Рішення

від 19.03.2012 по справі 39/125пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.03.2012р. Справа № 39/125пд

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючий суддя Морщагіна Н.С., судді Мальцев М.Ю., Соболєва С.М.

при секретарі Гречух В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», м. Макіївка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ», м. Макіївка

про визнання договору недійсним

та зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ», м. Макіївка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», м. Макіївка

про: визнання права власності

За участю представників сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): не з'явився;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», м. Макіївка, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ», м. Макіївка, про визнання недійсним договору купівлі-продажу трьохповерхової будівлі з підвалом, що знаходиться за адресою вулиця Шевченко, 23, м. Макіївка, Донецька область, від 30.09.2002 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю « Промислово-торгівельна фірма «АРОМА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невідповідність оспорюваного правочину вимога ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України щодо досягнення сторонами всіх суттєвих умов договору.

Ухвалою від 27.07.2011 р. господарським судом спільно до розгляду з первісним позовом прийнято подану в порядку ст. 60 ГПК України зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», про визнання права власності на трьохповерхову будівлю з підвалом, яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Макіївка, б. Шевченко, 23.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 29.09.2011 р. справу призначено до колегіального розгляду.

Ухвалою господарського суду від 14.10.2011 р. в порядку ст. 41 ГПК України у справі № 39/125пд було призначено судову будівельно-технічну експертизу. Провадження у справі № 39/125пд на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України зупинено до закінчення експертного провадження та отримання господарським судом експертного висновку.

У зв'язку з отриманням господарським судом експертного висновку та поверненням матеріалів справи провадження у справі № 39/125пд згідно ухвали господарського суду від 30.01.2012 р. поновлено.

Позивач за зустрічним позовом в порядку ст. 22 ГПК України заявою від 11.01.2012 р. уточнив позовні вимоги та просив господарський суд визнати за ним право власності на адміністративну будівлю літ. А-3 з підвалом загальною площею 1002,00 кв.м., будівлю літ. В-1 площею 21,40 кв.м., будівлю літ. Г-1 площею 27,10 кв.м., гараж літ. Б площею 40,90 кв.м., які розташована за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. Шевченка, б. 23 «а».

Суд розглядає зустрічні позовні вимоги з урахуванням поданої заяви.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, господарський суд встановив.

30.09.2002 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», м. Макіївка (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ», м. Макіївка (Покупець), укладено договір купівлі-продажу будівлі, який за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна та підпадає під правове регулювання норм статей 224-240 ЦК УРСР.

Згідно з даним Договором Продавець продав, а Покупець купив трьохповерхову будівлю з підвалом, шлакоблочну, означену у плані літерою А-3, загальною площею 1021,4 кв.м., що знаходиться в Макіївці, центр міста, по вулиці Шевченко, будинок двадцять три.

Договір укладено в письмовій формі та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Васьковець В.В. 30.09.2002 р. за реєстр. № 1919.

Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсним означеного договору купівлі-продажу будівлі від 30.09.2002 р., з підстав передбачених ст. 215 ЦК України, у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України, в частині погодження сторонами всіх суттєвих умов договору.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог та наданих заперечень докази та викладені сторонами доводи, суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», м. Макіївка задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 30.09.2002 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ» укладено договір купівлі-продажу будівлі.

Оскільки даний правочин укладено сторонами 30.09.2002 р. розглядаючи вимоги про визнання його недійсним, до спірних правовідносин в силу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 ЦК УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 ЦК УРСР.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Заявляючи вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 30.09.2002 р. недійсним позивач посилається на порушення при його укладені вимог закону щодо погодження сторонами всіх суттєвих умов договору.

Оцінюючи доводи позивача господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Укладений між сторонами правочин є договором купівлі-продажу майна, зміст та правове регулювання якого визначається положеннями ст.ст. 224-240 ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР з договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. До істотних ч. 2 ст. 153 ЦК УРСР відносить ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Виходячи з загальних положень норм цивільного законодавства, глави 20 ЦК УРСР істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається зі змісту осопрюваного договору купівлі-продажу, сторонами при його укладені було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих умов, визначених як обов'язкові для даного виду договору, у тому числі щодо предмету (п. 1 Договору), ціни (п. 3 Договору), моменту набуття права власності ( п. 6 Договору).

Водночас, господарський суд зауважує, що недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору тягне за собою настання правових наслідків, у вигляді неукладеності договору, що є встановленням факту, який має юридичне значення, та може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Наведені обставини не можуть бути підставою визнання такого договору недійсним, так як неукладений договір не створює для сторін жодних прав та обов'язків.

Крім того, визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами.

З огляду на наведе, в позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», м. Макіївка слід відмовити.

Ухвалою від 27.07.2011 р. господарським судом спільно до розгляду з первісним позовом прийнято подану в порядку ст. 60 ГПК України зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», про визнання права власності на трьохповерхову будівлю з підвалом, яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Макіївка, б. Шевченко, 23.

Заявою від 11.01.2012 р. позивач за зустрічним позовом уточнив позовні вимоги та просив господарський суд визнати за ним право власності на адміністративну будівлю літ. А-3 з підвалом загальною площею 1002,00 кв.м., будівлю літ. В-1 площею 21,40 кв.м., будівлю літ. Г-1 площею 27,10 кв.м., гараж літ. Б площею 40,90 кв.м., які розташована за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. Шевченка, б. 23 «а».

Розглянувши зустрічні позовні вимоги та представлені в їх обґрунтування докази, господарський суд встановив.

30.09.2002 р. між позивачем за зустрічним позовом (Покупець) та відповідачем за зустрічним позовом (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу будівлі, який за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу майна та підпадає під правове регулювання норм статей 224-240 ЦК України.

За умовами укладеного сторонами договору купівлі-продажу Продавець продав, а Покупець купив трьохповерхову будівлю з підвалом, шлакоблочну, означену у плані літерою А-3, загальною площею 1021,4 кв.м., що знаходиться в Макіївці, центр міста, по вулиці Шевченко, будинок двадцять три.

Згодом, позивач, реалізуючи права власника майна, запланував та здійснив реконструкцію зазначеного майна (трьохповерхової будівлі з підвалом), а також додатково забудував дві будівлі та гараж (надалі Майно).

29.08.2011 р. КП "Бюро технічної інвентаризації міста Макіївки" в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, здійснило технічну інвентаризацію Майна та виготовило технічний паспорт на нього, за результатами технічної інвентаризації впорядковано літерацію об'єктів та визначено їх площу відносно проектної.

Рішенням виконавчого комітету Макіївської міської ради № 1460 від 12.12.2011 р. нежитловій будівлі, яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ» присвоєно адресу: 86157, Донецька область, м. Макіївка, Центрально-міський район, вул. Шевченка, 23 «а».

Оцінюючи вимоги позивача, суд виходить з наступного.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу будівлі від 30.09.2002 р. укладено сторонами в письмовій формі та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Васьковець В.В.

08.10.2002 р. КП «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївка» проведено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ» на вищезазначену будівлю, про що свідчить реєстраційний напис на зворотному боці Договору.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі встановленою ч. 2 ст. 328 ЦК України презумпціє правомірності набуття права власності право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно придбане позивачем на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30.09.2002 р.

В силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину даний договір є дійсним та правомірним, в судовому порядку недійсним визнаний не був, доказів нікчемності вказаного правочину суду не представлено.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону ( ч.1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

В перебігу власної господарської діяльності, позивач, з метою реалізації власних прав на здійснення підприємницької діяльності, передбачених ч. 1 ст. 42 Конституції України, здійснив реконструкцію існуючого об'єкту нерухомості, що розташовані за адресою Донецька область, м. Макіївка, вул. Шевченка, 23.

Рішенням виконавчого комітету Макіївської міської ради № 1460 від 12.12.2011 р. нежитловій будівлі, яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ» присвоєно адресу: 86157, Донецька область, м. Макіївка, Центрально-міський район, вул. Шевченка, 23 «а».

Відсутність порушень будівельних норм і правил при проведені будівельних робіт з реконструкції існуючих та забудови нових об'єктів випливає з висновку експерта будівельно-технічної експертизи № 07/23/11/11, згідно з яким будівля (літ. А-3, Ап,а2,а3,а4) загальною площею 1002,00 кв.м., будівля (літ. В-1) загальною площею 21,40 кв.м., будівля (літ. Г-1) загальною площею 27,10 кв.м., гараж (літ. Б) загальною площею 40,90 кв.м. відповідають діючим будівельним нормативним правилам та є об'єктами нерухомості, за ступенем капітальності відносяться до першої та третьої групи, є капітальними будівлями та мають 100% ступінь готовності. Недоліків конструктивно-технічного характеру не встановлено, та можуть використовуватись за призначенням.

Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 ЦК України, за висновком суду є властивим Будівлям, оскільки за матеріалами справи цей майновий об'єкт розташований на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення, про що також свідчать висновки спеціаліста № 07/23/11/11 від 04.11.2011 р.

Виходячи зі змісту статей 331 та 376 ЦК України, право власності на самочинно забудовану будівлю магазину продовольчих товарів може бути визнано судом за умови надання позивачу земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, а також у разі, коли зазначене не порушує прав інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані спірні об'єкти нерухомості оформлене за позивачем на підставі договору оренди земельної ділянки від 22.05.2008 р. Згідно даного Договору позивачу в платне строкове користування передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови (запас), яка розташована за адресою: Україна, Донецька область, м. Макіївка, Центрально-міський район, вул. Шевченко, б. 23 загальною площею 0,0799 га для функціонування офісу та сараю.

Інформації стосовно претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до позивача сторонами надано не було.

До моменту розгляду справи Макіївська міська рада, до компетенції якої відносяться повноваження щодо розпорядження землями в межах території міста, та її виконавчі органи, до повноважень яких належить здійснення контролю за дотриманням місцевих правил забудови, та зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу, не здійснювала жодних дій та не приймала жодних рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного недобудованого об'єкту самочинного будівництва, та не інформувала його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

На час розгляду справи позивач відкрито володіє майном, що утворилося в результаті реконструкції трьохповерхової будівлі з підвалом, будівельних робіт з забудови будівлі та гаражу, розташованої у м. Макіївці Донецької області.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.

З огляду на обставини справи, суд доходить висновку про те, що право власності позивача на Майно виникло на законних підставах, тому суд вважає безсумнівною наявність у позивача права власності на спірне Майно.

За приписами ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно до п.2 ст.3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Як визначено положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до приписів ст.ст.317, 320 Цивільного кодексу України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема, він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Наразі, ст.321 Цивільного кодексу України гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За своїм загальноправовим змістом, вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на на адміністративну будівлю літ. А-3 з підвалом загальною площею 1002,00 кв.м., будівлю літ. В-1 площею 21,40 кв.м., будівлю літ. Г-1 площею 27,10 кв.м., гараж літ. Б площею 40,90 кв.м. - є засобом захисту цивільного права у вигляді визнання права, передбаченого ст.ст. 16, ЦК України, 20 ГК України.

Оскільки, згідно змісту позовних вимог та наданих матеріалів, відповідач за зустрічним позовом не вважає спірний об'єкт таким, що правомірно належить позивачеві, суд доходить висновку, що позивач мав право звертатися до суду за захистом свого права власності.

З огляду на наведене, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ», м. Макіївка є таким, що підлягає задоволенню.

Судові витрати за клопотанням позивача покладаються на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 22, 27, 33, 34, 35, 36, 41-43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгівельна фірма «АРОМА», м. Макіївка - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ», м. Макіївка задовольнити.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «МИАКОМ», м. Макіївка право власності на адміністративну будівлю літ. А-3 з підвалом загальною площею 1002,00 кв.м., будівлю літ. В-1 площею 21,40 кв.м., будівлю літ. Г-1 площею 27,10 кв.м., гараж літ. Б площею 40,90 кв.м., які розташовані за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. Шевченка, б. 23 «а».

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення.

Головуючий суддя Н.С. Морщагіна

Суддя М.Ю Мальцев

Суддя С.М. Соболєва