Ухвала

від 04.09.2014 по справі 810/2340/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2340/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

04 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Борисюк Л.П.

Твердохліб В.А.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕРІДІАН ПЛЮС /УКРАЇНА/" до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕРІДІАН ПЛЮС /УКРАЇНА/" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0001422200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 20 березня 2013 року по 02 квітня 2013 року Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Плюс /Україна/" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 16 квітня 2013 року №356/22-00/32878486.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суми податку на прибуток в сумі 3728785,72 грн., в тому числі за 2011 рік на суму 235945,09 грн. (ІІ квартал 2011 року на суму 133390,12 грн., ІІІ квартал 2011 року на суму 67850,84 грн., ІV квартал 2011 року на суму 34704,13 грн.) та за 2012 рік на суму 3492840,63 грн. (І квартал 2012 року на суму 14169,37 грн., ІІ квартал 2012 року на суму 13592,01 грн., ІІІ квартал 2012 року на суму 3463445,38 грн., ІV квартал 2012 року на суму 1633,87 грн.).

На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001422200 від 30 квітня 2013 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 4601997 грн., з яких: 3 728 786 грн. - за основним платежем; 873 211 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В силу п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 138.2 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, в жовтні-листопаді 2011 року між ТОВ "Укрзерногруп" (Продавець) та ТОВ "Мерідіан Плюс /Україна/" (Покупець) були фінансово-господарські відносини щодо поставки товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Укрзерногруп" позивач визначив валові витрати.

Так, виконання фінансово-господарських відносин підтверджується наступними документами:податковими накладними №38 від 17.10.2011 року, №40 від 18.10.2011 року, №66 від 31.10.2011 року, №54 від 21.11.2011 року, №57 від 22.11.2011 року; видатковими накладними №РН-0000294 від 18.10.2011 року, №РН-0000331 від 04.11.2011 року, №РН-0000377 від 22.11.2011 року; товарно-транспортними накладними від 18.10.2011 року, від 04.11.2011 року, від 22.11.2011 року; банківськими виписками від 17.10.2011 року, від 31.10.2011 року, від 21.11.2011 року, від 28.11.2011 року.

З огляду на вищенаведене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Укрзерногруп" товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової.

Водночас, в Акті перевірки податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Тобто, вищевказане підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Укрзерногруп" товарно-матеріальних цінностей - олії соняшникової.

Також, матеріали справи свідчать, що ТОВ "Укрзерногруп" було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість у період, що перевірявся.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Укрзерногруп" підтверджені первинними документами, а тому відповідачем неправомірно визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 130 889,67 грн., у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів сплачених ТОВ "Укрзерногруп".

Стосовно висновку податкового органу про заниження позивачем валового доходу в сумі 16 475 028,08 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, податковим органом встановлено порушення позивачем п.п.135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму доходів, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, в сумі 16 475 028,08 грн. за ІІІ квартал 2012 року.

Перевіркою встановлено, що у позивача станом на 05 липня 2012 року існувала заборгованість перед ВАТ "Родовід Банк" в розмірі 16 475 028,08 грн. відповідно до кредитного договору №22.1/211-КЛТ-05 від 04 жовтня 2005 року, про що вказано у вимогах Банку від 16 липня 2012 року про виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №22.1/211-КЛТ від 04 жовтня 2005 року та про порушення забезпечених заставою зобов'язань за кредитним договором №22.1/211-КЛТ від 04 жовтня 2005 року, а саме: прострочена заборгованість за основним боргом в сумі 11833302,14 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами в сумі 1871281,83 грн.; пеня за несвоєчасне погашення основної суми боргу в сумі 1834079,64 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 372715,88 грн.; 3% річних за несвоєчасне погашення основної суми боргу в сумі 361529,97 грн.; 3% річних за несвоєчасне погашення суми процентів в сумі 72326,92 грн.; сума втрат за несвоєчасне погашення основної суми боргу 87238,84 грн.; сума втрат за несвоєчасне погашення процентів 42552,86 грн.

На думку податкового органу, заборгованість позивача по кредиту є поворотною фінансовою допомогою, а відповідно до п.п.135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, до складу інших доходів включаються суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом, мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно п.п.14.1.257 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога є сумою коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами та є обов'язковою до повернення.

Тобто, обов'язковою ознакою поворотної фінансової допомоги є, зокрема, надання коштів у користування платнику податків.

Водночас, матеріали справи свідчать, що вимога банку не вказує на існування неповерненої поворотної фінансової допомоги, оскільки договір №22.1/211-КЛТ від 04 жовтня 2005 року передбачає нарахування процентів за користування кредитом, а тому заборгованість за цим договором не може вважатися заборгованістю за поворотною фінансовою допомогою, в розумінні п.п.14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до з п.п.14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України , фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Згідно п.п.153.4.1 п.153.4 ст. 153 Податкового кодексу України, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність законних підстав для віднесення кредитного договору №22.1/211-КЛТ від 04 жовтня 2005 року до поворотної фінансової допомоги, а тому дії відповідача щодо збільшення валового доходу позивача на суму умовно нарахованих відсотків в розмірі 3 459 755,89 грн. є протиправними.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що позивачем правомірно сформовано суми валових витрат по реалізації відходів виробництва в сумі 1 052 504,88 грн.

Так, перевіркою позивача було здійснено аналіз витрат відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 23.

Разом з тим, проводячи аналіз витрат собівартості, відповідачем допущено помилки, оскільки фактично зворотні відходи виробництва за весь період, що перевірявся, складають суму 781,70 грн., а не 1 052 504,88 грн., як вказано в Акті перевірки.

Також, на суму зворотних відходів матеріальні витрати не збільшуються, а зменшуються.

Згідно п.п.138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Матеріали справи свідчать, що сума витрат 1 052 504,88 грн. на переробку давальницької сировини підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг), наданих позивачу відповідно до Договору про виготовлення продукції з давальницької сировини №01/08-08П від 08.01.2008 року, укладеного з ТОВ "Планета Смаку /Україна/".

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновок відповідача про завищення позивачем валового доходу в сумі 1 052 504,88 грн. не підтверджений документально, а тому нараховане відповідачем зобов'язання в частині 238 925,19 грн. є протиправним.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення № 0001422200 від 30.04.2013 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств прийняте відповідачем протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕРІДІАН ПЛЮС /УКРАЇНА/" та їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Водночас, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

При цьому, Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби, як суб'єкт владних повноважень, не довела правомірність своїх дій.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Борисюк Л.П.

Твердохліб В.А.

Повний текст ухвали виготовлено 08.09.2014 року.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Борисюк Л.П.

Твердохліб В.А.