Постанова

від 21.05.2013 по справі 2а-15715/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15715/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» (далі - Позивач, ТОВ «Київська кріпильна компанія») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Голосіївському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2011 року №0001222307/0, №0001232307 та від 03.10.2011 року №0001592307/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Будперспектива-люкс», внаслідок чого сумнівною є правомірність включення Позивачем до складу валових витрат суми коштів, яка фактично не була сплачена за результатами господарських правовідносин з ТОВ «Будперспектива-люкс», а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, суд підкреслив той факт, що контрагент Позивача був визнаний фіктивним, що, у свою чергу, ставить під сумнів реальність господарських операцій.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення. Крім того, звертав увагу на те, що непред'явлення третьою особою вимоги за векселем не може бути підставою для твердження про відсутність оплати за отримані товари.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимог останньої задовольнити повністю.

Повноважний представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що у червні - липні 2011 року посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Київська кріпильна компанія» з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «Будперспектива-люкс» за період з 01.04.2008 року по 01.04.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 2 758 497,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму ПДВ, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р. 22.2 Декларації з ПДВ) за липень 2009 року у розмірі 34 377,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 26 Декларації з ПДВ) у серпні 2009 року, а також заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) на загальну суму 1 314 930,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 08.07.2011 року №336/1-23-70-32303008. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 22.07.2011 року винесені податкові повідомлення-рішення: №00001222307/0, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 643 662,50 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 314 930,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 328 732,50 грн.); №0001232307, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 3 190 701,25 грн. (у тому числі - за основним платежем - 2 758 497,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 432 402,25 грн.).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПА в м. Києві № 9511/10/25-114 від 27.09.2011 року податкове повідомлення-рішення № 0001232307/0 від 22.07.2011 року залишено без змін, збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість по податковому повідомленню-рішенню № 0001222307/0 від 22.07.2011 року на суму 68 753,00 грн. та штрафну (фінансову) санкцію на суму 17 188,25 грн., а скаргу залишено без задоволення.

При цьому 03.10.2011 року Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001592307/0, яким ТОВ «Київська кріпильна компанія» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 85 941,25 грн.

Крім того, які вірно встановлено судом першої інстанції 10.10.2011 року Позивачем було подано скаргу до Державної податкової адміністрації України на податкові повідомлення-рішення № 00001222307/0 від 22.07.2011 року, № 00001232307/0 від 22.07.2011 року та № 0001592307/0 від 03.10.2011 року, за результатами розгляду якої рішенням № 4076/6/10-2115 від 21.10.2011 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та ТОВ «Будперспектика-люкс» договору, суд апеляційної інстанції встановив, що між ТОВ «Будперспектива-люкс» (постачальник) та ТОВ «Київська кріпильна компанія» (покупець) укладено договір поставки товару №01/06-09 від 01.06.2009 року (далі - Договір).

Згідно з пп. 1.1 Договору постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність (повне господарське ведення) покупцю витратні будівельні кріпильні матеріали (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату згідно умов Договору (пп. 1.2 Договору).

Відповідно до пп. 4.1 Договору ціна за однини цю виміру з ПДВ в гривні вказуються в Прайс-листі або Комерційній пропозиції постачальника.

При цьому п. 4 Договору передбачено можливість здійснення розрахунків як у безготівковій формі так і шляхом видачі покупцем простого векселя продавцю.

На думку Позивача, реальність здійснення господарських операцій підтверджується видатковими накладними , податковими накладними, рахунками-фактури, актами виконаних робіт, виписками банку, векселем серії АА 0914246 від 10.01.2011 року, які досліджувалися податковим органом у ході проведення перевірки. При цьому жодних зауважень у Відповідача щодо їх оформлення в останнього не виникло.

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладеного між ТОВ «Київська кріпильна компанія» та ТОВ «Будперспектива-люкс» правочину, а також на підставі того, що у контрагента Позивача були відсутні матеріально-технічні можливості виконати договірні зобов'язання, а також наявною у матеріалах справи постановою суду, якою встановлено факт фіктивності ТОВ «Будперспектива-люкс», суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва на ґрунті положень ст. ст. 5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прийшов до висновку, що формування валових витрат підприємства та податкового кредиту здійснювалося за нікчемним правочином, що за правилами податкового законодавства відбуватися не може, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому колегією суддів враховується, що для кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Як було встановлено судом першої інстанції, постановою Святошинського районного суду міста Києва від 20.03.2012 року, яка набрала законної сили 06.04.2012 року у кримінальній справі № 2608/1871/12 про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_2, за вчинення суспільно-небезпечного діяння передбаченого ст. ст. 27, ч.3, 28 ч.2, 205 ч.2, 358 ч.2, 358 ч.3, 200 ч.2, 27 ч.5 212 ч.3 Кримінального кодексу України, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ст. ст. 27, ч.3, 28 ч.2, 205 ч.2, 358 ч.2, 358 ч.3, 200 ч.2, 27 ч.5, 212 ч.3 Кримінального кодексу України, передано його на піклування дружині ОСОБА_3 з обов'язковим лікарським наглядом та закрито провадження в справі.

Зазначеною постановою встановлено факт створення та реєстрації ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_4, з метою прикриття власної незаконної діяльності, зокрема, пособництва в ухиленні від сплати податків та конвертації безготівкових грошових коштів у готівку, суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Будперспектива - люкс», а саме, ОСОБА_4, кримінальну справу відносно якої виділено в окреме провадження, на початку жовтня 2009 року, перебуваючи на території м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області, не маючи наміру займатися діяльністю підприємства, пов'язаної з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, діючи з корисливих спонукань, погодилась на пропозицію ОСОБА_2 за грошову винагороду стати засновником ТОВ «Будперспектива-люкс», усвідомлюючи при цьому, що вказане товариство створюється з метою прикриття незаконної діяльності, та в подальшому зазначеними особами були вчинені дії спрямовані на державну реєстрацію ТОВ «Будперспектива - люкс».

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.10.2011 у кримінальній справі № 1-784/11 за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 205, ч.2, 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 205, ч.2, 3 ст. 358 Кримінального кодексу України закрито за пунктом «е» статті 1, статтею 6 Закону України «Про амністію» та звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності.

Зазначеною постановою вставлено ті ж факти, що й постановою Святошинського районного суду міста Києва від 20.03.2012 року у кримінальній справі № 2608/1871/12.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, постановою від 22.12.2011 року слідчого СВ ПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва відмовлено у порушенні кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків директором ТОВ «Київська кріпильна компанія». При цьому вказана постанова обґрунтована тим, що слідством не встановлено відсутності факту постачання товарів та надання робіт ТОВ «Будперспектива-люкс» Позивачу.

З огляду на викладене, помилковим, на думку колегії суддів, є твердження податкового органу про нікчемність правочинів, засноване виключно на матеріалах розслідування кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Будперспектива-люкс» та банкрутства останнього.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навість встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Київська кріпильна компанія», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такою особою податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначеного суб'єкта і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про реальність виконання господарських зобов'язань контрагентами за вказаними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

При цьому колегією суддів враховується, що матеріали справи містять докази подальшої реалізації придбаної у ТОВ «Будперспектива-люкс» продукції іншим суб'єктам господарювання.

Крім того, судовою колегією враховується, що визначальним питанням для вирішення справи є надання оцінки правомірності віднесення до складу валових витрат вартості простого векселя, яким Позивачем проведено розрахунок за Договором.

Згідно ст. 14 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480 - IV вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання терміну платежу певну суму власникові векселя (векселедержателеві).

Векселі можуть бути прості або перевідні і існують виключно в документарній формі.

Простий вексель - це вексель, що містить зобов'язання векселедавця сплатити в зазначений термін певну суму грошей власникові векселя (векселедержателеві).

Загальні правила обороту векселів встановлені Уніфікованим Законом про перевідні і прості векселі, введеним у дію Женевською Конвенцією від 07.06.1930 року № 358 (набув чинності в Україні з 06.11.2000 року).

Особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів визначені Законом України «Про обіг векселів в Україні».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Перевіряючи дотримання наведених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що зміст Договору відповідає вимогам ст. 4 вказаного Закону, позаяк в п. 4 Договору передбачено можливість здійснення розрахунків як у безготівковій формі так і шляхом видачі покупцем простого векселя продавцю.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності віднесення Позивачем до складу витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ «Будперспектива-люкс», вартості виданого останнім векселя.

Оскільки простий вексель є документом, що підтверджує безумовне зобов'язання векселедавця сплатити в зазначений термін певну суму грошей власникові векселя (векселедержателеві), то сума зазначена в ньому підпадає під визначення поняття «витрати».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон про ОПП) 5.1. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Приписи пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП визначають, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про ОПП не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону про ОПП визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання Договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладеного між контрагентами Договору та неправомірності формування Позивачем валових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2011 року №0001232307.

Щодо висновків суду першої інстанції про заниження Позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами господарських відносин з ТОВ «Будперспектива-люкс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Будперспектива-люкс» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.07.2011 року №00001222307/0 та від 03.10.2011 року №0001592307/0 у Відповідача не було.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що перевірка Позивача проводилася на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві Бабія О.В. від 20.05.2011 року.

Відповідно до п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було подано доказів того, що існує таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким встановлено певне порушення податкового законодавства посадовими особами Позивача. Крім того, не було вказане питання досліджено і судом першої інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом без передбачених законом умов, що, у свою чергу, є безумовною підставою для їх скасування.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приписи ч. 6 ст. 94 КАС України визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Київська кріпильна компанія» 3 219,00 грн. судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.07.2011 року №0001222307/0, №0001232307 та від 03.10.2011 року №0001592307/0, винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» 3 219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.