Рішення

від 03.06.2013 по справі 923/91/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 р. Справа № 923/91/13-г

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Черковій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом

позивача-1 : Дочірнього підприємства "Торговий дім "Югсервіс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Пластмас", м. Нова Каховка Херсонської області

позивача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Дніпряни м. Нова Каховка Херсонської області

позивача-3: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Нова Каховка Херсонської області

позивача-4: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с. Веселе Бериславського району Херсонської області

позивача-5: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Веселе

Бериславського району Херсонської області

до відповідача-1 : Публічного акціонерного товариства "Комбінат будівельних конструкцій", м. Нова Каховка Херсонської області

до відповідача-2: Приватного підприємства "Система Координації Власності", м. Херсон

про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання та комунікацій

за участю представників сторін:

від позивача-1: не прибув;

від позивача-2: ОСОБА_1;

від позивача-3: не прибув;

від позивача-4: не прибув;

від позивача-5: не прибув;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: не прибув

Дочірнім підприємством "Торговий дім "Югсервіс" товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Пластмас", фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 заявлено позов до публічного акціонерного товариства "Комбінат будівельних конструкцій" та приватного підприємства "Система Координації Власності" про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання та комунікацій від 17.07.2007р. № 3 та зобов'язання відповідача-1- публічне акціонерне товариство "Комбінат будівельних конструкцій", відповідача-2- приватне підприємство "Система Координації Власності" виключити з акту прийому-передачі комунікацій частини комунікацій, що належать на праві спільної часткової власності позивачам.

Ухвалою від 06.03.2013 р. провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням судової інженерно-технічної експертизи.

У зв'язку з переведенням судді Грицай О.С. на роботу до іншого суду розпорядженням № 23 від 15.03.13 р. призначено повторний автоматичний розподіл справ, відповідно до якого справу передано на розгляд судді Людоговської В.В.

22 квітня 2013 року до господарського суду Херсонської області надійшов лист від 10.04.2013 р. № 1284 від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість проведення інженерно-технічної експертизи.

Ухвалою господарського суду від 23.04.2013 р. провадження по справі поновлено.

21 травня 2013 року представником позивачів було надано суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій уточнюється формулювання позовних вимог в частині п.2: «Зобов'язати відповідача-1- публічне акціонерне товариство "Комбінат будівельних конструкцій", відповідача-2- приватне підприємство "Система Координації Власності" виключити з акту прийому-передачі комунікацій від 02 серпня 2007 року частини комунікацій, що належать на праві спільної часткової власності позивачам:31/1000 Дочірньому підприємству "Торговий дім "Югсервіс" товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Пластмас", 11/1000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, 72/1000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, 10/2000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, 10/2000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4».

Позивачі (крім позивача-2) в судове засідання не прибули, причини неявки не повідомили.

Позивачі наполягають на задоволенні позовних вимог.

Відповідачі належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили.

Відповідачі проти позову заперечують з підстав, викладених у відзиві.

Враховуючи викладене, суд з урахуванням положень ст..75 ГПК України, розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача-2, суд

в с т а н о в и в:

17 липня 2007 року між відповідачем-1 Публічним Акціонерним товариством «Комбінат будівельних конструкцій» та відповідачем-2 Приватним підприємством «Система координації власності» було укладено договір купівлі продажу обладнання та комунікацій № 3, відповідно до п.1.2. якого та акту приймання-передачі від 02 серпня 2007 року покупцем було отримано обладнання та комунікації, зокрема, внутрішня мережа каналізації, внутрішня мережа водопроводу, електричні мережі.

Матеріалами справи підтверджується, що:

- позивачу-1 Дочірньому підприємству «Торговий дім «Юг сервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Пластмас» належить на праві колективної власності 31/1000 комплексу нежитлових виробничих будівель та споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- позивачу-2 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності 11/1000 комплексу нежитлових виробничих будівель та споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 0,1447 га, на якій розташоване вищевказане майно, знаходиться в оренді у позивача-2 відповідно до угоди, укладеної з Новокаховською міською радою;

- позивачу-3 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності 72/1000 комплексу нежитлових виробничих будівель та споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 85 кв.м.м, на якій розташована частина вищевказаного майна, знаходиться в оренді у позивача-3 відповідно до угоди, укладеної з Новокаховською міською радою;

- позивачу-4 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 належить на праві приватної спільної часткової власності 10/2000 комплексу нежитлових виробничих будівель та споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- позивачу-5 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 належить на праві приватної спільної часткової власності 10/2000 комплексу нежитлових виробничих будівель та споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Земельна ділянка площею 0,9400 га, на якій розташована частина майна позивача-4 та

позивача-5, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку знаходиться у спільній частковій власності позивача-4 та позивача-5.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до п.1.2. договору купівлі продажу від 17 липня 2007 року № 3 та акту приймання-передачі, до складу продажу обладнання увійшли комунікації, що забезпечують функціонування єдиного виробничого комплексу, зокрема, нежитлових виробничих будівель та споруд, власниками яких є позивачі пропорційно часток, визначених у договорах купівлі-продажу, перелічених вище.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що визначаються законами, а також із дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням умов цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тому незалежно від того, як сторони назвали договір, яким встановлені правовідносини, до цих відносин необхідно застосовувати норми чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Закони України відповідно до ст. 68 Конституції України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положенням ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 цієї Постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст.186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів ст.187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Оскільки мережі каналізації, мережі водопроводу та електричні мережі функціонально за способом проведення та призначенням пов'язані із будівлями та спорудами, та не можуть бути відділенні від таких будівель/споруд без порушення їх функціонального призначення та пошкодження, такі комунікації вважаються при належностями та складовими частинами відповідних будівель та споруд.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір купілі-продажу обладнання та комунікацій № 3 від 17 липня 2007 року є таким, що в цілому прямо порушує права позивачів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" згідно ст..ст.215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси яких порушено вчиненням правочину.

Таким чином, право позивачів обрати такий спосіб захисту свого порушеного права як визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, залежить від того, чи порушено таким право чином його право. У випадку встановлення такого порушення, визнання правочину недійсним є способом захисту порушеного права позивача, який він може обирати на власний розсуд.

Суд відхиляє клопотання відповідача-2 (т.2 а.с.63) щодо застосування наслідків спливу позовної давності до договору купівлі-продажу обладнання та комунікацій.

На думку суду лист відповідача-1 від 18.09.2012 року (т.1 а.с.21) є належним доказом того, що перебіг строку позовної давності розпочався саме з цієї дати.

Щодо вимог позивачів про зобов'язання відповідача-1- публічне акціонерне товариство "Комбінат будівельних конструкцій", відповідача-2- приватне підприємство "Система Координації Власності" виключити з акту прийому-передачі комунікацій від 02 серпня 2007 року частини комунікацій, що належать на праві спільної часткової власності позивачам:31/1000 Дочірньому підприємству "Торговий дім "Югсервіс" товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Пластмас", 11/1000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, 72/1000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, 10/2000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, 10/2000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, - суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містяться в ст. 20 ГК України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про те, що вимоги про зобов'язання відповідача-1- публічне акціонерне товариство "Комбінат будівельних конструкцій", відповідача-2- приватне підприємство "Система Координації Власності" виключити з акту прийому-передачі комунікацій від 02 серпня 2007 року частини комунікацій, що належать на праві спільної часткової власності позивачам: 31/1000 Дочірньому підприємству "Торговий дім "Югсервіс" товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Пластмас", 11/1000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, 72/1000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, 10/2000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, 10/2000 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 не відповідає способам захисту порушених прав, передбаченим діючим законодавством України.

Звертаючись з позовом до суду, позивач на свій розсуд обирає спосіб захисту порушеного права, в той час як на суди покладено обов'язок перевірки відповідності обраного позивачем способу захисту приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Суд звертає увагу позивача, що обрання невірного способу захисту і визначення предмета позову, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту, унеможливлює задоволення такого позову.

З огляду на неявку представників позивачів (крім позивача-2) та відповідачів, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду , і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Оскільки спір виник з вини відповідачів, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст..49 ГПК України необхідно покласти на відповідачів в рівних частинах (за немайновою вимогою сума судового збору складає 1147,00 грн.; тобто з відповідачів підлягає до стягнення по 573,50 грн. судового збору).

Оскільки при зверненні до суду судовий збір було оплачено позивачем-2 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, - суд дійшов висновку щодо відшкодування судового збору з відповідачів на користь позивачів в особі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі вищезазначених норм права, керуючись ст.ст. 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу обладнання та комунікацій від 17 липня 2007 року №3, укладений між відповідачем-1 - Публічним акціонерним товариством Комбінат будівельних конструкцій» (код ЄДРПОУ 01349839) та відповідачем-2 - Приватним підприємством «Система координації власності» (код ЄДРПОУ 34786350) в частині продажу внутрішньої мережі каналізації на суму 70886,00 грн., внутрішньої мережі водопроводу на суму 44000,00 грн., електричної мережі.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комбінат будівельних конструкцій» (74900, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 01349839) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2) 573,50 грн. судового збору.

4.Стягнути з Приватного підприємства «Система координації власності» (73000, м.Херсон, вул. Кірова, буд.24, оф.507, р/р 2600469381 в ХФ ВАТ МТБ, МФО 342285, код ЄДРПОУ 34786350) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2) 573,50 грн. судового збору.

5.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.06.2013 р.

Суддя В.В.Людоговська