Постанова

від 29.05.2013 по справі 810/2340/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 року 810/2340/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., при секретарі судового засідання - Ігнатку Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Плюс /Україна/" доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Плюс /Україна/" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 № 0001422200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене податкове повідомлення-рішення ДПІ у Вишгородському районі прийнято відповідачем всупереч норм чинного законодавства. Зокрема, підставою для висновку про завищення позивачем валових витрат на суму 130889,67 грн. є віднесення до складу валових витрат сум, пов'язаних з придбанням товару у ТОВ "Укрзерногруп" за нікчемним договором, оскільки нібито у вказаного підприємства відсутнє фактичне здійснення фінансово-господарських операцій. При цьому зазначено, що суми валових витрат сформовано в рамках укладеного договору, за якими здійснювалися поставки товару на користь позивача, на підставі податкових та видаткових накладних, транспортних та платіжних документах. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладеної угоди, оскільки можливе недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог ч. 1. та ч. 5. ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою виключно для оспорювання такого правочину в судовому порядку. Натомість податковий орган не посилається на жодну норму права, яка б визнавала відповідний правочин недійсним в силу закону і відповідно не потребувала визнання його недійсним в судовому порядку.

Також вказано, що висновок відповідача про те, що заборгованість позивача перед ВАТ "Родовід Банк" у зобов'язаннях за кредитним договором є поворотною фінансовою допомогою (що слугувало підставою для збільшення валових доходів на суму 3459755,89 грн.) суперечать приписам п.п.14.1.258. п. 14.1. ст. 14, п.п.153.4.1 п. 153.4 ст. 153 Податкового кодексу України.

Крім того, позивач вважає помилковий висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат в сумі 1052504,88 грн., оскільки вказана сума витрат на переробку давальницької сировини повністю підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг).

До початку розгляду справи по суті представником позивача 29.05.2013 подано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні представник відповідача позову не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у запереченнях проти позову, пояснив, що договір укладений між позивачем та ТОВ "Укрзерногруп" є недійсний в силу закону, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, результатом діяльності ТОВ "Укрзерногруп" є переважно формування податкового кредиту та валових витрат на адресу контрагентів-покупців, що підтверджується Актом перевірки від 31.08.2012 №779/22-317/36854165 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва. Також зазначив, що в бухгалтерському обліку ТОВ "Мерідіан Плюс /Україна/" обліковується кредиторська заборгованість відповідно до кредитного договору з ВАТ "Родовід банк", яку платник податку не сплачує, а тому відповідні кошти є поворотною фінансовою допомогою в розумінні п.п.14.1.257 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, а отже суми такої допомоги платник зобов'язаний включати до складу валового доходу. Щодо завищення позивачем валових витрат в сумі 1052504,88 грн. представник відповідача зазначив, що позивачем до перевірки не надано документи, які підтверджують реалізацію відходів, а відповідно відсутні підстави до включення витрат на виробництво до складу витрат.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 20.03.2013 по 02.04.2013 посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС на підставі направлень від 20.03.2013 та 26.03.2013 проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Плюс /Україна/" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 16.04.2013 №356/22-00/32878486 (надалі - Акт перевірки).

За результатами проведеної перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог, зокрема, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, в результаті чого позивачем занижено суми податку на прибуток в сумі 3728785,72 грн., в тому числі за 2011 рік на суму 235945,09 грн. (ІІ квартал 2011 року на суму 133390,12 грн., ІІІ квартал 2011 року на суму 67850,84 грн., ІV квартал 2011 року на суму 34704,13 грн.) та за 2012 рік на суму 3492840,63 грн. (І квартал 2012 року на суму 14169,37 грн., ІІ квартал 2012 року на суму 13592,01 грн., ІІІ квартал 2012 року на суму 3463445,38 грн., ІV квартал 2012 року на суму 1633,87 грн.).

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001422200 від 30.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 4601997 грн., з яких: 3728786 грн. - за основним платежем; 873211 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками відповідача про порушення вимог Податкового кодексу України, а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Згідно з ч. 2. ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України, згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Щодо завищення позивачем, на думку податкового органу, валових витрат в сумі 130889,67 грн., суд виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, вказане вище порушення пов'язано з придбанням позивачем у ТОВ "Укрзерногруп" товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової.

Так, на думку посадових осіб відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС отримала Акт перевірки ДПІ у Солом'янському районі міста Києва від 31.08.2012 № 779/22-317/36854165

"Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Укрзерногруп" з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 30.04.2012".

Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган зазначає, що за результатами перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-контрагентами ТОВ "Укрзерногруп", а договори, укладені за відповідні періоди, є нікчемними.

Так, в ході проведення перевірки ТОВ "Укрзерногруп" було встановлено, що податковий кредит останнього був сформований за рахунок "ризикових" суб'єктів господарювання ПП "Оліяторг", ПП "Укрхімкомплект", ПП "Євротерм-Харків", які мають ознаки фіктивності та по яким органом ДПС за місцем їх реєстрації не встановлено підтвердження задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладені факти, податковий орган зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Укрзерногруп" є сумнівною, а суб'єкт господарювання є фіктивним і створено та використовувалось без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, серед яких є ТОВ "Мерідіан Плюс /Україна/".

З вищезазначених фактів, на думку податкового органу, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Укрзерногруп" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ "Укрзерногруп", фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Укрзерногруп" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Враховуючи дані вищезазначеного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі міста Києва, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Укрзерногруп" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Укрзерногруп", відповідач вважає, що позивач завищив витрати з придбанням товарно-матеріальних цінностей, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Проте, вказаний висновок податкового органу суд вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в жовтні-листопаді 2011 року між ТОВ "Укрзерногруп" (Продавець) та ТОВ "Мерідіан Плюс /Україна/" (Покупець) були фінансово-господарські відносини щодо поставки товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової.

Виконання вказаних фінансово-господарських відносин підтверджується наступними документами:

- податковими накладними №38 від 17.10.2011, №40 від 18.10.2011, №66 від 31.10.2011, №54 від 21.11.2011, №57 від 22.11.2011;

- видатковими накладними №РН-0000294 від 18.10.2011, №РН-0000331 від 04.11.2011, №РН-0000377 від 22.11.2011;

- товарно-транспортними накладними від 18.10.2011, від 04.11.2011, від 22.11.2011;

- банківськими виписками від 17.10.2011, від 31.10.2011, від 21.11.2011, від 28.11.2011.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "Укрзерногруп", а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та платіжних доручень, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Укрзерногруп" товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Укрзерногруп" товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ "Укрзерногруп" було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Укрзерногруп" було скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Укрзерногруп" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Укрзерногруп" позивач визначив валові витрати.

Суд зазначає, що відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 130889,67 грн. визначено податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Укрзерногруп".

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Факт надання послуг та оплата їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину щодо поставки товарно-матеріальних цінностей, укладеного між позивачем та ТОВ "Укрзерногруп", недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Укрзерногруп", а також судових рішень щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством, недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Укрзерногруп" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагент позивача - ТОВ "Укрзерногруп" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 16.04.2013 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченим вище правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Укрзерногруп", про відсутність використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 130889,67 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені ТОВ "Укрзерногруп" в оплату за отримані товарно-матеріальні цінності - олію соняшникову, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Вищевказане свідчить про помилковість та протиправність висновків податкового органу стосовно недійсності в силу закону договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ "Укрзерногруп", завищення позивачем валових витрат на суму 130889,67 грн., натомість вимоги позову в цій частині підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні фактичним обставинам справи.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем валового доходу в сумі 16475028,08 грн., суд виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем п.п.135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму доходів, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, в сумі 16475028,08 грн. за ІІІ квартал 2012 року.

Так, відповідачем в акті перевірки зазначено, що у позивача станом на 05.07.2012 існувала заборгованість перед ВАТ "Родовід Банк" (надалі - Банк) в розмірі 16475028,08 грн. відповідно до кредитного договору №22.1/211-КЛТ-05 від 04.10.2005, які вказані в вимогах Банку від 16.07.2012 про виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №22.1/211-КЛТ від 04.10.2005 та про порушення забезпечених заставою зобов'язань за кредитним договором №22.1/211-КЛТ від 04.10.2005, а саме:

- прострочена заборгованість за основним боргом в сумі 11833302,14 грн.;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами в сумі 1871281,83 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення основної суми боргу в сумі 1834079,64 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 372715,88 грн.;

- 3% річних за несвоєчасне погашення основної суми боргу в сумі 361529,97 грн.;

- 3% річних за несвоєчасне погашення суми процентів в сумі 72326,92 грн.;

- сума втрат за несвоєчасне погашення основної суми боргу 87238,84 грн.;

- сума втрат за несвоєчасне погашення процентів 42552,86 грн.

Відповідач вважає, що заборгованість по кредиту є поворотною фінансовою допомогою, та вказує на те, що відповідно до п.п.135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів включаються суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що запишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Проте, суд не погоджується із вказаним висновком відповідача, з огляду на наступне.

Поворотна фінансова допомога згідно із визначенням, наведеним в п.п.14.1.257 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є сумою коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Із змісту вказаної правової норми випливає, що обов'язковою ознакою поворотної фінансової допомоги є, зокрема, надання коштів у користування платнику податків.

Разом з тим, судом встановлено, що вимога банку не вказує на існування якої-небудь неповерненої поворотної фінансової допомоги, оскільки договір №22.1/211-КЛТ від 04.10.2005 передбачає нарахування процентів за користування кредитом, тому заборгованість за цим договором не може вважатися заборгованістю за поворотною фінансовою допомогою в розумінні п.п.14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.п.14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Правовий статус заборгованості по фінансовому кредиту визначено п.п.153.4.1 п.153.4 ст. 153 Податкового кодексу України. Так, з урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для кваліфікації кредитного договору №22.1/211-КЛТ від 04.10.2005 як поворотна фінансова допомога та протиправність дій відповідача щодо збільшення валового доходу позивача на суму умовно нарахованих відсотків в розмірі 3459755,89 грн.

Стосовно формування позивачем сум валових витрат по реалізації відходів виробництва в сумі 1052504,88 грн., суд констатує наступне.

Як вказує відповідач в Акті перевірки, що проведеною перевіркою було здійснено аналіз витрат відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 23.

Так, проводячи аналіз витрат собівартості (а фактично переписуючи дані з обороно-сальдових відомостей по рахунку 23 в Акт перевірки), відповідач допустив такі помилки:

- 2 квартал 2011 року - відповідачем вказана сума 579957,04 грн., проте вказана сума помилково виписана з наступного рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 191,44 грн.

- 3 квартал 2011 року - відповідачем вказана сума 295003,67 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 208,76 грн.;

- 4 квартал 2011 року - відповідачем вказана сума 19997,83 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 45,72 грн.;

- 1 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 67473,17 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 35,72 грн.;

- 2 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 64723,85 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 95,60 грн.;

- 3 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 17569 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 114,10 грн.;

- 4 квартал 2012 року - відповідачем вказана сума 7780,32 грн., проте вказана сума виписана помилково з рядка, яка відображає витрати на переробку давальницької сировини, замість суми з рядка, що відображає зворотні відходи виробництва - 68,76 грн.

Отже, фактично зворотні відходи виробництва за весь період, що перевірявся, складають суму 781,70 грн., а не 1052504,88 грн., як зазначено в Акті перевірки.

Крім того, суд зазначає, що на суму зворотних відходів матеріальні витрати не збільшуються (як написав в Акті Відповідач), а зменшуються.

Відповідно до п.п.138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що сума витрат 1052504,88 грн. на переробку давальницької сировини повністю підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг), наданих Позивачу відповідно до Договору про виготовлення продукції з давальницької сировини №01/08-08П від 08.01.2008 укладеного з ТОВ "Планета Смаку /Україна/", а відтак висновок відповідача про завищення позивачем валового доходу в сумі 1052504,88 грн. не відповідає дійсності та не підтверджений документально, а тому нараховане Відповідачем зобов'язання в частині 238925,19 грн. підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0001422200 від 30.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 4601997 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій, а його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Плюс /Україна/" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 30.04.2013 № 0001422200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Плюс /Україна/" (код за ЄДРПОУ 32878486) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 31 травня 2013 р.