Постанова

від 29.05.2013 по справі 5011-12/9506-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року Справа № 5011-12/9506-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 18.01.2013 у справі№5011-12/9506-2012 господарського суду міста Києва за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"; 2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Лісовик-2006" провизнання правочину частково недійсним в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився; - відповідача 2 Винник О.П.; - третьої особи повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати від 28.05.2013 №02-05/493 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходиться дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Євсіков О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2013 у справі №5011-12/9506-2012 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 (судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А., Буравльов С.І.), Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 (надалі позивач/скаржник) відмовлено у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (надалі відповідач 1) та до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (надалі відповідач 2); третя особа у справі - Обслуговуючий кооператив "Садівниче товариство "Лісовик-2006", про визнання правочину частково недійсним.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання частково недійсним договору про передачу активів ТОВ "Укрпромбанк" в рахунок погашення заборгованості від 02.07.2010 (надалі спірний договір), укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, в частині заміни кредитора (відповідача 1) у зобов'язаннях, що виникають з кредитного договору №150/КВ-07 від 11.05.2007 та іпотечного договору №150/Zквіп-07 від 11.05.2007.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що - вказаний спірний договір укладений без згоди позивача, чим порушено приписи ст. 520 ЦК України, - позивач не був повідомлений про укладення спірного договору, чим порушено ст. 517 ЦК України, - спірний договір порушує охоронювані законом інтереси позивача, - при укладенні спірного договору відповідач 1 порушив банківську таємницю, - спірний договір не містить акту приймання-передачі, а наданий відповідачами 1 та 2 акт підписаний через місяць після укладення спірного договору, що суперечить п. 5.1. договору. При цьому, позивач посилається на приписи ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228, 236 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій, не погодилися із наведеними позивачем в обґрунтування підстав позову доводами, та, керуючись ст.ст. 11, 203, 204, 215, 228 509, 512, 514, 516, 626 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України, приписами постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", приписами Конвенції про захист прав та свобод людини, відмовили у позові, з чим не вбачає підстав не погодитися й суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Суди попередніх інстанцій, розглянувши матеріали справи, керуючись, в тому числі, вищенаведеними нормами, встановивши, що: • 11.05.2007 між позивачем та відповідачем 1 був укладений кредитний договір №150/КВ-07, відповідно до якого відповідач 1 надав позивачу кредит у сумі еквівалентній 2 500 000,00 доларів США, в наступному, сторонами договору були внесені зміни, відповідно до яких ліміт кредитування становить 12 625 000,00 грн.; • 02.07.2010 між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір про передачу активів ТОВ "Укропромбанк" в рахунок погашення заборгованості, відповідно до умов якого відповідач 1 в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, передає (відступає) відповідачу 2 права вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами, а також за попередніми договорами внаслідок чого відповідач 2 замінює відповідача 1 - кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях; відповідно до положень ст. 516 ЦК України відступлення ТОВ "Укрпромбанк" прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами до ПАТ "Дельта Банку" не вимагає згоди боржників (п. 3.1. договору); • внаслідок передачі ТОВ "Укрпромбанк" ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, ПАТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ "Укрпромбанк") від боржників належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами, а також попередніми договорами (п. 3.2.); • відповідно до п. 1.1. договору перелік кредитних та забезпечувальних договорів, укладених ТОВ "Укрпромбанк" з боржниками, права вимоги за якими передані Дельта Банку, наведений в додатку №1 до цього договору; • актом приймання-передачі кредитних договорів, договорів застави (іпотеки), поруки, кредитних справ та додатком №1 до договору підтверджується перехід до відповідача 2 від відповідача 1 право вимоги, зокрема, й за кредитним договором №150/КВ-07 від 11.05.2007, укладеним між позивачем та відповідачем 1; • відповідачі 1 та 2 повідомили позивача про заміну кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги за кредитним договором №150/КВ-07 від 11.05.2007 та просили висловити наявні заперечення щодо здійсненої заміни кредитора, яких (заперечень) висловлено не було; • у зв'язку з порушенням позивачем умов кредитного договору, відповідачем 2 на його адресу було направлено претензію, в якій останній вимагав сплатити заборгованість у сумі 19 853 036,60 грн. (основна заборгованість, проценти, штрафні санкції, пеню), яка залишилась без задоволення; • рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2012 у справі №5011-34/12509-2012 (яке набрало законної сили) задоволений позов відповідача 2 у даній справі до позивача у даній справі про стягнення грошових коштів за кредитним договором №150/КВ-07 від 11.05.2007; • вказаним судовим рішенням встановлені факти: - переходу до відповідача 2 вимоги за кредитним договором №150/КВ-07 від 11.05.2007, - належного повідомлення боржника про заміну кредитора за вказаним договором, які (факти) в силу ст. 35 ГПК України не підлягають доведенню при розгляді даної справи, прийшли до правомірного висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог про визнання частково недійсним договору про передачу активів ТОВ "Укропромбанк" в рахунок погашення заборгованості від 02.07.2010.

Стосовно доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що вони є ідентичними як доводам, викладеним в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, належним чином спростовані як господарським судом першої інстанції, так і апеляційним господарським судом, а тому, колегія суддів не вважає за необхідне спростовувати їх втретє, адже погоджується із мотивуванням їх відхилення попередніми судовими інстанціями. Крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у задоволенні позову.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування прийнятих у даній справі судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2013 у справі №5011-12/9506-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Євсіков