/15" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 22.03.2013 у справі № 57/4 - без змін.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду від 20.03.2013 у справі № 57/4, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва по справі № 57/4 від 20.03.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. № 57/4 від 22.04.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 57/4 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 57/4 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року по апеляційній скарзі порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Іоннікова І.А. та призначено розгляд скарги на 29.05.2013 року.

Через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника третьої особи 1 (вх. №09-11/8781) надійшло клопотання про витребування додаткових документів.

У судовому засіданні апеляційної інстанції на обговорення було поставлено клопотання представника третьої особи-1 про витребування додаткових документів.

Заслухавши думку учасників процесу, враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник позивача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник позивача 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник третьої особи 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник третьої особи 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник відповідача-3 в судове засідання 29.05.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача-3.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представників позивача 1,2, відповідачів 1,2 та третіх осіб, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 419/1829 від 15.07.2004 р. "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" пунктом 65 затверджено проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом на вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва та передано земельну ділянку загальною площею 0,32 га для зазначених цілей, в тому числі:

- ділянку № 1 площею 0,07 га, в межах червоних ліній, - у короткострокову оренду на 2 роки для влаштування будівельних робіт за рахунок земель міської забудови,

- ділянку № 2 площею 0,25 га - у довгострокову оренду на 15 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (площею 0,02 га) та земель міської забудови (площею 0,23 га).

20.10.2004 р. на виконання п. 65 рішення Київської міської ради № 419/1829 від 15.07.2004 р. між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" укладено:

- договір оренди земельної ділянки, за умовами якого товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" надано в оренду строком на 2 роки земельну ділянку площею 0,0691 га, кадастровий номер 8000000000:91:173:0012, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 17- 23, цільове призначення якої - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщенням громадського призначення та вбудованим паркінгом;

- договір оренди земельної ділянки, за умовами якого товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" надано в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 0,2454 га (кадастровий номер 8000000000:91:173:0011), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 17-23, цільове призначення якої - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщенням громадського призначення та вбудованим паркінгом.

Дані договори зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено записи від 22.10.2004 р. за № 91-6-00354 та № 91-6-00355 у книзі записів державної реєстрації договорів.

06.11.2008 р. між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" укладено угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 22.10.2004 р. за № 91-6-00354 (про поновлення), на підставі якої договір оренди земельної ділянки площею 0,0691 га (кадастровий номер 8000000000:91:173:0012), що розташована на вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, поновлено на 3 роки. Вказана угода зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 06.11.2008 р. за № 91-6-00821 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням Київської міської ради № 1269/4102 від 22.11.2007 р. "Про передачу земельної ділянки об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Гончара, 21" для обслуговування та реконструкції житлового будинку на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва" передано у власність ОСББ "Гончара, 21" земельну ділянку площею 0,13 га для обслуговування та реконструкції житлового будинку на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва в тому числі: 0,11 га - за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування; 0,02 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до пункту 65 рішення Київської міської ради № 419/1829 від 15.07.2004 р., право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 22.10.2004 р. № 91-6-00355.

На підставі рішення Київської міської ради № 1269/4102 від 22.11.2007 р. ОСББ "Гончара, 21" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 030095, який зареєстрований 02.04.2008 р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 01-8-00155.

27 червня 2008 року між ОСББ "Гончара, 21" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСББ "Гончара, 21" передало у власність товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" земельну ділянку площею 0,1272 м2, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 21, кадастровий номер 8000000000:91:173:0016, цільове призначення якої: для обслуговування та реконструкції житлового будинку, про що зроблено відмітку в державному акті серії ЯЖ № 030095 на право власності на земельну ділянку.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про Національний заповідник "Софія Київська" № 500 від 13.05.1996 р. затверджено Положення про Національний заповідник "Софія Київська", перелік об'єктів нерухомої культурної спадщини Національного заповідника "Софія Київська", а також заходи щодо реставрації, завершення упорядкування та використання об'єктів Національного заповідника "Софія Київська".

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 р. "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.1979 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території міста Києва.

Відповідно до пункту 2.1.1 додатку № 1 до вказаного розпорядження, до архітектурної охоронної зони належить Город Ярослава в межах вул. Костьольна, Майдан Незалежності, вул. Бориса Грінченка, вул. Прорізна, вул. Ярославів Вал (зовнішні схили), Львівська площа, схили Старокиївської гори.

Рішенням Київської міської ради від 26 квітня 2007 року 477/1138 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27.01.2005 р. № 11/2587 "Про правила забудови м. Києва'1 були встановлені наступні межі охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору:

на сході: верхньою кромкою схилу від альтанки в парку Володимирська гірка вздовж його огорожі до вулиці Трьохсвятительської і далі цією вулицею до південного краю будинку № 5, вздовж краю цього будинку та вздовж кромки схилу в тилах забудови парного боку вулиці Костьольної до південного рогу будинку № 4. Потім в тому ж напрямку від рогу цього будинку до рогу Будинку профспілок, далі до осьової лінії вулиці Костьольна, а за тим вздовж фасадів, що півколом розташовані в північній частині Майдану Незалежності, до осьової лінії вулиці Бориса Грінченка до вулиці Прорізної;

на півдні: вздовж осьових ліній вулиць Прорізної, Володимирської, Золотоворітського провулку, вулиці Лисенка;

на заході: вздовж кромки схилів в тилах забудови непарного боку вулиці Ярославів вал, а саме: між вулицями Лисенка та Івана Франка, починаючи з проїзду між будинками №2 і №4 по вулиці Лисенка і далі по історичним межам садиб №№ 1, 3, 5, 7 9, 11, садиби № 3 по вулиці Івана Франка. Далі між вулицями Івана Франка і Олеся Гончара вздовж південного краю будинку № 4 по вул. Івана Франка та по історичним межам садиб (разом з флігелями) №№ 13, 15, 17, 19/31 і вздовж західного краю будинку № 33 по вулиці Олеся Гончара. Потім між вулицями Олеся Гончара і Воровського по межам історичних садиб (з флігелями) №№ 21/20, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37/1 та далі між будинками № 3 і № 5 по вулиці Воровського. Далі вздовж західного боку Львівської площі до вулиці Велика Житомирська і вздовж Торговельного центру до кромки схилу;

на півночі: вздовж верхньої кромки схилу на схід до Пейзажної алеї, вздовж Пейзажної алеї до Десятинного провулку, вздовж сходів до тераси у підніжжі Десятинної гірки та вздовж кромки тераси. Далі між будинками № 36 і № 34 по Андріївському узвозу, потім перетинаючи узвіз до огорожі Андріївської церкви, вздовж огорожі церкви до скверу, по доріжці вздовж схилу, потім вгору вздовж огорожі до кромки схилу на подвір'ї будинку № 14 по вулиці Десятинній. Потім вздовж кромки схилів і тилах забудови парного боку вулиці Десятинної до фунікулеру, перед фасадом верхньої станції фунікулеру і вздовж огорожі, що йде до краю верхньої частини парку Володимирська гірка до альтанки на розі плато. Площа охоронної зони 111,81 га.

Окрім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1761 "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" культурний шар Города Ярослава (розвинуте середньовіччя, Київська Русь, - м. Київ, в межах вул. Костельної, майдану Незалежності, вулиць Новопушкінської (зараз Бориса Грінченка), Прорізної, Ярославів Вал, Львівської площі) включено до реєстру пам'яток археології національного значення.

Таким чином, передана у оренду ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" на підставі п. 65 рішення Київської міської ради № 419/1829 від 15.07.2004 р. земельна ділянка № 17-23 по вул. О. Гончара у м. Києві, та передана у власність ОСББ "Гончара, 21" на підставі рішення Київської міської ради № 1269/4102 від 22.11.2007 р. земельна ділянка № 21 по вул. О.Гончара, у м. Києві знаходиться в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Відповідно пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду даної справи є пункт 65 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким було затверджено проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з приміщеннями громадського призначення та вбудованим паркінгом, за адресою: вул. Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва, та передано земельну ділянку загальною площею 0,32 га для зазначених цілей, а також рішення Київської міської ради від 22.11.07 № 1269/4102 "Про передачу земельної ділянки об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Гончара, 21" для обслуговування та реконструкції житлового будинку на вул. Олеся Гончара, 21 у Шевченківському районі м. Києва".

Як вбачається зі змісту позовної заяви прокурор в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що відведені товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" та ОСББ "Гончара, 21" земельні ділянки по вул. О. Гончара у м. Києві є землями історико-культурного призначення, та як наслідок, особливо-цінними землями, порядок вилучення яких у відповідності до статті 150 Земельного кодексу України потребував погодження Верховної Ради України, проте колегія суддів апеляційної інстанції вважає позицію прокурора помилковою з огляду на наступні обставини.

У відповідності до положень ст. 53 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату відведення земельних ділянок), до земель історико-культурного призначення відносились землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Таким чином з урахуванням приписів наведеної норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що землі охоронних зон архітектурних пам'яток та землі, на яких розташовані пам'ятками археології, не відносяться до земель історико-культурного призначення.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань прокурора на положення статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо належності виділених відповідачем-1 відповідачу-2 та відповідачу-3 земельних ділянок по вул. О. Гончара у м. Києві до земель історико-культурного призначення з огляду на наступні положення земельного законодавства.

Пунктом третім Розділу IX "Перехідні положення" Земельного кодексу України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частині, що не суперечить кодексу.

Згідно пункту першого розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" вказаний Закон набув чинності з дня його опублікування, тобто із 12.07.2000 р. (опубліковано в газеті Урядовий кур'єр, 12.07.2000 р. № 124). У відповідності до пункту першого розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України", Земельний кодекс України набув чинності із 1 січня 2002 р.

Таким чином, враховуючи набрання Законом України "Про охорону культурної спадщини" чинності значно раніше ніж Земельним кодексом України, положення статті 34 вказаного Закону, у відповідності до яких до земель історико-культурного призначення відносяться території охоронних зон та охоронювані археологічні території із 01.01.2002 р. застосовуватись до спірних відносин не можуть з огляду на те, що суперечать статті 53 Земельного кодексу України.

Отже, законодавство, чинне на дату прийняття рішення про відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" та ОСББ "Гончара,21", не відносило до складу земель історико-культурного призначення землі охоронних зон та території пам'яток археології.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що встановити цільове призначення та категорію земельних ділянок № 17-23 та № 21 по вул. О. Гончара у Шевченківському р-ні м. Києва за даними державного земельного кадастру на дату прийняття відповідачем-1 рішення про відведення земельних ділянок відповідачу-2 та відповідачу-3, як того вимагає Вищий господарський суд України у постанові від 29.01.2013 р., неможливо з огляду на відсутність у земельному кодексі України (в редакції, чинній на дату прийняття Київською міською радою рішення № 419/1829 від 15.07.2004 р. та № 1269/4102 від 22.11.2007) норм щодо обов'язкового зазначення інформації про цільове використання земельної ділянки поміж інших відомостей державного земельного кадастру.З огляду на вказану обставину у державному земельному кадастрі відсутні відомості про цільове призначення та категорію земельних ділянок № 21 та № 17-23 по вул. О. Гончара у м. Києві на дату прийняття відповідачем-1 рішення про передачу вказаних земельних ділянок відповідачу-2 та відповідачу-3.

З урахуванням вищезазначеного місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що передані відповідачем-1 в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" земельні ділянки № 17-23 по вул. О. Гончара у м. Києві площею 0,0691 га, кадастровий номер 8000000000:91:173:0012 та площею 0,2454 га, кадастровий номер 100000000:91:173:0011, а також передана відповідачем - 1 у власність ОСББ "Гончара, 21" земельна ділянка № 21 по вул. О. Гончара у м. Києві площею 0,1272 га, кадастровий номер 8000000000:91:173:0016, не відноситься до земель історико-культурного призначення, та як наслідок не відносяться до особливо цінних земель, питання вилучення яких у відповідності до статті 150 Земельного кодексу України потребує погодження із Верховною Радою України.

Судом не можуть бути прийняті до уваги також посилання представника ОСББ "Стрітенський, 3/15" на наявні у матеріалах справи листи Міністерства культури України № 20/22/55-12 від 30.01.2012 р., Міністерства культури України від 17.02.2012 № 52/22/55-12, Головного управління містобудування та архітектури КМДА від 08.12.2011 р., Головного управління охорони культурної спадщини КМДА № 07-387/2394 від 31.01.2012 р., Інституту археології НАН України № 125/01-8-193 від 27.03.2012 р., Головного управління охорони культурної спадщини КМДА від 28.03.2012 р. № 1966, ДП "Інститут Генплану міста Києва від 28.03.2012 р. № 79, Міністерства культури України № 22-790/9 від 18.04.2012 р., оскільки вказані листи містять лише викладення позиції вказаних органів та установ щодо правового статусу та цільового призначення земельних ділянок, яка висловлена вже після виникнення спору та ґрунтується на законодавстві, чинному на дату виникнення спору, а не на дату виникнення спірних правовідносин.

Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність тверджень прокурора про необхідність узгодження питання спірних земельних ділянок із ЮНЕСКО, з огляду на недоведеність обставини ратифікації Верховною Радою України Настанов, на які посилається прокурор, в обґрунтування власної правової позиції, а також про суперечливість тверджень прокурора про те, що вміщені у вказаних настановах вказівки та вимоги обов'язкові для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в Україні положенням статті 19 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Крім того, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги доводи ОСББ "Стрітенськнй, 3/15" про те, що в силу статей 8-14 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини", до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української PCP № 6673 від 04.10.1988 р, що Комітет всесвітньої спадщини є виконавчим органом ЮНЕСКО, якому держави-учасниці делегували повноваження, у тому числі повноваження по прийняттю настанов, з огляду на наступне.

Повноваження Комітету всесвітньої спадщини визначені розділом III (статті 8-14) Конвенції. У відповідності до вказаних статей, до компетенції Комітету всесвітньої спадщини не відноситься затвердження будь-яких правил, положень та інших документів нормативно-правового характеру, які є обов'язковими для виконання країнами-учасницями Конвенції. З огляду на вказану обставину твердження представника ОСББ "Стрітенськнй, 3/15" про обов'язковий характер настанов не відповідає змісту статей Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.

Відтак колегія суддів апеляційного суду вважає, пункт 65 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" та рішення Київської міської ради від 22.11.07 № 1269/4102 "Про передачу земельної ділянки об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Гончара, 21" були прийняті відповідачем-1 у межах власної компетенції та у повній відповідності до вимог земельного законодавства України, чинного на момент його прийняття.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договорів оренди земельних ділянок, договору купівлі-продажу земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельни ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст. 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, зокрема через недодержання конкурентних засад, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відповідність пункт 65 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" вимогам законодавства чинних на момент його прийняття, підстав для визнання, укладених на його виконання, договорів оренди землі недійсними у відповідності до приписів ст. 124 Земельного кодексу України не вбачається.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Враховуючи вищенаведе колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 20.10.2004 р., договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.06.2008 р., а отже підстави для визнання недійсним державного акту на право власності на землю у суду також відсутні.

З огляду на вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність передбачених законодавством підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді,

коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2012 по справі № 57/4 залишити без змін.

Матеріали справи 57/4 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Гончаров С.А.

Іоннікова І.А.