Постанова

від 29.05.2013 по справі 5011-35/4029-2012-8/533-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2013 р. справа№ 5011-35/4029-2012-8/533-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ЖБК «Суднобудівник-18» на рішення господарського суду м. Києва від 21.03.2013 року № 5011-35/4029-2012-8/533-2012 (суддя Полякова К.В)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Суднобудівник-18»

про стягнення 404 282,61 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 21.03.2013р. у справі № 5011-35/4029-2012-8/533-2012 частково задоволений позов ПАТ «Київенерго» до ЖБК «Суднобудівник-18» про стягнення 404 282,61 грн., з відповідача на користь позивача стягнуто 338 375,41грн. основного боргу, 37 457,89 грн. інфляційних втрат, 21 292,89грн.-річних, 9 213,96грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Справа розглядалась неодноразово.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 01.11.2003 між АЕК "Київенерго" (правонаступником якого є ПАТ "Київенерго") та ЖБК "Суднобудівник-18" укладено договір №1630060 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону , гарячого водопостачання -протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що за період з 01.04.2009 по 01.01.2012 року, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати, у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.03.2012 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог склала 345 531,83 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 01.05.2012. Також позивачем до стягнення заявлено суму 3% річних 21 292,89 грн., інфляційних втрат 37 457,89 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що станом на 01.01.2012 розмір субсидій у якості компенсацій по пільговим категоріям населення, а саме: за теплову енергію, перерахований до позивача від Управління державного казначейства становить 101 059,68 грн., в зв'язку з чим розмір суми основної заборгованості підлягає зменшенню на суму 6 826,50 грн., що є результатом віднімання від наданих пільг та субсидій у сумі 101 059, 68 грн. суми погашення боргу за їх рахунок у розмірі 94 233,18 грн.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості підлягають задоволенню частково, а саме: в сумі 338 375,41 грн. Здійснивши арифметичний розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідає нормам чинного законодавства України, а тому визнається судом обґрунтованим, а вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 21 292,89 грн. та інфляційних втрат у розмірі 37 457,89 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Заперечуючи проти рішення, в повному обсязі, відповідач звертає увагу на те, що відповідно до Статуту він не здійснює підприємницьку діяльність, а тому не можна застосовувати приписи ст.. 275 ГК України; позивачем неправомірно застосовувались показники будинкового лічильника для визначення об'єму теплової енергії у гарячій воді, що використана для створення послуги з гарячого водопостачання. Судом же не досліджено правомірність методики визначення кількості теплової енергії для послуги з гарячого водопостачання, а безпідставно не досліджено зміст висновку спеціаліста у галузі теплоенергетики - виконавця послуг з опалення та гарячого водопостачання та ухвалено незаконне рішення про стягнення вартості теплової енергії, яка в дійсності не використана для послуг з гарячого водопостачання споживачами будинку

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статей 509, 510, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно з пунктом 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідач вказує на неправомірність застосування позивачем у визначенні вартості теплової енергії у період з 1 квітня 2009 року по 1 січня 2011 року тарифів на теплову енергію, що затверджені КМДА, обґрунтовуючи заперечення тим, що у той час, як відповідно до приписів ст.13 Закону «Про теплопостачання» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать з моменту набрання чинності цим Законом, тобто з 6 липня 2005 року, встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію., що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії. Оскільки позивач виробляє теплову енергію на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії (ТЕС), регулювання тарифів на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, ТЕС, згідно ст. 17 Закону України «Про теплопостачання» відноситься до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Тобто, суд повинен був врахувати, що з липня 2005 року законом змінений порядок регулювання встановлення тарифів на теплову енергію та зобов'язати позивача надати суду постанови компетентного органу про встановлення тарифів на теплову енергію, вартість якої він має визначити у встановленому законом порядку та вимагати стягнення з відповідача, або пояснити ці неправомірні дії.

Проте, колегія суддів вважає дану позицію вибірковою з огляду на наступне.

За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.

Зокрема, у підпункті 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Розпорядженням КМДА від 29 грудня 2010 року N 1222 було встановлено нові тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення та введено в дію з 1 лютого 2011 року саме на виконання постанови НКРЕ від 14 грудня 2010 року N 1729.

Виконавець комунальних послуг, повинен керуватись розпорядженням КМДА №1222 від 29.12.2010 року протягом січня 2011 року (до 01.02.2011 року) та застосовувати для населення тариф з теплопостачання, встановлений розпорядженням КМДА №392 від 31.05.2010 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення ".

Оскільки, основним платником комунальної послуги з теплопостачання для відповідача є населення, внаслідок неодночасного введення в дію нового тарифу для виконавців комунальних послуг (відповідача) та для населення, існуюча заборгованість відповідача є різницею в тарифах, що правомірно визначена місцевим господарським судом при розгляді даної справи.

При цьому тариф, встановлений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 року №1729 Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ "Київенерго", яка набрала чинності з 01.01.2011 року, є обов'язковим для застосування ПАТ "Київенерго".

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України № 22/313 від 11.12.2012р. та у постанові Вищого господарського суду України № 9/361 від 24.05.2012р.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Враховуючи відсутність у позивача договірних взаємовідносин з безпосередніми споживачами послуг - фізичними особами, зобов'язання здійснити оплату послуг покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаної статті випливає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правомірними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на думку відповідача на нього покладається обов'язок зі сплати коштів за теплову енергію тільки за орендарів нежитлових приміщень, однак до заперечень відповідачем не надано доказів що б відокремлювали орендарів та мешканців будинку та відповідно заборгованість за послугами; не надано доказів здійснення заходів щодо стягнення заборгованості з мешканців, що мають заборгованість за отримані комунальні послуги, як стороною, що укладає договори безпосередньо з споживачами послуг.

Міркування відповідача про те, що позивач використовує умови договору та застосовував тарифи лише на свою користь, що призводить до подвійного стягнення як з мешканців так і з відповідача, крім того, позивач ігнорує тарифи, строки та порядок розрахунків, затверджених розпорядженнями КМДА для споживачів, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки відповідач не позбавлений права ініціювати внесення змін до договору постачання послуг для захисту своїх прав.

Також слід зауважити що, спори щодо формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, а також відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на ЖКП нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, вирішуються в судовому порядку, але не стосується предмета цього позову, а тому наведені доводи не містять підстав для звільнення відповідача від обов'язку оплачувати послуги.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ст. ст. 11, 509 ЦК України та ч. 1 ст. 19, п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між сторонами по справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.

Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною першою статті 528 ЦК України встановлено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Аналогічне положення містить частина перша статті 194 ГК України.

За приписом частини другої статті 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ЖБК «Суднобудівник-18» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 5011-35/4029-2012-8/533-2012 від 21.03.2013 року -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тарасенко К.В.