Постанова

від 28.05.2013 по справі 922/340/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2013 р. Справа № 922/340/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В. , суддя Потапенко В.І. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Грачова Ю.Ю., довіреність без номера від 25.01.2013 р

відповідача - Суворова І.А.(особисто ).

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1355 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 03 квітня 2013 року у справі № 922/340/13-г

за позовом приватного підприємства "Ніколь ТВ", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця Суворова Ігоря Анатолійовича, м. Чугуїв Харківської області

про стягнення 3 100,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Ніколь ТВ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Суворова Ігоря Анатолійовича про стягнення 3100 грн., сплачених позивачем відповідачу в порядку передплати за товар згідно усної домовленості сторін.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03 квітня 2013 року у справі № 922/340/13-г (суддя Попович І.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто грошові кошти в сумі 3100 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що грошові кошти, перераховані позивачем відповідачу платіжними дорученнями № 741 від 14.10.2011 р. в сумі 2000 грн. та № 749 від 14.10.2011 р. в сумі 1100 грн. на виконання усного правочину з поставки товару по виставленому відповідачем рахунку в„– 1014 є передплатою, оскільки, на думку відповідача, вказані грошові кошти були перераховані позивачем за вже поставлений йому відповідачем за вказаним правочином товар у 2008 році .

Вказане, на думку відповідача, підтверджується датою виписки рахунку в„– 1014 -12.08.2008 р., яка міститься на наданій ним господарському суду першої інстанції копії цього рахунку, тоді як надана суду позивачем копія вказаного рахунку не містить дати його виписки.

Також відповідач вказує на те, що господарський суд першої інстанції не застосував позовну давність за заявою відповідача.

Відповідач в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Вказує зокрема на те, що відповідач не довів факт належного виконання свого зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару, оскільки не надав первинних документів, які б відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затв. Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88 містили відомості про таку господарську операцію та підтверджували б її здійснення, а вказана на наданому відповідачем рахунку в„– 1014 дата-12.08.2008 р. не має значення для справи, оскільки не підтверджує виконання відповідачем вказаного обов'язку з поставки товару.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення відповідача та представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, позивач на виконання усної угоди сторін, відповідно до рахунку №1014 (замовлення №201), надісланого відповідачем з його email: ІНФОРМАЦІЯ_1 на email позивача :ІНФОРМАЦІЯ_2, здійснив на рахунок відповідача в„–26003289610030 в ПАТ "АКБ "Базис" перерахування грошових коштів в сумі 3100 грн. за спеціальний одяг автомеханіка з логотипом у кількості десяти комплектів.

Перерахування вказаних грошових коштів підтверджується виписками по особовому рахунку ПП "Ніколь ТВ" від 14.10.2011 року та 17.10.2011 року (п/р № 26006250025220 в ХФ ПАТ "Брокбізнесбанк", МФО 350910), які додані позивачем до позовної заяви ( т. 1 а.с. 11-12)

У вказаних виписках зазначено про перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів платіжними дорученнями № 741 від 14.10.2011 р. в сумі 2000 грн. та № 749 в сумі 1100 грн. із призначенням платежу-передплата за спец. одяг згідно з рахунком в„– 1014 від 14.10.2011 р.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що рахунок відповідача в„– 1014 (замовлення № 201) було надіслано на його email 14.10.2011 р., а перераховані за вказаними платіжними дорученнями грошові кошти є передплатою за товар, який відповідачем до цього часу поставлено не було.

До позовної заяви позивач надав копію рахунку в„– 1014 . в якому не вказано дату його виписки (т. 1 а.с. 10).

Позивач вказує на те, що зазначена ним в платіжних дорученнях дата 14.10.2011 р. є датою отримання ним від відповідача рахунку в„– 1014 .

З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2013 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про виконання зобов'язання, відповідно до якої позивач з посиланням на вимоги статті 530 Цивільного кодексу України вимагав від відповідача у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги виконати зобов'язання щодо поставки позивачу товару, а у разі невиконання цього зобов'язання повернути позивачу сплачені за товар грошові кошти у сумі 3 100,00 грн.

Вказану вимогу відповідач отримав 10.01.2013 р., що підтверджується наданими позивачем до позовної заяви описом вкладення до цінного листа та повідомленням про вручення поштового відправлення ( т. 1 а.с. 14), але залишив її без відповіді, сплачені позивачем платіжними дорученнями № 741 від 14.10.2011 р. та № 749 грошові кошти в сумі 3100 грн. не повернув.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що він на виконання вказаного усного правочину у 2008 році здійснив поставку позивачу товару -10 комплектів спецодягу автомеханіка з логотипом, після чого виставив позивачу на оплату поставленого товару рахунок в„– 1014 від 12.08.2008 р., який було оплачено останнім лише у 2011 році.

В обґрунтування своїх заперечень надав свою копію рахунку в„– 1014 , яка містить дату його виписки -12.08.2012 р.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наведене, матеріалами справи та сторонами підтверджується факт виникнення між ними господарсько-майнових зобов'язань з поставки товарів на підставі усного договору поставки шляхом прийняття замовлення позивача та виставлення відповідачем рахунку в„– 1014 на оплату(замовлення № 201).

Як було наведено вище, позивач відповідно до виставленого відповідачем рахунку в„– 1014 на виконання вказаного правочину з поставки товару здійснив перерахування грошових коштів в сумі 3100 грн., що підтверджується виписками по особовому рахунку ПП "Ніколь ТВ" від 14.10.2011 року та 17.10.2011 року (п/р № 26006250025220 в ХФ ПАТ "Брокбізнесбанк", МФО 350910), які надані позивачем до позовної заяви ( т. 1 а.с. 11-12).

Натомість відповідачем не надано жодного доказу здійснення ним поставки товару на виконання спірного договору.

Так, статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено вимоги належності та допустимості доказів.

Відповідно до ч. 1 цієї статті господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 цієї статті обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затв. Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.Первінні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Первінний документ є документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первінні документи повинні бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

Назву документа (форми);

Дату і місце складання;

Назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення;

Особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, відповідачем не надано жодного документа, який би підтверджував факт здійснення поставки товару за спірним договором позивачу (накладної, акту приймання-передачі тощо).

Рахунок на оплату товару не є первинним документам в розумінні вказаних положень законодавства, не містить відомостей про здійснення поставки, а тому не може підтверджувати факт поставки товару.

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача на те, що здійснення ним поставки товару позивачу у 2008 році підтверджується датою, яка зазначена на наданій ним суду копії рахунку в„– 1014 -12.08.2012 р.

Також, зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що господарський суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України через ненадання без поважних причин оригіналу рахунку в„– 1014 , необхідного для визначення дати його виписки ( дата виписки рахунку не підтверджує факт поставки).

При цьому , колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив посилання відповідача на те, що документи, які підтверджують передачу товару позивачеві ще в 2008 році на підставі вищевказаного рахунку в„– 1014 від 12.08.2008 року не збереглися у зв'язку з їх знищенням, оскільки наданий відповідачем Акт № 14 від 20.02.2012 року "Про вилучення для знищення документів ..", в якому на думку відповідача вказано документи, що підтверджують факт передачі товару відповідачем ніби-то були знищені у 2012 році, в силу норм ст. ст. 32-34 ГПК України не може бути прийнятим судом як належний доказ, через те що цей акт не містить відомостей стосовно обставин, які входять до предмета доказування у цій справі та окрім того, в цьому акті взагалі зазначено про знищення документів по контрагенту "Автоцентр Ніколь", тоді як найменування позивача по справі - приватне підприємство "Ніколь ТВ".

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Оскільки, як було наведено вище, відповідач не здійснив поставку товару позивачу за спірним усним договором, а позивач здійснивши оплату ще непоставленого товару платіжними дорученнями № 741 від 14.10.2011 р.та № 749 від 17.10.2011 р., вказав призначенням платежу-передплата за спец. одяг згідно з рахунком в„– 1014 від 14.10.2011 р., сплачені позивачем грошові кошти в сумі 3100 грн. є передплатою за товар.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі коли продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Відповідно до частини 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний термін від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк передачі товару за спірним усним договором не встановлено, відповідач зобов'язаний був передати товар, відповідно до положень ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України в семиденний строк від дня отримання вимоги позивача - до 17.01.2013 р.

Однак відповідач вказаного обов'язку не виконав, у зв'язку з чим вимоги позивача про повернення суми передплати згідно з ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарський суд першої інстанції не застосував позовну давність за поданою відповідачем заявою, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи не вбачається подання відповідачем заяви про застосування позовної давності чи здійснення такої заяви в усній формі ( не зазначено про це в протоколах судових засідань та ухвалах суду), а тому позовна давність не повинна застосовуватись в цій справі.

До того ж, позивач подав позовну заяву в межах позовної давності

Так, статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки, як було наведено вище, строк виконання обов'язку відповідача з поставки товару закінчився 17.01.2013 р., позивач про порушення свого права на отримання товару як передумову для стягнення передплати повинен був довідатися з 18.01.2013 р.

Позовну заяву подано до суду 25.01.2013 р.

Отже, позивачем не пропущено позовну давність.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв оскаржуване рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03 квітня 2013 року у справі № 922/340/13-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 28.05.2013 р.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Білецька А.М.