Ухвала

від 20.05.2013 по справі 2а-3069/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2013 р. м. Київ К/9991/49799/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

при секретарі - Струсевич Д.С.,

за участю представників:

позивача - Стеценко Ю.В.,

відповідача - Терьохіна Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого підприємства "Евріка"

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012

у справі № 2а-3069/11/0970

за позовом Малого підприємства "Евріка"

до Державної податкової інспекції у Косівському районі Івано-Франківської області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012, відмовлено у задоволенні позову про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000312301 та №0000322301 від 07.09.2011.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 15.08.2011 по 16.08.2011 відповідачем відповідно до наказу №636 від 11.08.2011 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «ПКФ «Дельта» та ТОВ «Співдружність-2005» згідно додатку №5 до декларації з ПДВ за лютий, березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.08.2011 №997/23-0/13644360, в якому встановлено порушення позивачем вимог ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 ЦК України. Також, встановлено відсутність об'єкту оподаткування при придбанні товарів, які підпадають під визначення п. 198.1, 198.2,198.6 ст. 198 Податкового кодексу України за березень 2011 року в сумі 36055,55 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення №0000322301 від 07.09.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 16453,00 грн., та №0000312301 від 07.09.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 19602,55 грн., штрафні санкції - 1 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не спростовано твердження податкового органу щодо реальності здійснення поставки товару, з урахуванням реального часу здійснення операцій, віддаленості контрагентів один від одного.

Однак, рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам, передбачених ст. ст. 69, 159 КАС України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В матеріалах справи наявні та в акті перевірки не заперечується наявність та дослідження при перевірці первинних документів бухгалтерського обліку та податкової звітності щодо здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме це: акти приймання-передачі, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Податковий орган, роблячи висновки про відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без мети настання реальних наслідків, а отже, всі правочини, здійснені позивачем при придбані товарів є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Слід зазначити, що нікчемність угод повинна встановлюватися з огляду на приписи цивільного законодавства України в судовому порядку, а не шляхом зменшення за актом перевірки податкового кредиту з ПДВ у платника податку, який має належним чином оформлені податкові накладні, всі належні первинні документи, які доводять реальність вчинення господарської операції та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті,

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентами.

Також, відсутні докази порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 ЦК України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій з поставки товарів, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Малого підприємства "Евріка" задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2012 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль