Рішення

від 27.05.2013 по справі 916/342/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" травня 2013 р.Справа № 916/342/13-г

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос";

До відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів";

про витребування майна із чужого незаконного володіння

Головуючий суддя: Меденцев П.А.

Судді: Погребна К.Ф.

Зайцев Ю.О.

Представники:

Від позивача: Возіян А.А. (за довіреністю); Яловчук Ю.В. (керівник).

Від відповідача: Розенбойм Ю.А. (за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ : 07.02.2013 року за вх. №614/2013 до господарського суду Одеської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" (далі - Позивач) з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів" (далі - Відповідач) про витребування майна із чужого незаконного володіння.

17.04.2013 року справу № 916/342/13-г було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Меденцев П.А., суддя Погребна К.Ф., суддя Зайцев Ю.О. та призначено до розгляду.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

Відповідач у судових засіданнях проти позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на підстави викладені у відзиві.

Відповідно до положень норми ст. 69 ГПК України строк розгляду справи було продовжено до 22.04.2013 року ухвалою суду від 25.03.2013 року.

По справі у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва, починаючи з 20.05.2013р. по 27.05.2013р. на 09 год. 30 хв.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" посилається на те, що за досягнутою з відповідачем домовленістю, позивач постачав до елеватора відповідача зерно, після його відвантаження між сторонами мав бути укладений договір купівлі-продажу та Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" мало отримати кошти в залежності від кількості поставленого товару.

Позивач зазначає, що сторони домовились укласти вказаний договір у письмовій формі після того, як позивач повністю поставить товар, однак після відвантажень товару Відкрите акціонерне товариство "Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів" не надав примірник договору із підписом.

Усього, як вказує позивач, за період з 23 червня 2010 року до 13 серпня 2010 року було поставлено відповідачу зерно, а саме - пшеницю 3 класу у кількості 615 710 кг. Також, позивач зазначає, що він звертався до відповідача з письмовою претензією про повернення товару та сплату заборгованості, про що на відповідній заяві проставлена відмітка про прийняття за вхідним номером 218 від 11 грудня 2012 року.

В якості правового обґрунтування своїх вимог позивач послався на частину 1 статті 328 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України щодо виникнення (набуття) права власності на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

З огляду на це, позивач вважає, що оскільки сторони по справі не уклали правочин щодо передачі спірного майна, відповідачем не сплачена його вартість, останній не набув прав власності на це майно.

Виходячи з цього, позивач вказує, що на теперішній час він, як власник спірного майна, не має змоги вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, яка знаходиться у відповідача.

Також, позивач посилається на статтю 1212 ЦК України щодо обов'язку особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно. Аналізуючи цю норму, позивач вказує, що набувач майна повинен повернути це майно тоді, коли дізнався, що його володіння не має достатньої правової підстави, також зазначена стаття підлягає застосуванню до відносин щодо повернення переданого на виконання правочину, який не було вчинено, чи договору, який не укладено, тобто - договору, який не відбувся.

В контексті цього позивач посилається на статтю 1213 ЦК України щодо обов'язку повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Додатково, позивач посилається на статтю 400 ЦК України стосовно обов'язку недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону. У разі невиконання недобросовісним володільцем майна цього обов'язку, заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Підчас розгляду справи позивач надав до суду заперечення на відзив (від 08.04.2013 року за вх. №11445/2013) на позовну заяву відповідача, в якому вказав, що він звертався до органів внутрішніх справ зі скаргою на злочинні дії з боку керівництва відповідача, які полягали у незаконному обертанні спірного майна на користь останнього. З посиланням на письмові пояснення головного бухгалтера відповідача від 05 серпня 2011 року, надані останньою в ході вирішення питання про порушення кримінальної справи, позивач зазначає, що між сторонами виник спір з приводу майна, керівництво відповідача визнало існування заборгованості.

Також, позивачем надані до суду платіжні доручення, згідно яких відповідач частково погасив існуючу заборгованість за спірне майно в сумі 4 300 (чотири тисячі триста гривень).

Також, позивачем були надані до суду письмові пояснення в порядку статті 22 ГПК України (від 20.05.2013 року за вх. №15647/2013), в яких він зазначив, що в 2010 році виростив 26 568 центнерів озимої пшениці. На підтвердження цього надав до суду форму „про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 01 грудня 2010 року", затверджену наказом Держстату України 17.07.2012 року.

До пояснень позивачем також додана складена та підписана ним бухгалтерська довідка (без номера та дати) про рух пшениці за 2010-2011 роки. У поясненнях позивач також зазначає, що відповідно до Інструкції про ведення обліку оформлення операцій з зерном та продуктами його переробки на хлібоприймальних т переробних підприємствах №661 (затверджена наказом Мінагрополітики України від 13.10.2008 року) переоформлення зерна від одного власника іншому проводиться у їх присутності або в присутності уповноважених ними осіб згідно заяви власника про переоформлення, в якому вказуються культура, клас, обсяг переоформлення, реквізити нового власника.

25.03.2013 року за вх. №9902/2013 представником Відкритого акціонерного товариства "Весело-Кутський комбінат хлібопродуктів" було надано до суду відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" у повному обсязі.

У відзиві відповідач зазначив, що позивачем прихований факт оформлення ним листа на ім'я директора відповідача про переоформлення спірного майна в ресурси, тобто у власність відповідача. Також, сторонами по справі були складені та оформлені належним чином накладна №8 від 20 жовтня 2010 року, згідно якої пшениця у кількості 615.370 тон була передана від позивача відповідачу, а також - податкова накладна від цієї ж дати.

Після надходження від позивача заперечень на відзив відповідача, останнім були подані до суду письмові пояснення в порядку статті 22 ГПК України (від 17.04.2013 року за вх. №12665/2013), а також усні пояснення по суті спору.

У поясненнях відповідач вказує, що наприкінці листопада 2011 року виникла ситуація, за якою витрати позивача по оплаті послуг, пов'язаних зі спірним товаром (приймання, сушіння, зберігання) перевищили суми, сплачені йому відповідачем в оплату товару. У зв'язку з цим, враховуючи економічну недоцільність збереження такої ситуації для обох сторін, відсутність у відповідача фінансової можливості проводити оплату за спірний товар, та з огляду на тривалі ділові відносини між сторонами по справі, відповідач звернувся до позивача з листом від 29 листопада 2011 року про передачу (переоформлення) спірного товару в власність відповідача. Після цього, до моменту отримання відповіді на цей лист, яка б була правовою підставою для припинення перерахування коштів за товар, відповідач при перерахуванні коштів позивачу за цей товар, вказував у призначенні платежу „проведення процедури закупки не передбачено". При цьому кошти, перераховані з таким цільовим призначенням платежу, позивачем приймались без жодних заперечень, в подальшому не повертались.

В подальшому, після отримання від позивача листа від 10 лютого 2012 року про переоформлення спірного товару в ресурс (у власність) відповідача, останній припинив перерахування коштів.

В якості правового обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач послався на частину 1 статті 207 ЦК України щодо того, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Також відповідач послався на частину 1 статті 181 Господарського кодексу (далі - ГК) України, за якою допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо. Міститься також посилання на частину 1 статті 328 ЦК України щодо набуття права власності на підставах, що не заборонені законом.

З огляду на наявне між сторонами листування, з приводу переоформлення спірного майна в ресурс (у власність) відповідача та документальне підтвердження факту передачі спірного майна від позивача відповідачу (накладна №8 від 20.10.2010 року), відповідач вказує на виникнення у нього права власності на спірне майно.

Також, в ході розгляду справи, на виконання ухвали суду від 17 квітня 2013 року (вх. №15636/2013), відповідачем були надані до суду пояснення по справі за підписом директора та головного бухгалтера відповідача.

У поясненнях відповідач підтвердив, що в липні 2010 року позивачем було передано на зберігання відповідачу зерно пшениці 3 класу у кількості 615.37 тон загальною вартістю 984 592 гривні 01 копійка (у тому числі - ПДВ 164098.67). Позивачем були оформлені та передані відповідачу видаткова та податкові накладні на вказане зерно, а саме: накладна №8 від 20 жовтня 2010 року та податкова накладна №9 від цієї є ж дати. Договору між сторонами по справі оформлено не було, у зв'язку з чим в тексті податкової накладної не вказано ані різновид цивільно-правового договору, на підставі якого здійснювалась передача товару, ані його реквізити. Отримана від позивача відповідачем податкова накладна була відображена останнім у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2010 року. На підставі вказаних вище документів товар було взято на баланс відповідача, зберігання товару як такого, що має родові, але не індивідуальні ознаки, здійснювалось знеособлено разом з іншим товаром (зерном) аналогічного класу, у зв'язку з чим документально відстежити реалізацію саме 615.37 тон зерна третього класу, отриманих від позивача не вбачається можливим. Оплата за товар проводилась відповідачем з вересня 2011 року у довільних сумах, платежами по 50 гривень. Усього було сплачено 4 300 гривень за період з вересня 2011 року по лютий 2012 року. При цьому відповідачем були виставлені позивачу рахунки на оплату послуг, пов'язаних з товаром, зокрема - рахунок №177 на оплату, в тому числі, „послуг про прийманню та сушінню пшениці 3 кл." на суму 6643 грн. 66 коп. (без ПДВ). Рахунок був позивачем отриманий та оплачений, що підтверджено платіжним дорученням №149 від 12 серпня 2010 року.

Таким чином, як вказує відповідач, виникла ситуація, за якою він не міг провести оплату за спірний товар, фактично сплачені кошти були сумарно менші, ніж витрати понесені позивачем по прийманню, сушінню, зберіганню цього товару.

Для врегулювання існуючої ситуації, зважаючи на тривалі ділові стосунки між керівництвом сторін по справі, відповідач наприкінці листопада 2011 року звернувся до позивача з проханням про безоплатне переоформлення (передачу у власність) цього товару відповідачу. В подальшому, за наслідками переговорів між сторонами по справі, вказане питання було погоджено, та позивачем був наданий лист про переоформлення зерна у власність відповідача. За період з моменту передачі позивачу листа-прохання про переоформлення товару та до отримання позитивної відповіді по суті, відповідач проводив платежі на користь ТОВ „Колос" з посиланням (формулюванням) на те, що процедура закупки зерна не передбачена. Після отримання листа-відповіді позивача про згоду з проханням відповідача, останній припинив проведення оплати за спірний товар. Передача документів (листів) між сторонами по справі здійснювалась наручно, згідно існуючої ділової практиці між сторонами по справі. Дати на листах з приводу переоформлення спірного товару були проставлені сторонами по справі при отриманні листа-відповіді позивача.

Після досягнутої домовленості щодо передачі спірного товару власність відповідача, останнім не проводилось коригування податкових зобов'язань до спливу строків позовної давності щодо можливих вимог позивача відносно цього товару. У зв'язку з існуванням судового збору, як вказує відповідач, коригування буде проведено після завершення судового розгляду. Також відповідач зазначає, що після припинення господарських взаємовідносин між сторонами, від позивача стали надходити вимоги щодо анулювання домовленості про безоплатну передачу товару та його повернення. З цими вимогами відповідач не погодився.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Як вище встановлено господарським судом, відповідно до накладної №8 від 20 жовтня 2010 року позивачем було передано, а позивачем прийнято пшеницю 3 класу у кількості 615.37 (шістсот п'ятнадцять цілих тридцять сім сотих) тон на загальну суму 984 592 (дев'ятсот вісімдесят чотири тисячі п'ятсот дев'яносто дві) гривні 01 копійка. Цей факт сторонами по справі не заперечується.

Також, позивачем була оформлена та передана відповідачу податкова накладна номер 9 на вказану вище суму товару, датована 20 жовтня 2010 року. Зазначена у податковій накладній сума податку на додану вартість включена відповідачем до складу податкового кредиту з цього податку за жовтень місяць 2010 року, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією податкової декларації відповідача з ПДВ за жовтень 2010 року з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Зазначені документи не містять даних щодо укладення між сторонами по справі договору з приводу відчуження спірного майна, а також даних щодо його різновиду, реквізитів, строків оплати за товар, умов його повернення тощо.

Позивачем не надано доказів передачі відповідачу екземплярів будь-якого договору щодо розпорядження цим товаром. Факт не передачі такого договору відображений й в наданих позивачем письмових поясненнях головного бухгалтера відповідача від 05 серпня 2011 року в прокуратурі Великомихайлівського району Одеської області.

Відповідно до наданого позивачем реєстру платіжних доручень на перерахування грошових коштів за пшеницю відповідачем на розрахунковий рахунок позивача, за період з 13 вересня 2011 року по 07 лютого 2012 року, відповідач перераховував позивачу грошову кошти платежами по п'ятдесят гривень, різними сумами щомісячно, на загальну суму 4 300 гривень. Факт сплати (перерахування) цих коштів саме за спірний товар відповідачем не заперечувався.

Також, з наданих позивачем платіжних доручень (заперечень щодо їх змісту відповідачем не заявлено) вбачається, що частина з них містить призначення платежу „за пшеницю згідно рахунку 9" (платіжні доручення №369 від 15.09.2011р., №412 від 07.10.2011р.). Решта платіжних доручень, починаючи з 30 листопада 2011 року містить додаткове формулювання „проведення процедури закупки не передбачено" (платіжні доручення №57 від 30.11.2011р., №646 від 29.12.2011р., №42 від 26.01.2012р., №48 від 01.02.2012р.).

Як підтвердив у судовому засіданні керівник позивача, кошти, отримані за усіма платіжними дорученнями, незалежно від вказаного у них цільового призначення, позивачем приймались, звернень до відповідача з цього приводу не було. Пояснити причину зміни цільового призначення платежу позивач не зміг.

Водночас, відповідач надав суду письмові пояснення, згідно яких строк проведення оплати за спірний товар сторонами визначений не був, оплата проводилась частинами, розмір та строк сплати яких визначався відповідачем самостійно; у зв'язку з неможливістю повної оплати за товар, відповідач звернувся до позивача з листом від 29 листопада 2011 року про безоплатне прийняття спірного товару в свою власність; після складання цього листа та до отримання відповіді з боку позивача, оплата проводилась з зазначенням того, що закупка товару не передбачена. Після отримання від позивача листа від 10 лютого 2012 року про переоформлення товару відповідачу, останній припинив сплату коштів.

Суд погоджується з доводами відповідача, щодо того, що лист позивача від 10 лютого 2012 року про переоформлення спірного товару в ресурси КХП містить згоду позивача на безоплатну передачу цього товару відповідачу, та є відповіддю на лист останнього від 29 листопада 2011 року.

При цьому суд виходить з того, що відповідачем були надані до суду оригінали вказаних листів, які містять наведені відповідачем дати, зазначені дати узгоджуються з даними платіжних доручень, наданих до суду позивачем. Так, після 29 листопада 2011 року (дата листа відповідача про безоплатне переоформлення спірного товару), цільове призначення платежів змінилось, в подальшому (з 30 листопада 2011 року) в платіжних дорученнях зазначалось, що проведення процедури закупки зерна не передбачено. Після 10 лютого 2012 року (дата листа позивача про переоформлення товару) проведення оплати за спірний товар припинилось.

Доводи позивача щодо складання відповідачем свого листа від 29 листопада 2011 року після початку розгляду справи доказами не підтверджені, у зв'язку з чим не можуть бути взяті до уваги з огляду на приписи статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування і належності та допустимості доказів. З аналогічних причин не можуть бути сприйняті доводи позивача про передачу ним листа про переоформлення спірного товару в 2010 році. Дані пояснень головного бухгалтера відповідача, надані 05 серпня 2011 року в прокуратурі Великомихайлівського району Одеської області доводів позивача щодо часу передачі ним свого листа не доводять, оскільки відсутня інформація стосовно передачі листа на переоформлення саме спірного товар.

Водночас, як вбачається з зазначених пояснень головного бухгалтера відповідача та усних пояснень керівника позивача, в 2010 році між сторонами по справі мали місце взаємовідносини щодо різного товару, не лише спірного. Аналогічно, з бухгалтерської довідки щодо руху пшениці за 2010-2011 рік, наданої позивачем, вбачається, що в 2010 році ним було продано відповідачу також пшеницю у кількості 46.09 тон.

Також суд погоджується з доводами відповідача про те, що вказані вище листи, так само, як й інші документи (листування) між сторонами, передавались ними безпосередньо одна одній, без використання засобів поштового зв'язку, оскільки до інших наданих сторонами документів, зокрема - видаткової та податкової накладної, рахунку на оплату послуг з прийманню та сушінню пшениці - також не додані докази надсилання їх поштою, водночас, ці документи сторонами по справі отримані.

З приводу посилань позивача на пункт 2.1. Інструкції про ведення обліку оформлення операцій з зерном та продуктами його переробки на хлібоприймальних та переробних підприємствах (затверджено наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року №661, далі - Інструкція), суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 2.1. вказаної Інструкції, переоформлення зерна від одного власника іншому проводиться в їх присутності або в присутності уповноважених ними осіб згідно заяви власника про переоформлення, в якому зазначається культура, клас, обсяг переоформлення, реквізити нового власника. З огляду на це, позивач стверджує, що його лист про переоформлення спірного товару в ресурси КХП, є такою заявою.

Водночас, пунктом 2.4. Інструкції передбачено, що до заяви, передбаченої пунктом 2.1., додаються складські документи і доручення, видається наказ керівника зернового складу (форма N 16), складається акт приймання-передавання зерна, який підписується в тристоронньому порядку (перший власник зерна, новий власник зерна і керівник зернового складу), оформляється договір складського зберігання зерна з новим власником.

Позивачем не надано доказів існування вказаних документів або звернень до відповідача з вимогою про їх складання.

З врахуванням викладеного, у суду відсутні підстави вважати лист позивача від 10 лютого 2012 року заявою, передбаченою пунктом 2.1. Інструкції про ведення обліку оформлення операцій з зерном та продуктами його переробки на хлібоприймальних та переробних підприємствах.

Відповідно до частини 1 статті 347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. При цьому, у разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову (частина 2 статті 347 ЦК України).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на підтверджений матеріалами справи факт відмови позивача від права власності на спірний товар та набуття прав на нього відповідачем, відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України щодо повернення майна від особи, яка немає правових підстав утримувати його.

Також суд вважає доцільним звернути увагу позивача на те, що за відсутності його листа від 10 лютого 2012 року, між сторонами існував би договір купівлі-продажу спірного товару, оформлений накладною №8 від 20 жовтня 2010 року, яка містить необхідні умови такого договору - вид, кількість товару, ціну. Відповідно до статті 697 ЦК України, продавець має право вимагати повернення товару при простроченні його оплати покупцем, за умови, якщо договором встановлено збереження за продавцем права власності на цей товар до його оплати. Цей висновок відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України (постанова від 28 листопада 2012 року, справа №5017/191/2012).

Водночас, сторонами по справі не погоджено збереження за позивачем права власності на товар до його оплати відповідачем, зокрема відсутня така умова в накладній №8 від 20 жовтня 2010 року та листуванні між сторонами. Наведені обставини у будь-якому випадку виключають правову можливість витребування у відповідача спірного товару на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, як не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 31 травня 2013 року.

Головуючий - Меденцев П.А.

Суддя Погребна К.Ф.

Суддя Зайцев Ю.О.