Постанова

від 27.05.2013 по справі 907/182/13-г

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2013 р. Справа № 907/182/13-г

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

При секретарі судового засідання: Бокало Н.І.

розглянувши апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2, б/н від 30.04.2013 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року

у справі № 907/182/13-г

за позовом: ТзОВ «ТНП.КОМ», м. Дніпропетровськ

до відповідача: ФОП ОСОБА_2, м. Ужгород

про стягнення 91 850,01 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 - представник;

від відповідача: Власенко К.О. - представник;

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року у справі № 907/182/13-г (суддя Русняк В.С.) позовні вимоги ТзОВ «ТНП.КОМ» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 91 850,01 грн. задоволено повністю.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що Відповідачем порушено умови Договору поставки продукції № 14/09/4 від 14.09.2011 року в частині належного виконання зобов'язань по оплаті отриманої продукції, тому вимога Позивача про стягнення суми боргу - 92205,18 грн. (в т.ч. 88707,45 грн. основного боргу, 524,95 грн. 3% річних, 355,18 грн. інфляційних нарахувань та 2617,60 грн. пені) та суми 1844,10 грн. відшкодування судового збору, є повністю обґрунтованою, підтвердженою належними і допустимими доказами. Щодо клопотання Відповідача про розстрочку виконання рішення строком на шість місяців, у зв'язку з скрутним фінансовим станом підприємця - місцевий господарський суд відхилив дане клопотання, оскільки Відповідачем не підтверджено скрутного фінансового стану підприємця та не подано належних доказів у підтвердження свого клопотання.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій Відповідач просить рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року скасувати в частині відмови в наданні розстрочки виконання рішення суду та прийняти нове рішення, яким розстрочити виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року у справі № 907/182/13-г. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення.

Апелянт покликається на те, що судом без достатніх підстав не взято до уваги як доказ копії податкових декларацій ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість за грудень 2012 року та за січень-лютий 2013 року, а також виписки з розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_2 в АТ «Укрсиббанк» НОМЕР_2 з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року та НОМЕР_2 з 01.01.2013 року по 15.03.2013 року, які долучені у суді першої інстанції як додатки до відзиву на позовну заяву ТзОВ «ТНП.КОМ» (а.с. 78-110) . Тому, апелянт вважає, що на підставі наявних у справі доказів місцевий господарський суд прийшов до хибного висновку про відмову в наданні розстрочки виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року.

Сторони вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 року не виконали. Позивачем не подано документально обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 Скаржником не надано докази зарахування судового збору за подання апеляційної скарги до спеціального фонду Державного бюджету України.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року у справі № 907/182/13-г слід залишити без змін, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 без задоволення, виходячи з наступного.

14.09.2011 року між ТзОВ «ТНП.КОМ» (постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки продукції № 14/09/4, у відповідності до умов якого Постачальник протягом строку дії даного договору передає у власність Покупцю товар, а Покупець на умовах та в порядку визначених даним договором, оплачує товар в кількості та за узгодженими цінами, вказаними в накладних, і приймає товар на їх підставі (п. 1.1. Договору). Право власності на товар, переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Накладні вважаються невід'ємними частинами Договору. (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.2. Договору Покупець зобов'язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах: оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній протягом 30 календарних діб з дати початку перебігу строку. Датою початку перебігу строку вважається дата підпису уповноваженим представником Покупця накладної на партію товару. Грошові кошти перераховуються на поточний рахунок Постачальника, вказаний в даному Договорі в безготівковому порядку.

Згідно п. 4.2. Договору уповноважений представник Покупця повинен прийняти товар по кількості вказаній в накладній. Перевірка по кількості підтверджується підписанням накладної на кожну відвантажену партію товару.

Покупцю поставлено товар на суму 88707,45 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме: копією Акту звірки взаєморозрахунків № 6454 від 19.12.2012 року на суму 88707,45 грн., який підписаний обома сторонами та видатковими накладними: № 20336 від 02.08.2012 року, № 20334 від 02.08.2012 року, № 20331 від 02.08.2012 року, № 13022 від 15.05.2012 року, № 15481 від 13.06.2012 року, № 15482 від 13.06.2012 року, № 20329 від 02.08.2012 року, № 20332 від 02.08.2012 року, № 20335 від 02.08.2012 року, № 23506 від 31.08.2012 року, № 15479 від 13.06.2012 року, № 15480 від 13.06.2012 року, № 20333 від 02.08.2012 року, № 14171 від 30.05.2012 року, № 15472 від 13.06.2012 року, № 13019 від 15.05.2012 року, № 14145 від 30.05.2012 року, № 15478 від 13.06.2012 року, № 11891 від 27.04.2012 року, № 14138 від 30.05.2012 року, № 14140 від 30.05.2012 року, № 14144 від 30.05.2012 року, № 14147 від 30.05.2012 року, № 15468 від 13.06.2012 року, № 15473 від 13.06.2012 року, № 15476 від 13.06.2012 року, № 15477 від 13.06.2012 року, № 20330 від 02.08.2012 року, № 21498 від 16.08.2012 року, № 21499 від 16.08.2012 року, № 21500 від 16.08.2012 року, № 21501 від 16.08.2012 року, № 21502 від 16.08.2012 року, № 21503 від 16.08.2012 року, № 23502 від 31.08.2012 року, № 21504 від 16.08.2012 року.

Проте Відповідач повністю свої зобов'язання за Договором не виконав, частково здійснив оплату за поставлений товар, що підтверджується тим, що остання поставка товару від Позивача відбувалась 31.08.2012 року згідно видаткової накладної № 23502 від 31.08.2012 року (а.с. 64) . Оплата за поставлений товар здійснювалась до 2013 року. Також, з метою зменшення заборгованості Позивачу частково був повернутий товар. У зв'язку з чим на момент звернення до суду у нього виникла заборгованість по сплаті отриманого товару перед Позивачем у розмірі - 88 707,46 грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 2.2. Договору зазначено, що Покупець зобов'язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах: оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній протягом 30 календарних діб з дати початку перебігу строку. Проте, Відповідач (Покупець) допустив порушення грошових зобов'язань, які обґрунтовано стягнуто місцевим господарським судом.

Відповідно до п. 5.1. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України.

Пунктом 5.4. Договору передбачається нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється за весь час прострочки до фактичного і повного виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до умов п. 5.2. Договору, Покупець за невиконання умов п. 2.2. Договору сплачує пеню у розмірі 1 % від загальної суми прострочення платежу за кожен день порушення зобов'язання, загальна сума якої складає 2617,60 грн.

Частиною 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст. 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 2617,60 грн. пені є обгрунтованою та підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу 3% річних від простроченого платежу, загальна сума яких складає 524,95 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 3% в сумі 524,95 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем пред'явлені до стягнення втрати від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 355,18 грн. Колегія суддів погоджується із розрахунком втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити і те, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Факт наявності боргу не заперечується Відповідачем в апеляційній скарзі, при цьому суд апеляційної інстанції, в порядку встановленому ст. 101 ГПК України не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в цілому.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає підставними позовні вимоги ТзОВ «ТНП.КОМ» та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про нарахування та стягнення з Відповідача на користь Позивача суми боргу - 92205,18 грн. (в т.ч. 88707,45 грн. основного боргу, 524,95 грн. 3% річних, 355,18 грн. інфляційних нарахувань та 2617,60 грн. пені.) та суму 1844,10 грн. відшкодування судового збору.

Як свідчать матеріали справи, 19.03.2013 року Відповідач подав до місцевого господарського суду відзив на позовну заяву ТзОВ «ТНП.КОМ» у якому в порядку п. 6 ст. 83 ГПК України, зазначив про те, що на даний час Відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі і при постановлені судом рішення про стягнення з Відповідача грошового боргу просить застосувати розстрочку виконання рішення суду, згідно з якою встановити, що Відповідач погашає щомісяця 2000 грн. грошового боргу.

Заява Відповідача про надання відстрочки виконання рішення залишена місцевим господарським судом без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви Відповідача про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року колегія суддів виходила з того, що з наданих Відповідачем документів (копій податкових декларацій ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість за грудень 2012 року та за січень-лютий 2013 року, а також виписки з розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_2 в АТ «Укрсиббанк» НОМЕР_2 з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року та НОМЕР_2 з 01.01.2013 року по 15.03.2013 року) не вбачається винятковість випадку, що зумовлює неможливість або ускладнення виконання рішення, у зв'язку з чим суд першої інстанції клопотання Відповідача про надання відстрочки виконання винесеного рішення залишив без задоволення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в даному випадку підстав для задоволення заяви ФОП ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року у справі № 907/182/13-г, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Виходячи з аналізу даної норми права, можна зробити висновок, що підставою для відстрочки, розстрочки повинні бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у визначений строк. До того ж законодавець вказує, що надання розстрочки та відстрочки виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, виходячи з особливого характеру обставин справи.

Також, слід зазначити, що відстрочка або розстрочка виконання рішення надається лише в тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом.

Згідно п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 р. № 9 (зі змінами та доповненнями), вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події.

Колегія суддів бере до уваги, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що остання поставка товару від Позивача відбувалась 31.08.2012 року згідно видаткової накладної № 23502 від 31.08.2012 року (а.с. 64) . Оплата за поставлений товар здійснювалась до 2013 року. Станом на дату розгляду справи та прийняття рішення по справі будь-яких виплат від Відповідача на рахунок Позивача не надходило.

Колегія суддів звертає увагу, що звертаючись до господарського суду з заявою про розстрочення виконання рішення починаючи з лютого 2013 року, Відповідач на даний час не здійснив жодного платежу на користь Позивача, а також не надав жодного доказу на підтвердження вжиття заходів щодо погашення заборгованості. Розстрочення виконання рішення - це відтермінування виконання рішення суду на певний період, але не звільнення боржника від самого виконання.

Крім цього, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні та за час розгляду справи в суді першої інстанції, а також апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_2 не було вжито жодних заходів хоча б на часткову сплату суми заборгованості, що в свою чергу не може розцінюватись судом як можливість сплати суми боргу в разі розстрочення виконання рішення суду.

Колегія Львівського апеляційного господарського суду, вважає, що надані боржником докази не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання відстрочки виконання рішення суду. Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, вважає, що підстави для задоволення клопотання Відповідача про розстрочку виконання рішення господарського суду відсутні.

За таких обставин, Відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Закарпатської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Тому, вказані вимоги Відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Окрім цього, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 року суд вимагав від апелянта докази зарахування судового збору за розгляд апеляційної скарги. Проте, Відповідач (скаржник) вимог ухвали суду від 14.05.2013 року не виконав, доказів зарахування судового збору не подав.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на Відповідача. Одночасно, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає за необхідне стягнути з Відповідача у спеціальний фонд Державного бюджету України судовий збір в сумі 573,50 грн., оскільки скаржник вимог ухвали суду від 14.05.2013 року в частині надання доказів правильності оплати судового збору щодо зарахування такого до спеціального фонду Державного бюджету України не виконав, переконливих доказів в цій частині не надав. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

З огляду на вище викладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року, відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для скасування немає.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 16.04.2013 року у справі № 907/182/13-г залишити без змін, aпеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Закарпатської області в апеляційному порядку покласти на Відповідача та стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, Код ЄДРПОУ НОМЕР_1) у спеціальний фонд Державного бюджету України - 573,50 грн. (п'ятсот сімдесять три гривні п'ятдесять копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3. Доручити місцевому господарському суду видати наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.

5. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складений 30.05.2013 року

Головуючий - суддя Мельник Г.І.

суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.