Ухвала

від 28.05.2013 по справі 2а-2000/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 року м. Київ К-42547/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року

у справі № 2а-2000/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко» (позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000502203/0 від 05 лютого 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «ТД «Ніко» 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТД «Ніко» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 17/22-03/32158818 від 25 січня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000502203/0 від 05 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 382 823,00 грн. (255 215,00 грн. - основний платіж, 127 608,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Креасвіт», реєстрацію якого в якості платника податку на додану вартість рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2009 року у справі № 3439/09 визнано недійсною з моменту видачі Свідоцтва, тобто з 27 травня 2008 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника з Реєстру платників податку на додану вартість.

Таким чином, визнання недійсною в судовому порядку реєстрації особи в якості платника податку на додану вартість саме по собі не позбавляє правового значення виданих такою особою за господарськими операціями податкових накладних до анулювання її Свідоцтва платника податку на додану вартість та до виключення з Реєстру платників податку на додану вартість.

Поряд з цим, як встановлено судами, на момент виписки на адресу позивача спірних податкових накладних (листопад 2008 року, грудень 2008 року, січень 2009 року, лютий 2009 року) ТОВ «РА «Креасвіт» було зареєстроване як платник податку на додану вартість, про що мало відповідне Свідоцтво.

Більш того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2009 року у справі № 3439/09 переглянуто за нововиявленими обставинами та за результатами розгляду ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року прийнято відмову ОСОБА_3 від позову, а також закрито провадження у справі № 3439/09.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Бившева Л.І.

Голубєва Г.К.